Переглянути політику «перезавантаження» Обами
У березні 2009 року в Женеві держсекретар США Гілларі Клінтон та російський міністр закордонних справ Сергій Лавров натиснули на «кнопку перезавантаження», намагаючись відновити заморожені відносини між США та Росією. З того часу адміністрація Обами всіляко вітає це «перезавантаження», називаючи його великим досягненням. Проте поступки США в новому договорі СНО, обмеження в системі ПРО, а також політика невтручання до справ Євразії дозволили Росії проводити такий курс, який частенько йде на шкоду американським інтересам.
НОВИЙ ДОГОВІР СНО
За словами адміністрації, новий договір СНО — це прямий результат «перезавантаження» американсько-російських відносин. Адміністрація розглядає документ як частину своєї політики ядерного роззброєння до «нульового рівня», покладаючись на такі договори, в рамках яких неможливо перевірити виконання положень про всебічну заборону ядерної зброї.
Окрім того, новий договір обмежує можливості США з розробки та розгортання ефективних засобів протиракетної оборони для захисту Сполучених Штатів та їхніх союзників. Існують побоювання щодо невідповідності нового договору СНО вимогам режиму перевірки. Можливість контролю виконання договору низька, і в ньому не враховується тактичний ядерний арсенал Росії чисельністю 3800 одиниць. На додаток до цього договір виключає з перевірки міжконтинентальні балістичні ракети мобільного базування та їхні пускові установки, а також дозволяє Росії обійти обмеження, які накладаються на ці системи.
«БЛИЖНЄ ЗАРУБІЖЖЯ»
Росія також збільшує свою присутність і тиск у Східній Європі та Євразії. В результаті російсько-грузинської війни 2008 року Росія визнала незалежність сепаратистської Абхазії та Південної Осетії, розгорнула там п’ять військових баз, а також батареї С-300, що забезпечують контроль над повітряним простором більшої частини Грузії.
У Вірменії Росія нещодавно продовжила до 2044 року оренду військової бази Гюмрі та взяла на себе зобов’язання із захисту вірменських кордонів від Азербайджану та Туреччини. У нещодавно виданій російській книжці про грузинську війну база в Гюмрі названа районом зосередження для того, щоб завдати удар по грузинській столиці Тбілісі. Російсько-вірменський договір перетворює Росію на домінуючу силу на Південному Кавказі, тоді як США та НАТО не бажають забезпечувати собі військову присутність у цьому регіоні на довготривалій основі. Ця угода аналогічна договору про продовження оренди великої військово-морської бази в українському Севастополі, оскільки вона також унеможливлює в майбутньому вступ цієї країни до НАТО. Росія також зберігає військовий контингент у Придністров’ї на території Молдови.
Москва підсилює нападки на авторитарного білоруського лідера Олександра Лукашенка, аби змінити його на поступливішого та промосковського (але необов’язково більш демократичного) президента.
З метою подальшого посилення свого панування в Центральній Азії Москва провела потужну кампанію в ЗМІ Киргизстану, що дозволило повалити президента Курманбека Бакієва. Цей захід було застосовано як помсту за його відмову ліквідувати американську військово-повітряну базу на летовищі Манас. Тепер Росія вимагає, аби їй дозволили створити «антинаркотичну» військову базу в м. Ош, яке лежить у Ферганській долині, де влітку 2010 року сталися жорстокі зіткнення.
Перемога в Афганістані життєво важлива для національних інтересів США. А база Манас у Киргизії, яка є великим дозаправочним і транспортним центром НАТО, незамінна для цих цілей. Проте США та Киргизія можуть укласти таку угоду, за якою ключовим постачальником авіаційного палива для цієї бази стане російський «Газпром».
Сполучені Штати та країни Центральної Азії визнають, що Росія й Китай матимуть великий вплив у центрі Євразії. Проте вони разом зацікавлені в забороні зростання впливу цих країн у регіоні, а також у недопущенні появи терористичних і наркотичних баз у Центральній Азії, особливо після 2011 року. Це повинно стати частиною всебічної та довготермінової стратегії. Однак адміністрація Обами докладає явно недостатніх4 зусилля для забезпечення довготривалої присутності США в цьому регіоні.
