Остання барикада Саддама

Саддам — на лаві підсудних. Уперше після арешту він з’явився на телеекранах ще в грудні минулого року. Тоді він виглядав дуже пригніченим та розгубленим. Цього разу екс-президент поводив себе гордовито, впевнено і навіть зухвало. Схоже, що він ретельно готувався до першого засідання суду, добре продумав відповіді на всі можливі питання і для свого захисту обрав тактику контрзвинувачень. Передача колишнього президента Іраку, а також 11 його найближчих соратників представникам судової влади тимчасового уряду відбулася тиждень тому. Таким чином уперше в історії арабського сходу диктатора судитимуть за його життя.

Перелік звинувачень проти Хусейна вражає. Застосування газу проти курдського населення в 1988 році, коли за один день загинуло близько п’яти тисяч курдів; жорстоке придушення шиїтського повстання в 1991 році; масові поховання, яких на сьогодні нараховується до 250; напад на сусідній Кувейт у 1990 році; фізичне знищення шиїтських духовних осіб і опозиційних політичних лідерів. Звинувачення Саддама за восьмирічну війну проти Ірану в останній момент було знято. Окремі спостерігачі вважають, що Сполучені Штати самі не зацікавлені в тому, щоб це питання розглядалося в суді, оскільки в той час Вашингтон стояв на боці Багдада. Від розслідування цього питання може постраждати нинішній міністр оборони США Дональд Рамсфельд, який у 1983 — 1984 роках відвідував Ірак задля «наведення мостів» з Саддамом.

Хусейн відмовляється підписувати перелік пред’явлених йому звинувачень без присутності адвокатів. При цьому він наполягає, щоб до нього звертались як до президента Іраку. На перший погляд такий каприз виглядає дещо абсурдним, однак насправді досі не існує жодного документа, в якому би йшлося про позбавлення Саддама президентського статусу. Проте на цьому абсурдність ситуації не вичерпується. Головна проблема полягає в тому, що судитимуть колишнього диктатора за законами, які він сам раніше й схвалив. При цьому, зрозуміло, що в іракському законодавстві жодного слова немає про такі поняття, як масовий геноцид або злочини проти людяності.

Під час першого судового слухання Саддам Хусейн для свого захисту обрав наступальну тактику. Так, Джорджа Буша він обізвав «підлим злочинцем», який судом в Іраку намагається підвищити свої шанси для перемоги на президентські виборах. Війну проти сусіднього Ірану підсудний назвав «природним явищем». Коли ж його запитали про мотиви розв’язування війни проти Кувейту, то більш цинічної відповіді годі було й очікувати: «Треба було чимось зайняти свою армію». За словами Хусейна, Кувейт є частиною іракської території, а тому мова може йти не про окупацію, а про «приєднання» до Іраку. Самих кувейтців Хусейн обізвав «собаками». Іншим мотивом, який призвів до окупації Кувейту, було прагнення Саддама захистити... честь іракських жінок. За його твердженнями, «кувейтці погрожували, що вони примусять іракських жінок піти на панель за 10 динарів». Керівництво Кувейту одразу ж виступило з протестом проти саддамових інсинуацій.

Ставлення пересічних іракців до суду над Саддамом Хусейном є доволі неоднозначним. У той час як шиїти закликають до його страти, суніти заявляють про свою підтримку. Для прикладу, шиїтський імам шейх Раїд аль-Казимі назвав адвокатів Саддама «найманцями», пригрозивши їм розправою, якщо вони наважаться прибути до Іраку для захисту колишнього іракського президента. Після молитви сотні іракців вийшли на вулиці з транспарантом, на якому було написано «Смерть безбожнику Саддаму від рук іракців». Водночас у іракському місті Самарраа, де переважає сунітське населення, сотні демонстрантів висловлювали підтримку Саддамові, вигукуючи гасла «душами і кров’ю присягаємо тобі, Саддаме!». За повідомленнями арабських газет, суд над Саддамом викликає співчуття до нього також на «арабській вулиці» в інших мусульманських країнах.

Деякі іракці виправдовують автократизм Хусейна тим, що такою країною, як Ірак, можна було управляти лише «залізною рукою». Понад 30 років нинішнє покоління дорослих іракців жило з Хусейном, харизма якого стала невід’ємною частиною їхнього буття. Протягом цих років його щодня показували по телебаченню і жодна газета не могла вийти без портрета «батька нації». Згідно з останніми опитуваннями, більшість іракців сподіваються, що суд над Саддамом буде публічним. Усі хочуть дізнатись про таємниці і злочини колишнього режиму.

Суд над Саддамом і його поплічниками, очевидно, триватиме не один місяць. Поквапливе оголошення смертного вироку може підірвати і без того невелику довіру до нової іракської влади. Знайомлячись щоденно протягом довгих місяців із переліком злочинів саддамового режиму, іракці мають поступово звикати до думки про невідворотність і законність суворого покарання Хусейна. Можливі, щоправда, й «побічні ефекти», яких бажано уникнути. Якщо Саддам отримає можливість безперешкодно захищатись і навіть висувати контрзвинувачення, то значна частина іракців може виявитись готовою закрити очі на його криваві злочини проти своїх співвітчизників упродовж минулих десятиліть.

У будь-якому випадку суд над Саддамом стане важливим уроком демократії не лише для іракців, але й для усіх арабів і передусім для їх вождів, які виявилися неспроможними впоратися з Саддамом і навести порядок у «арабському домі» власними силами.