Парадигма миру

Близькій Схід і надалі залишається у фокусі уваги Сполучених Штатів. Адміністрація президента Барака Обами намагається нарощувати зусилля на цьому напрямі. Але вона наштовхується на тверду позицію уряду Біньяміна Нетаньягу, котрий вимагає усунути іранську загрозу для Ізраїлю і відстоює право своєї країни на зростання поселень на Західному березі. Водночас ізраїльтяни тримають тверду позицію і з інших принципових питань. Як заявив прем’єр-міністр Нетаньягу в ході зустрічі з радником із національної безпеки США Джеймсом Джонсом, «ми не знімемо повністю блокаду з Сектора Гази до того часу, поки Гілад Шаліт перебуває в полоні».

Американці з усіх сил намагаються пришвидшити позитивний результат близькосхідного мирного процесу. Так, після зустрічі посланника США на Близькому Сході Джорджа Мітчелла і прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу обидва повідомили про «прогрес», але кожен із них вкладав в це поняття своє. Мітчелл заявив, що «всеосяжний мир на Близькому Сході включатиме мир між Ізраїлем та палестинцями, а також мир між Ізраїлем та Ліваном і Сирією та Ізраїлем». А крім того, на його думку, мирне рішення включатиме «повну нормалізацію відносин між Ізраїлем та всіма його сусідами в регіоні».

У свою чергу, Нетаньягу наголосив: «Я думаю, ми досягаємо прогресу в процесі взаєморозуміння, який дозволив би нам продовжити і, по суті, завершити той процес, який встановить мир між нами і нашими палестинськими сусідами і, в кінцевому підсумку, в усьому регіоні». Джордж Мітчелл, який відвідав Сирію перш ніж прибути до Ізраїлю, намагався переорієнтувати Дамаск на західну сферу впливу. Він вважає, що це послабить вплив Ірану. Однак ізраїльські посадові особи дали ясно зрозуміти, що вони повинні побачити результати по Ірану, перш ніж вони підуть на ризик на мирному фронті.

Переорієнтація Сирії позбавила б Іран його найпотужнішого арабського союзника і знизила б поставки на головному маршруті терористичному угрупованню «Хезболла» в Лівані. Міністр оборони Ізраїлю Ехуд Барак, котрий також мав зустріч із Мітчеллом, ясно дав зрозуміти, що він вважає, що Іран є проблемою для Ізраїлю: «Іранська ядерна програма є одним із центральних питань нашої зустрічі, ми також обговорили перспективу розвитку регіонального миру на Близькому Сході». Тим часом відмінності все ж існували. А опір Нетаньягу вимозі адміністрації президента Барака Обами заморозити будівництво поселень Мітчелл дипломатично охарактеризував як «дискусії серед друзів».

Тим не менш загальноарабська газета Al-Hayat, що видається в Лондоні, написала: Мітчелл повідомив, що переговори про остаточне врегулювання і досягнення угоди між Ізраїлем і палестинцями буде тривати не більше, ніж півтора року. За цією інформацією, яка опирається на достовірні джерела, американська адміністрація на даний час працює над угодою щодо меж майбутньої палестинської держави. Як тільки таку угоду буде досягнуто, буде зроблено зусилля для пошуку компромісу стосовно будівництва поселень.

Власне, минулий тиждень ізраїльська преса влучно оголосила тижнем «американського десанту». Адже Ізраїль крім того ще відвідали міністр оборони Сполучених Штатів Роберт Гейтс, радник президента Барака Обами з національної безпеки генерал Джеймс Джонс та спеціальний радник президента США з Близького Сходу Деніс Росс. Також до складу делегацій входили вищі офіцери армії США і співробітники ЦРУ.

Як повідомляють джерела в Єрусалимі агентства Debka, уряд Біньяміна Нетаньягу вивчатиме нову програму адміністрації Обами і вирішуватиме, як до неї підходити. Схоже, що ізраїльські політичні й оборонні лідери отримали перші докладні та послідовні розробки Вашингтона для вирішення проблеми іранської загрози. А це означає, що Ізраїль не залишиться один на один з Іраном і буде звільнений американським планом від необхідності вдаватися до односторонніх воєнних дій.

