Парадокси реформування Росії

У Росії дедалі частіше звучать голоси про необхідність модернізації політичної системи країни. Учора на конференції «Стратегія-2010: підсумки реалізації й нові виклики» глава «Сбербанка» Герман Греф заявив, що політична конкуренція має змінити ресурс виконавчої влади на шляху Росії до модернізації. Нагадаємо, що саме Греф, який майже всі роки правління Путіна пропрацював міністром економічного розвитку, вважається головним розробником «Стратегії».

На думку глави «Сбербанка», реформувати економіку необхідно в два етапи. Він вважає, що в Росії ще є потенціал «рухатися на першому етапі», коли реформи можна здійснювати через парламент. У той же час Греф підкреслив, що без розвитку політичних інститутів створити повноцінну економіку неможливо. «Вона вимагає абсолютно інших політичних інститутів: свободи слова, яка безпосередньо впливає на темпи розвитку економіки, максимальної диверсифікації власності, максимального відходу держави з власності, конкуренції — у тому числі й політичної конкуренції, яка знижує ймовірність помилок при складному альтернативному виборі того чи того курсу реформ», — упевнений Греф.

Глава «Сбербанка» зазначив, що вплив розробників «Стратегії-2010» зменшувався в міру накопичення Стабілізаційного фонду і збереження профіциту бюджету. От як він прокоментував політичні наслідки «ситих» нафтових років: «Після того, як люди починають стабільно отримувати зарплату, коли досягають певного рівня достатку, рухати якісь малопопулярні речі дуже важко — і суспільний консенсус звужується».

На думку Грефа, після кризи з’явилися шанси провести новий етап реформ, оскільки відновлення минулого рівня бюджетних доходів не очікується. У першу чергу, впевнений економіст, потрібно реформувати освіту й політичні інститути. «Без конкуренції можна побудувати будь-яку кількість інститутів розвитку, але це не дасть ефекту для економіки», — наголосив він.

«День» звернувся до заступника директора Московського центру Карнегі Сема ГРІНА, щоб прокоментувати заяви глави «Сбербанка» Росії і з’ясувати, чи зацікавлена нинішня російська еліта в політичній модернізації.

— Греф не вперше говорить про необхідність політичної модернізації. Про це й Медведєв писав у своїй статті «Росіє, вперед!». Риторично цей заклик підтримувався неодноразово президентом. У бізнесі, можливо, про це говорять голосніше. Але це не нові ідеї. А проблема в тому, що завдання з боку еліти, у тому числі економічної, полягає в проведенні політичних реформ так, щоб нічого істотного в їхньому становищі не змінювалося. У системі цілковитої конкурентної свободи — політичної і економічної — немає жодних гарантій. У нинішній системі позиції практично кожного сильного гравця абсолютно гарантовані хоча б у відносних величинах. А це означає, що кожен потенційно може особисто програти від будь-якого процесу реформування.

— Отож вся правляча еліта зацікавлена в збереженні статус-кво. А як же тоді знайти стимули для розвитку країни?

— Так, дійсно, це деякий парадокс. Кожен розуміє необхідність змінювати систему. Кожен розуміє, що нинішня система економічного і політичного управління, які часто взаємозв’язані один з одним (у цьому Греф, звичайно, має рацію), — і в середній, і довгостроковій перспективі вона є нежиттєздатною. Але при цьому кожен індивідуально на даний момент почувається досить добре. І завдання для кожного індивіда — зрозуміти, яким чином можна змінювати цей весь устрій так, щоб не перестати почуватися добре.

— На останньому саміті РОСІЯ—ЄС президент Росії Дмитро Медведєв говорив, насамперед, про технічний бік співпраці в модернізації. Тоді як глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу пов’язав технологічні аспекти модернізації, про які в основному говорить Росія, з соціально-політичними й наголосив, що «модернізація стосується не лише економіки, але й суспільства, верховенства закону — і взагалі рухи до певних цінностей». Що ви скажете на це?

— Завдання російської сторони у відносинах з Європою в так званому «Партнерстві для модернізації» полягає в тому, щоб отримати якомога більше ресурсів і фінансових, і технологічних, і управлінських, які б дозволяли нинішній системі вийти з кризи більш менш неушкодженою й функціонувати далі, а також поступово й потихеньку покращувати ефективність. Звичайно, Європа може інвестувати в модернізацію Росії. Але для них абсолютно неясно, що приведе насправді цей процес до скільки-небудь істотних змін політичних або економічних у довгостроковій перспективі. Все-таки існує небезпека, що як тільки криза мине, можна буде трохи розслабитися, не думати про реформи й жити як і раніше. Потім коли-небудь повернемося до кризи, напевно, в гострішій формі.

— Пане Грін, а може Брюссель підштовхнути російське керівництво до політичних реформ?

— Брюссель міг би ефективніше впливати на російську політику, якби вони могли ефективніше визначити власну політику. В Європи нині бракує бачення того, що вони хотіли б мати від партнерства з Росією. У довгостроковій перспективі в ЄС, звичайно, хотіли б бачити Росію інтегрованою і, по суті, такою, що не відрізняється від європейської країни. Не йдеться про членство Росії в ЄС, але інтеграція й подібність мають бути щонайбільшими. Але немає розуміння, як це досягти. А для того, щоб це сталося, потрібно об’єднати політики країн Євросоюзу в більш-менш єдину зовнішню політику, створюючи більше економічної і політичної інтеграції всередині самого Євросоюзу, а потім бути готовим, щоб терпляче й інтенсивно інвестувати економічний і політичний капітал у відносини з Росією. Це розуміння, напевно, місцями присутнє і в Брюсселі, і в європейських столицях. Але зараз немає готовності до таких політичних і економічних інвестицій.

— Чи бачите ви можливість виникнення в Росії альтернативного руху та появи лідера, здатного не лише говорити про необхідність політичних реформ, але й який би не боявся їх реалізовувати?

— Я бачу можливість, щоб такий рух з’явився. А хто буде на чолі цього руху, я не можу сказати. Ви згадали Грефа як можливого лідера такого руху. Проблема в тому, що ім’я будь-кого, хто певний значний час стояв на чолі економічного блоку російського уряду навіть при Путіні, остаточно й безповоротно скомпрометовано в очах російського народу. А це просто гарантія непопулярності. Починаючи від Гайдара й закінчуючи Кудріним. І Греф, звичайно, у тому числі.

— У нашій газеті було інтерв’ю з Адамом Міхніком, який сказав, що свого часу ніхто не думав, що Михайло Горбачов, ставропольський апаратник, може відчинити двері до свободи. Чи може, на вашу думку, Медведєв стати таким апаратником в сьогоднішній Росії?

— Так, будь-хто може бути таким апаратником. Проблема не в апаратнику, а в тих, хто його оточує. А Горбачов не міг цього робити без союзників, без розуміння у своєму оточенні, у досить широких верствах еліти, у тому числі в масах, що все-таки щось потрібно міняти. Система за пізніх радянських часів була в більш катастрофічному економічному становищі. У сьогоднішній Росії, всі в еліті та в масах прекрасно пам’ятають, чим закінчилися його реформи — розвалом країни. Тому в багатьох немає впевненості в тому, що можна буде міняти систему й при цьому утримати Росію. Пам’ятаємо, що Горбачов хотів змінити багато що, але не все. У нього було завдання зберегти країну й політичну систему багато в чому в незміненому вигляді. Не вийшло.