Олег ШАМШУР: Ненадання Україні ПДЧ створить дуже серйозну проблему для НАТО

Сьогодні в Бухаресті буде вирішено чи отримає Україна План дій щодо членства в НАТО. Напередодні цього саміту дві країни: Німеччина і Франція заявили, що не дадуть «зеленого світла» України. Чи означає це те, що були марними сигнали американського президента Джорджа Буша, який своїм приїздом до Києва напередодні саміту НАТО рішуче продемонстрував підтримку заявці Україна на отримання ПДЧ? Яка роль в цьому питанні російського фактору? Що втратить Україна та українське суспільство, якщо на саміті в Бухаресті не буде отримано бажаного результату? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла України в Сполучених Штатах Америки Олега ШАМШУРА.

— Олеже Владиславовичу, чи не здається вам, що сигнали американського президента Джорджа Буша, його зупинка в Києві були марними? Як пише Financial Times ці сигнали не почула німецький канцлер. Більше того, після заяв Буша в Києві про необхідність надання Україні та Грузії ПДЧ у Бухаресті, французький прем’єр-міністр заявив, що Франція не дасть «зеленого світла» на приєднання України до ПДЧ. Сьогодні речник німецького канцлера Ульріх Вільгельм сказав, що для надання обом країнам Плану дій іще не настав час — через недостатню підтримку населення в Україні і внутрішні конфлікти з сепаратистськими регіонами в Грузії.

— По-перше, саміт лише розпочинається і всі дискусії по переду. З іншого боку, хто не робить рішучих спроб досягти мети, той приречений на невдачу. Тобто, безумовно, все це було варто. В принципі, послідовна підтримка з боку Сполучених Штатів є дуже важливим сигналом для України. І ми вдячні США за неї.

— Все виглядає так, що без всяких умов Україну підтримують США і Велика Британія тим часом, як Німеччина говорить про неготовність українського суспільства. Чому, на вашу думку, така різна оцінка готовності України?

— Мені абсолютно зрозуміло, чому Сполучені Штати і наші друзі в НАТО підтримують Україну.

— Чому?

— Якщо подивитись на вивішену на сайті Дорожню карту пріоритетів українсько-американського співробітництва, то там на самому початку міститься важлива констатація. Це співпраця країн, які поділяють демократичні цінності. Це база. Слід зазначити, що немає жорстких критеріїв допуску України до ПДЧ. Але якщо порівняти об’єктивний стан України з тим станом, у якому були країни, які зараз є кандидатами на вступ до лав НАТО, коли вони починали виконання ПДЧ, то, безумовно, Україна набагато попереду. В багатьох елементах наш План дій і Цільові щорічні плани дій інкорпорують елементи ПДЧ. Тобто за всіма об’єктивними показниками Україна може й має абсолютне право претендувати на ПДЧ. Зрозуміло, чому є підтримка. Чому немає підтримки? Цілком можна припустити які фактори діють на визначення рішення. Але, якщо виходити з об’єктивних факторів і обставин, таку позицію мені зрозуміти важко.

— Але такі скептики апелюють до неготовності українського суспільства і несерйозності України у ставленні до ПДЧ. Можливо, такий скептицизм має під собою підстави. Адже під час останньої парламентської кампанії тема НАТО не порушувалась у програмах основних політичних партій. Чи не було, на вашу думку, це помилкою?

— Щодо громадської підтримки, то це важливий, але не основний критерій.

Вчора в наших дискусіях згадувалось, що в Хорватії, яка розпочинала ПДЧ, підтримка громадськості становила 30%. Тим не менше, Хорватія покращила ці показники і зараз має абсолютно реальні шанси стати членом НАТО. По-друге, якщо подивитися на нинішню ситуацію, дуже важливо усвідомити, що ПДЧ — це не членство в НАТО, а насамперед програма подальшого реформування суспільства, щоб воно відповідало критеріям НАТО. Є абсолютна готовність з боку Президента та Уряду продовжувати програму реформ. Це головне. І якщо подивитись на лист керівництва України, заяви Президента, який відіграє ключову роль у цьому процесі, а також заяву Прем’єр-міністра, яку вона зробила під час останньої прес-конференції і під час зустрічі з президентом Бушем, все це свідчить про чітку підтримку ПДЧ. Тобто тут я аргументів не бачу. Якщо є бажання знайти якісь приводи для негативної відповіді, тоді це інша справа. Але це вже, скажімо, дещо інша, а не висока політика.