Але якщо прем’єр-міністр Нетаньягу заявляє, що Ізраїль не зніме повністю блокаду з Сектора Газа до того часу, поки Гілад Шаліт у полоні, то лідер ХАМАСу Халед Машааль в інтерв’ю американській газеті The Wall Street Journal наголосив, що його організація готова взяти на себе ініціативу негайного припинення вогню й погодитися з будь-якою ініціативою США, котра сприятиме мирному врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту, якщо Білий дім зможе забезпечити замороження поселень і зняття блокади з Сектора Газа.

Халед Машааль, який досить рідко погоджується взагалі давати інтерв’ю, прагне нагадати американським посередникам, що він і ХАМАС повинні бути підключені до мирних зусиль. ХАМАС та інші палестинські угруповання готові підключитися до будь-яких американських, міжнародних чи регіональних зусиль в пошуку справедливого вирішення арабсько-ізраїльського конфлікту, щоб покласти кінець ізраїльській окупації та надати палестинському народу його право на самовизначення, наголосив Машааль в інтерв’ю The Wall Street Journal.

Втім, варто звернути увагу, що крім підтримання атмосфери примирення із Заходом Машааль використав це інтерв’ю для того, щоб вкотре висловити свою добре відому ворожість до Ізраїлю. «Мене не хвилює Ізраїль — це наш ворог, наш окупант, який здійснює злочини проти нашого народу, — сказав він. — Не питайте мене про Ізраїль, Ізраїль може говорити сам за себе». Представник МЗС Ізраїлю Марк Регев заявив з цього приводу, що «той, хто уважно стежить за коментарями Халеда Машааля, протягом останніх декількох місяців чітко бачить, що, незважаючи на деякі спроби косметичним чином пом’якшити різкість своєї мови, аби створити враження про його можливу політичну помірність, він, як і раніше, закорінений на екстремістський фундаменталізм і виступає проти миру і примирення».

Як тільки адміністрація США впритул почала займатися близькосхідною проблемою, виявилося, що одного порозуміння з палестинцями явно недостатньо. Так президент Сирії Башар Асад знов заявив, що відступ Ізраїлю з Голанських висот є необхідною умовою мирних переговорів між Сирією та Ізраїлем. Загальноарабська газета Al-Quds Al-Arabi, що видається в Лондоні, наводить слова президента Башара Асада: «Відступ на лінію 4 червня 1967 року — це не предмет торгівлі і переговорів. Сирійські Голанські висоти залишаться арабськими. Сирійське повітря, земля й права на воду мають повернутися в повному об’ємі в обійми батьківщини. Події довели обгрунтованість змін і правдиво-орієнтованого підходу. Сьогодні, завдяки нашій армійській могутності, котра була й буде символом та гордістю національної єдності нашого народу, ми більш рішучі відновити контроль над кожним атомом грунту і кожною краплею води. Я вірю у вас, солдати. Всі ви справжні герої».

Втім, видається, що в пошуку прийнятної для усіх сторін близькосхідної парадигми миру варто припинити вибудовувати піраміди ілюзій із блоків необтесаних бажань. Бо, якщо на хвилину гіпотетично собі уявити, що Ізраїль автоматично вирішив погодитися з усіма без винятку претензіями своїх арабських сусідів, не одержавши реально у відповідь жодних гарантій миру, то це б дуже швидко призвело до повного краху його державності.

Очевидно, в арабському світі розуміють, що нині з’явилася унікальна можливість, якої не було досі й може не бути потім. Тому не можна виключати того, що ізраїльтянами висуваються претензії по-максимуму у сподіванні на те, що під тиском американців все ж якусь частину із них буде прийнято. Проте подібний максималізм цілком може призвести до діаметрально протилежного результату. Адже нереальні вимоги не сприйматимуться серйозно, а значить і серйозно не розглядатимуться.

Запустити маховик близькосхідного процесу Бараку Обамі, можливо, і вдасться, але поки що виглядає, що він працює на холостих обертах. Президент Обама щиро бажає досягнення миру між арабами та Ізраїлем, але вирішити одним махом усі проблеми за півтора року, коли вони не вирішувалися за 60 попередніх, не зовсім реалістично. Оскільки неможливо досягнути тривкого миру, чекаючи лише на істотні поступки з ізраїльського боку. Бо за всієї поваги до президента Сирії Башара Асада важко повірити у те, що Ізраїль погодиться залишити Голанські висоти лише в обмін на початок мирного діалогу із сирійцями. Тому не можна виключати, що постійне нагнітання вимог поступок від Ізраїлю здатне лише спровокувати новий виток конфронтації у разі, якщо всі арабські завищені сподівання розіб’ються об хвилерізи близькосхідної політичної реальності.