Нові «папери Пентагону»

У червні 1971 року провідні газети США The New York Times і The Washington Post почали публікацію документів зі збірки «Американо-в’єтнамські стосунки, 1945—1967: Дослідження». Вона складалася з ініціативи тодішнього міністра оборони Роберта Макнамари і призначалася для внутрішньовідомчого використання. До проекту були залучені армійські офіцери, цивільні політологи та історики. Спільною метою було написання історії ухвалення американським урядом рішень із в’єтнамського питання, включаючи рішення безпосередньо в ході війни.

Витяги зі збірки були передані газетам Деніелом Елсбергом, старшим науковим співробітником Центру міжнародних досліджень Массачусетського технологічного інституту, який деякий час працював над її створенням. Спочатку він був пристрасним прихильником участі США у справах Індокитаю. Робота над проектом змусила його змінити свої погляди. Вибухнув величезний скандал, що отримав назву Pentagon Papers — Документи Пентагону. Цікаво, що після Уотергейтського скандалу виявився деякий зв’язок із публікаціями в пресі документів про в’єтнамську війну. В усякому разі, суд виправдав Деніела Елсберга та його товаришів саме через ці обставини.

Тепер, через майже 40 років, історія деякою мірою повторюється. Знову надбанням преси стали документи військового відомства США, тільки вже ті, що стосуються афганської війни. Інтернет-портал WikiLeaks опублікував досьє з 92 201 запису для внутрішнього користування про дії військових в Афганістані за період із січня 2004 року по грудень 2009 року. Як пише британська газета The Guardian, ці дані отримані джерелом WikiLeaks мережею SIPRNET. Нею передаються дипломатичні та військові повідомлення з грифом «таємно». Це настільки масштабне просочування інформації, у порівнянні з якою Pentagon Papers 1971 року просто дитяча забавка. Зауважимо, що частина назви інтернет-порталу містить слово leaks, у перекладі з англійської — витоки.

Засновник і керівник WikiLeaks Джуліан Ессендж заявив на прес-конференції, що над аналізом документів упродовж семи місяців працювали також три впливові видання: американська The New York Times, німецький тижневик Der Spiegel і вже згадана британська The Guardian. Остання відводить передруку й аналізу документів 14 повних шпальт, починаючи з першої. Проте рішення про публікацію приймалося саме WikiLeaks. Ще близько 15 тис. документів, на прохання поки що невідомого джерела, будуть опубліковані після вивчення й редагування. Ще в червні Джуліан Ессендж після оприлюднення засекреченого військовими відеозапису про атаку в Багдаді, під час якої загинуло понад 12 осіб, включаючи двох співробітників агентства «Рейтер», обіцяв ще сенсаційніші публікації. Свою обіцянку, разом із відомими газетами, він виконав. Тоді в програмі телеканалу АВС Джуліан Ессендж повідомив, що збирається зустрітися зі своїм героєм Даніелом Елсбергом.

Значна частина подій, описаних у документах, була відома й раніше. Це стосується загибелі мирного населення від «дружнього вогню» натовської артилерії, повітряних бомбардувань. На думку британської телерадіокорпорації ВПС, опубліковані документи «подають війну США та НАТО в абсолютно новому світлі, коли стає зрозумілим справжній розмах жертв серед цивільного населення і ті труднощі, з якими західні війська зустрічаються в Афганістані».

Ще одним украй неприємним для американської влади став витік інформації про те, що значні втрати серед цивільного населення пояснюються діями американського «ескадрону смерті» — надсекретного підрозділу Task Force 373, що займається пошуком керівних діячів Талібану. Перед спецзагоном ставиться завдання «затримати» їх, при неможливості арешту бійці Task Force 373 стараються ліквідувати підозрюваного будь-якою ціною. Так у ході ліквідації лівійського бойовика Абу аль-Ліві спецназівцями було вбито сімох дітей. Раніше про існування Task Force 373 нічого відомо не було, а командування США та НАТО заперечувало факти позасудових убивств. Свого часу вже були розслідування спеціальної комісії щодо таємних операцій ЦРУ проти керівників держав, з якими в США були напружені стосунки. ЦРУ та державним органам було категорично заборонено займатися подібним, проте військові порушили це розпорядження. Поза сумнівом, стосовно цього розгляди ще попереду.

Газета The New York Times звертає особливу увагу на дворушницьку позицію пакистанських розвідслужб. Починаючи з 2001 року Ісламабад офіційно є одним із головних союзників США та НАТО, а влада країни зобов’язалася боротися з талібами в «зоні племен» на кордоні з Афганістаном. Проте досить часто в пресі з’являлися повідомлення про тісний зв’язок пакистанської міжвідомчої розвідки Inter-Services Intelligence (ISI) з талібами. Саме пакистанські спецслужби були натхненниками створення Талібану на початку 90-х років. Як випливає з опублікованих документів, тісні зв’язки підтримуються досі. Згідно з доповіддю одного з американських агентів, голова ISI в 1987-1989 рр. генерал Хамід Гюль, він координував тоді діяльність моджахедів в Афганістані, зустрічався в пакистанській провінції Південний Вазірістан із польовими командирами Джалалуддіном Хаккамі та Гульбеддіном Хекматіаром, із трьома арабами, ймовірно емісарами «Аль-Каїди», і кількома талібами. Вочевидь, на зустрічі Гюль запропонував присутнім зосередитися на операціях в Афганістані «в обмін на те, що служби безпеки Пакистану закриють на це очі». Потурання пакистанської влади очевидне. Є доповіді, в яких прямо вказується, що загони талібів знаходять притулок у Пакистані в так званій зоні племен.

