Обмеження обміну

Сучасний світ можна без перебільшень назвати простором нових можливостей. Ще 20—25 років тому сама думка про перспективу навчання чи роботи за кордоном для пересічної «радянської людини» (більш штучного терміну тоталітарна машина вигадати не могла) вважалася не просто фантастичною, а ще й антипатріотичною чи відверто зрадницькою. Спеціалісти будь-якої галузі готувалися на власній території, отримуючи хорошу підготовку у своїй дисципліні, проте залишаючись обмеженими у доступі до світових здобутків науки та культури, «сліпими» у сприйнятті реалій життя за кордоном. Такий підхід дозволяв керівництву Радянського Союзу утримувати контроль над народом та навіть над такими прогресивними соціальними групами, як інтелігенція та молодь. Після розпаду СРСР та зникнення штучно створеної завіси величезна кількість обмінних програм, спільних наукових й освітніх проектів, зрештою, тих самих грантів стала доступною для українців, які хотіли розширити свій світогляд у прямому розумінні цього слова і зробити це не за допомогою книг чи розповідей інших людей, а на власному досвіді. Однією з таких програм, яка дає українським студентам можливість побачити роботу демократичного суспільства зсередини, є Канадсько-українська парламентська програма (CUPP).

Ровесниця української незалежності, Канадсько-українська парламентська програма була заснована 1991 року Фундацією ради українських студій у Торонто. Канадці українського походження вирішили започаткувати цей проект у зв’язку з двома визначними подіями: сторiччям початку імміграції українців у Канаду та, звичайно, довгоочікуваним і вистражданим цілими поколіннями наших співвітчизників проголошенням незалежності України. Канадсько-українська парламентська програма щороку дозволяє українським студентам провести шість — сім тижнів у столиці Канади Оттаві, проходячи стажування у федеральному парламенті, а саме — у палаті громад. Ось уже 16 років поспіль кожної осені два десятки студентів з усієї України: з Києва й Одеси, Львова та Донецька, Дніпропетровська й Острога — відправляються за кордон, щоб отримати подібний унікальний досвід. Протягом цього часу молодь має можливість відвідувати засідання парламенту та зібрання окремих фракцій і партій, зустрічатися з відомими канадськими політиками та громадсько-політичними діячами. В обов’язки учасників входить допомога парламентаріям (кожен український студент прикріплений до визначеного депутата) у їхній щоденній діяльності, зокрема пошук інформації для промов і доповідей останніх. Важко переоцінити досвід, набутий студентами під час програми, яка однією зі своїх основних цілей має підготовку майбутніх лідерів, які зможуть поєднати власне розуміння реалій життя в українському суспільстві із закордонними здобутками у сфері політичної організації держави, побаченими та почутими в органах держаної влади Канади.

Основними критеріями при відборі майбутніх учасників програми є академічна успішність, вільне володіння англійською чи французькою та обов’язково(!) українською мовами, а також зацікавленість у особливостях функціонування парламентської демократії. Щороку аплікантами CUPP стають від трьох до п’яти тисяч студентів, з яких у Канаду потраплять лише 20. Великий конкурс (до 200 чоловік на місце) стає чинником «природного відбору», завдяки якому учасниками Канадсько-української парламентської програми стають справді кращі з кращих, інтелектуальна молодь, яка вільно володіє кількома мовами, має активну життєву позицію та бажання працювати заради розбудови власної держави. Якщо об’єднати всі вищеперелічені фактори, отримаємо справжніх лідерів, енергійну та освічену еліту, якою могла б пишатися будь-яка держава і якою ще пишатиметься Україна.

У плані своїх успіхів та кар’єрного росту колишнім учасникам програми насправді є чим пишатися. Значна частина українських студентів після проходження стажування в Оттаві виграє гранти на завершення освіти за кордоном, отримуючи диплом магістра чи захищаючи докторську дисертацію у провідних американських та європейських університетах, зокрема Амстердама, Кембриджа, Единбурга чи Лос-Анджелеса. Така різнобічна освіта відіграє не останню роль у працевлаштуванні українських студентів, одні з яких працюють аналітиками Світового Банку, дехто допомагає розвивати українську дипломатію (наприклад, колишній учасник CUPP Назар Бобицький працює першим секретарем у сфері політики української місії при Євросоюзі), інші отримали посади експертів і аналітиків у провідних українських та іноземних корпораціях чи заснували власний бізнес. Талановита українська молодь має що показати світу, проте ще більше вона може зробити для самої України.

Саме по собі існування парламентської програми, в якій можуть брати участь іноземці, є фактом неординарним. Канадський парламент, незважаючи на свою відкритість та ліберальність, співпрацює лише з трьома молодіжними проектами. Дві з цих освітніх програм передбачають стажування канадських й американських студентів, що можна пояснити тісними відносинами між двома сусідами, Канадою та США. Українська ж програма є третім проектом, який не в останню чергу завдячує своїм виникненням наполегливості канадських українців, які змогли забезпечити молодь з «материкової» України можливістю побувати за кордоном.

Проте не все так безхмарно у діяльності CUPP. Справа в тому, що для фінансового забезпечення існування програми в тепер уже далекому 1991 році українська діаспора Канади зібрала мільйон доларів благодійних коштів, які були покладені на банківський рахунок, щорічні проценти від якого й дозволяли фінансувати транспортні витрати та перебування українців у Оттаві. Однак, за словами директора програми Ігоря Бардина, у банківській системі Канади відбулися значні зміни, внаслідок яких процентна ставка на депозити зменшилася з дванадцяти до трьох-чотирьох відсотків. Таким чином, фінансування програми зменшилося в кілька разів, а коштів, що залишилися, вистачить лише на три роки. Отже, двадцятий — ювілейний — рік існування програми цілком може стати останнім. Звичайно, у будь-якій ситуації можна знайти вихід і не обов’язково покладатися на допомогу ззовні, від «закордонного дядечки». За 16 років незалежної України у нашій державі сформувалася досить потужна економічна еліта, великий бізнес зі щорічними мільярдними прибутками, для яких мільйон доларів, необхідний для продовження Канадсько-української парламентської програми ще на 20 років, є хоча і значною, проте цілком «підйомною» та сумісною з поняттям «благодійництво» сумою. Врешті-решт, подібну допомогу можна розглядати як довгострокові інвестиції у майбутнє України, оскільки освічена та економічно ерудована молодь заробить ще не один мільйон для своєї країни. Дирекція Канадсько-української парламентської програми стверджує, що переговори про можливість надання разової фінансової допомоги наразі ведуться з благодійними фундаціями Віктора Пінчука, Рiната Ахметова та з кількома закордонними організаціями, але поки що вони не принесли ніяких результатів.

До слова, Ізраїль вже протягом тривалого часу веде переговори з канадським урядом з метою організувати подібну програму, в якій могли б взяти участь ізраїльські студенти. В останньому Україна набагато випередила цю близькосхідну країну. За 16 років існування Канадсько-української парламентської програми її організатори розробили детальний план перебування українських студентів у Канаді, прорахували можливі проблеми, з якими останні можуть зіткнутися під час стажування в іншій країні, та способи вирішення і попередження цих проблем. Зрештою, підтримувати роботу вже існуючого проекту набагато легше, ніж починати все з нуля. Ключове питання полягає в тому, чи українські бізнесмени відкриють у собі дух меценатства і все ж виявлять бажання до співпраці, чи такий молодіжний освітній проект, як Канадсько-українська парламентська програма, залишиться сам на сам зі своїми фінансовими труднощами.