— Сьогодні, відкриваючи саміт, Буш заявив, що НАТО має запросити Грузію та Україну до Плану дій щодо набуття членства в НАТО. А що буде, якщо НАТО не підтримає Буша?

— Зараз я б не хотів обговорювати цей варіант. Плана Б у нас немає. Ми розраховуємо на позитивне рішення. Коли нам стане відомо, яким буде рішення, тоді ми будемо думати, яким чином на це відреагувати. Але єдине у мене не викликає сумніву: за будь-яких умов Україна продовжить свій рух у напрямку євроатлантичної інтеграції.

— Яку роль, на вашу думку, грає в цьому питанні російський фактор? Ви, мабуть, чули реакцію Путіна, Медведєва, російської думи, які категорично виступають проти розширення НАТО і приєднання України до ПДЧ. Як за таких умов зможе наша країна інтегруватися в НАТО?

— Ставлення Росії до членства України і Грузії в НАТО — це, здебільшого, проблема самої Росії. Якщо Росія готова адекватно сприймати існуючі геополітичні реалії і зміни, які відбуваються, визнавати право кожної країни самостійно обирати прийнятні для неї форми забезпечення своєї безпеки і відповідно вибудовувати свій політичний курс — це одна справа. Тоді проблем немає Якщо немає сприйняття реалії, а бажання робити проекцію своїх якихось своїх уподобань і бачень навіть не XX, а XIX століття — це інша справа. Тоді це проблема для цієї країни. На жаль, таким чином створюються і проблеми для інших країн, на які цей фактор впливає.

— Повертаючись до теми ПДЧ, хотілось би почути вашу думку, що означатиме для України і українського суспільства, якщо в Бухаресті не прозвучить позитивний сигнал, який ми так очікуємо?

— Я думаю, що це буде негативно сприйнято українськими політичними колами і суспільством. Саме тому, що об’єктивних причин для цього немає. Просто вони відсутні. В той же час, це створить дуже серйозну проблему для НАТО. Щоб після цього не заявляли лідери тих країн, які не підтримали Україну, буде очевидно, що для окремої країни — не члена НАТО існує можливість, бодай опосередковано, реалізувати вето або серйозний вплив на рішення НАТО. Це стане небезпечним прецедентом.

— До речі, і зараз можна почути багато дискусій щодо майбутнього НАТО. Одні кажуть, що Альянс необхідно реформувати і генсек погоджується з цим. Інша, наприклад Росія, заявляє, що НАТО є анахронізмом.

— Безумовно, НАТО як будь-яка організація не може бути статичною. Тобто вона має реформуватися і з точки зору внутрішніх процедур і здатності реагування на виклики сучасності. З іншого боку, якщо подивитися на всю повоєнну історію, в принципі, це єдина організація, яка достатньо ефективно сприяла і безпеці та стабільності в Європі. Зараз вона заангажована в інших регіонах світу. При необхідності реформування очевидно, що це найбільш ефективна система колективної безпеки, яка об’єднує демократичні держави. І тому, безумовно, Україна, вибираючи ту чи іншу схему колективної безпеки цілком природно дивиться на ті держави, які близькі саме за цими цінностями.

— Але ви, мабуть, пам’ятаєте слова російського президента Володимира Путіна, який сказав, що рішення в НАТО приймаються на одному телефоні.

— Як ми бачимо не на одному телефоні. Це консенсусна організація. Це є запорукою того, що Україна, якщо вона стане членом НАТО, на що я дуже сподіваюсь, буде мати такий же голос як будь-яка найбільша держава у цьому Альянсі. Крім цього, я хотів, щоб це почули ваші читачі. Треба реально усвідомити, якщо Україна стане членом НАТО, то за своїм економічним та військовим потенціалом і впливом на безпекові процеси вона стане одним з найбільш авторитетних членів Альянсу, до якого будуть дуже серйозно прислухатися. Тому в принципі це питання місця України у світі її авторитету і лідерства.

— Чи буде виправданою ціна за приєднання до НАТО? Адже багато противників приєднання до України до Альянсу заявляють, що в результаті такого кроку українські солдати стануть гарматним м’ясом для цієї організації?

— Я вважаю, що «ціна» є абсолютно адекватною. Фінансові наслідки не є непідйомними для української економіки, яка динамічно розвивається, включно з витратами на оборону. Цілком зрозуміло, що як член НАТО Україна буде робити внесок в операції, в тому числі, під проводом Альянсу. Втім, щодо участі в конкретних операціях, відповідне рішення приймається в кожному випадку тією чи іншою державою окремо.