Нещодавно державний секретар Гілларі Клінтон відвідала Пакистан. У ході переговорів вона обговорювала зі своїми співбесідниками боротьбу з тероризмом, на яку США виділяють Ісламабаду понад 1 млрд. доларів на рік. Як писала газета The Wall Street Journal, було відомо, що на ці гроші терористи ведуть боротьбу з американськими військами і проводять теракти. Недивно, що посол Пакистану в США Хусейн Хаккані засудив організаторів витоку за безвідповідальність. «У цих документах немає нічого, окрім коментарів і чуток від окремих джерел, чуток... які при найближчому розгляді частенько виявляються неправильними». Навряд чи цією заявою скандал удасться загасити.

Вибору особливого у Вашингтона немає. Він приречений на хоч якесь співробітництво з Пакистаном. Представник Білого дому підтвердив газеті The Washington Post, що Ісламабад справжнім союзником у США не вважають: «Головне — розуміти, що адміністрація не наївна у відносинах із Пакистаном».

Тим паче що з інших документів стає зрозуміло про підтримку талібів із боку Ірану. З Тегерана йде фінансування їхньої операцій і постачання зброї. Хотіли того організатори витоку і публікації документів чи ні, але ці відомості укріплять позиції тих в американській столиці, хто хотів би посилення жорсткості в позиції щодо Ірану, аж до військових дій. На думку колишнього директора ЦРУ Майкла Хейдена, сценарій військової операції проти Ірану стає невідворотним. Цілком можливо, що для ізраїльських прибічників бомбардування іранських атомних об’єктів документи щодо ролі Ірану в Афганістані просто знахідка. Вони отримали серйозне підкріплення своєї позиції.

Президент Академії військових наук у Москві Леонід Івашов вважає, що «настільки масштабний витік секретних документів — не що інше як компромат, направлений на чинну владу США. Те, що він стався саме зараз, свідчить, що американське суспільство розколене не менше, ніж американський політичний клас».

І це справді так. Що важливіше, розкол є й серед американських військових, у тому числі й вищої ланки. Недавня відставка командувача Міжнародними силами сприяння безпеки Афганістану (ISAF) генерала Стенлі Маккрістала підтверджує цей висновок американських спостерігачів. Досить вірогідно, що саме його прибічниками в мундирах, якщо й не був організований настільки великий витік, то вони йому сприяли. Минулого місяця був заарештований американський військовий аналітик Бредлі Маннінг, якого звинуватили в тому, що він передав WikiLeaks секретну відеозйомку вертолітної атаки на Багдад 2007 року, коли були вбиті два журналісти агентства «Рейтер». Тепер до цього, поза сумнівом, додадуться нові звинувачення.

Шкода для Обами, за великим рахунком, не така й велика, якщо брати до уваги суто військові аспекти. Здебільше документи стосуються періоду попередньої адміністрації. Радник президента з національної безпеки генерал Джеймс Джоунс заявив, що в документах йдеться про період із 2004 по 2009 рік — до того як Барак Обама «оголосив про нову стратегію і значне збільшення ресурсів в Афганістані». Згідно з ствердженням генерала Джоунса, адміністрація Обами несе лише частину відповідальності за те, що відбувалося в Афганістані в той період. Нинішній президент корінним чином змінив афганську стратегію. Аналогічно вважає голова комітету сенату США із закордонних справ, впливовий сенатор-демократ, колишній кандидат у президенти США Джона Керрі. «Попри те, що ці документи були опубліковані незаконно, вони піднімають серйозні питання про політику США щодо Афганістану й Пакистану».

Це перекликається зі словами засновника WikiLeaks Джуліана Ессенджа, «ми турбувалися про те, аби наша акція не поставила під удар військові дії і залучених у них людей». За його словами, все зроблено для того, щоб «краще зрозуміти, що відбувається, і з’ясувати, що саме необхідно змінити» в американських діях в Афганістані.

Обама допустився помилки, підсиливши американську військову присутність в Афганістані. Його план виведення військ з Іраку отримує велику підтримку. Круто розвернути політику і просто взяти курс на згортання операції міжнародних сил Enduring Freedom (Непохитна свобода) президент не може. Тепер громадськість до цього поставиться з великим розумінням. Усе це може бути, якщо серед 15 тис. ще не виданих документів, підготовлених до публікації WikiLeaks, не виявиться тих, що безпосередньо пов’язані з невдалими діями нинішньої адміністрації.

Є ще один чинник, про який не пише західна преса. Оприлюднені секретні документи, а ніхто навіть не піднімає питання про відповідальність газет за публікацію. Для нас це вкрай дивно. До такого ми не звикли. А річ у тім, що після початку публікації Pentagon Papers Верховний суд США відхилив вимогу Міністерства юстиції заборонити подальше поширення документів. На основі першої поправки до конституції США. Напевно, в адміністрації Обами пам’ятають про це і жодного переслідування газет та журналістів не планують.