Палестинський тренд знову в моді
Несподівано для всіх (принаймні, для багатьох) палестинські рухи ФАТХ і ХАМАС, які відповідно керують Західним берегом Йордану та Сектором Газа, оголосили про примирення й підписали «Угоду про палестинську національну згоду», в якій погодилися на створення спільного для всіх територій уряду, проведення загальних виборів, об’єднання служб безпеки та звільнення політичних в’язнів.
Новина про примирення вражала ще й тому, що до цього здавалося геть неймовірним подолати ту прірву, яка утворилася після розколу 2007 р., а зовсім нещодавно її поглибили, так би мовити, «палестинські документи». Нагадаємо, на початку року катарський телеканал «Аль-Джазіра» оприлюднив низку внутрішніх документів включно з розлогими стенограмами палестинських переговірників з ізраїльськими візаві. У них керівництво палестинської адміністрації постало в надто непривабливому світлі: попри незадоволену риторику воно готове було поступитися ключовими позиціями — віддати ізраїльтянам мало не весь Єрусалим, відмовитися від права біженців, а крім того, ще визнавало, що власними руками воює з тим же ХАМАСом, «убиваючи наших людей». Слід було не просто зберегти обличчя, а здійснити карколомний хід у відповідь на такі звинувачення. Донедавна очікували, що загнаний у кут президент Махмуд Аббас змушений буде піти на відчайдушний крок — вийти з мирної угоди, підписаної колись в Осло, й відмовитися від рахітичної палестинської адміністрації, яку в Ізраїлі називають не інакше, як «палестинська автономія», повернувши Організації визволення Палестини її право представляти палестинський народ. Тим часом підштовхуваний до цього Аббас уперто вів лінію на проголошення у вересні палестинської держави в кордонах 1967 р., поволі набираючи число країн, які вже визнали таку державу, передусім у Південній Америці. Проте фінальний результат такої кампанії був дуже неясним.
Зрозуміло, що примирення відбулося за активного посередництва третіх сторін. Отже, сьогодні відомо, що підписанню угоди передувала низка переговорів не лише в Рамаллі й Газі, а й у Каїрі, Дамаску, де перебуває політичне керівництво ХАМАСу, і в катарській столиці Доха, яка роками набирає міжнародної ваги вмілим посередництвом у багатьох конфліктах (і не забуваймо, що згадані «палестинські документи» були обнародувані саме катарським телеканалом). Власне, оголошення про примирення і церемонія підписання відбулися саме в Каїрі, що дає змогу саме Єгипту зарахувати собі очки як регіональному лідерові, точніше, повернутого лідерства. Посередництво Єгипта в палестинському замиренні стало цвяхом у труну зовнішньої політики поваленого президента Мубарака, фактичного союзника Ізраїлю. Разом із новиною про палестинське порозуміння прийшло й рішення єгиптян відкрити контрольно-пропускний пункт Рафах на кордоні з блокованою Газою. Невдоволення Тель-Авіва одразу отримало відкоша єгипетських військових, які нині керують країною та поділяють настрої більшості єгиптян, які незадоволені мирною угодою з Ізраїлем. А міністр закордонних справ Набіл Ель-Арабі закликав США визнати палестинську державу. Днями Ель-Арабі було безальтернативно обрано генсеком Ліги арабських держав, що засвідчило схвалення арабськими державами нового курсу найбільшої держави регіону.
Примирення між ФАТХ і ХАМАС спричинило просто істеричну реакцію в Тель-Авіві. Прем’єр Нетаньягу ультимативно зажадав від Аббаса одразу ж розірвати угоду, яку назвав «ударом по мирному процесу». Втім, відверто його не підтримав ніхто, навіть американська адміністрація, яка стримано привітала порозуміння, покартавши ХАМАС за «невідмову від насильства» й «відмову визнати Ізраїль». Демарш із замороженням переказу палестинській адміністрації мільйонів доларів податків і мита на палестинські товари не вдався. Європейський Союз одразу оголосив про готовність поповнити палестинську казну власним коштом. Саме європейський напрямок сьогодні найбільше турбує ізраїльтян: Британія і Франція не тільки привітали палестинське возз’єднання, а й висловилися — хоч і з усіма належними реверансами — на користь проголошення у вересні палестинської держави. Можливо, цим їм треба віддячити за згоду арабів, передусім держав Затоки, за розв’язані руки в Лівії. Міністр закордонних справ Авігдор Ліберман у характерній для нього манері вже оголосив, що «в найближчий рік нас чекає суцільна Сталінградська битва». Він порівняв Ізраїль із Чехословаччиною 1938 р. і звинуватив європейській країни в новій «мюнхенській змові». Ця риторика у відповідних столицях, зрозуміло, викликала мовчазне роздратування, а подіяти може хіба що на Німеччину з її «комплексом історичної провини», на якій Тель-Авів уміло грає.
Однак найскладніше зараз навіть не Тель-Авіву, який опинився в повній ізоляції після повалення Мубарака й геть зіпсував відносини із ще недавно стратегічним партнером Туреччиною, чиє посилення позицій у регіоні арабами тільки вітається. Так, прем’єр Ердоган днями заявив перед американською аудиторією приблизно таке: «ХАМАС не є терористичною організацією. Це рух опору, який захищає свою країну від окупації». Досі немає — і не випадково — жодних витоків того, що збирається сказати президент Обама цього тижня в заздалегідь проанонсованій промові з оцінками останніх подій на Близькому Сході, й відповідних намірів його адміністрації. Вигадати щось новеньке, подібно до спочилої в бозі «дорожньої карти», вже малоймовірно, а пристати до загальноарабської мирної ініціативи «мир в обмін на землі» боязко, з огляду на майбутні вибори — вплив та гроші ізраїльського лобі й надалі будуть вирішальними чинниками успіху.
ДО РЕЧI
Після завершення переговорів із королем Йорданії Абдаллою II, який перебуває з візитом у США, глава Білого дому Барак Обама заявив про необхідність відновлення палестино-ізраїльських переговорів, які у вересні минулого року розпочалися у Вашингтоні, але незабаром зайшли в глухий кут. «Незважаючи на багато змін або, можливо, у зв’язку з багатьма змінами, що відбуваються в регіоні, зараз важливіше, ніж будь-коли раніше, домогтися того, щоб ізраїльтяни і палестинці знов повернулися за стіл переговорів і підсумком переговорного процесу має стати створення палестинської держави, яка б мирно співіснувала з Ізраїлем». Поки ж про мир і спокій говорити не доводиться. Нещодавні події підтверджують це. У неділю сталися серйозні зіткнення між палестинцями та ізраїльськими військовими на Західному березі Йордану і в Секторі Газа.