«НІЧОГО НЕ БАЧУ» — ЦЕ НЕ ПОЛІТИКА
Попри підтримку санкцій проти Ірану в Раді Безпеки ООН, яка заслуговує схвалення, Росія в серпні заправила паливом іранський ядерний реактор у Бушері. Більше того, Москва продовжує нарощувати співпрацю з режимами, які підтримують тероризм, такими як Сирія та Венесуела. Президенти Уго Чавес та Дмитро Медведєв підписали угоду про постачання Венесуелі ядерного реактора. Окрім того, Росія оголосила про намір забезпечити Венесуелу можливістю для запуску супутників. Це технологія подвійного призначення, і пусковий майданчик для супутників можна перетворити на майданчик для запуску балістичних ракет середньої дальності.
Минулого місяця російський міністр оборони заявив, що Москва постачатиме до Сирії надзвукові протикорабельні крилаті ракети П-800 «Яхонт», які мають прямоточний реактивний двигун. Ці ракети є великою загрозою для 6-го флоту США, який діє в Середземномор’ї, а також для найстійкішого близькосхідного союзника Америки — Ізраїлю. Нарощуючи продаж зброї та підтримуючи зв’язки з угрупуваннями ХАМАС і «Хізбалла», Росія намагається повернутися на Близький Схід, використовуючи неорадянську тактику постачань озброєнь і підтримуючи радикалів.
Таким чином, Кремль скористався політикою Обами з її гаслом «Нічого не бачу», аби здійснювати експансію на пострадянському просторі та налагоджувати співпрацю з антизахідними режимами. Росія також висунула як пріоритет експансію в Арктиці, наполегливо претендуючи на обширні території в Північному Льодовитому океані, що перевершують за площею Німеччину, Францію та Італію разом узяті. Москва оголосила, що Північний морський шлях, який проходить уздовж північного узбережжя Євразії, розташований у її територіальних водах. Вона військовою силою підтримує свої претензії на ці води, подавши заявку відповідно до Конвенції з морського права.
ПЕРЕЗАВАНТАЖУЮЧИ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ
Адміністрація Обами вважає, що їй потрібна потужна міжнародна підтримка для здійснення воєнних кампаній в Афганістані та Іраку, а також для конфронтації з Іраном та Північною Кореєю, а у віддаленій перспективі, можливо, і з Китаєм. При цьому Білий дім сподівається, що йому вдасться схилити Москву на свій бік. Поки що його успіхи в цьому напрямі мінімальні.
Політика адміністрації Обами щодо Росії неминуче призведе до потужного зниження американського впливу в Євразії та поставить під загрозу безпеку США, їхніх друзів і союзників на схід від Одеру. Піддавати небезпеці союзників з одночасним посиленням стратегічних суперників — така політика не відповідає інтересам безпеки.
Новий договір СНО необхідно замінити на альтернативний договір з Росією в галузі контролю озброєнь. І цей договір має базуватися на стратегії оборони та захисту. Сполучені Штати повинні створювати альянси для заборони впливу геополітичних суперників Америки, чи то великих держав, чи то наднаціональних сил, таких як радикальні та войовничі рухи ісламізму.
Сполучені Штати мають зміцнювати зв’язки з прозахідними силами всією Євразією, сприяючи розвитку відповідального державного управління, дотриманню прав особистості та норм права, а також сприяючи зростанню іноземних інвестицій. Конгрес домагається прийняття санкцій проти тих, хто несе відповідальність за вбивство адвоката Сергія Магнітського, який боровся з беззаконням. США також мають домагатися суду над убивцями журналістки Анни Політковської та звільнення бізнесмена Михайла Ходорковського, який перебував в ув’язненні.
Вашингтон повинен розширювати військово-політичну співпрацю з країнами Центральної Азії, одночасно готуючи ѓрунт для створення в центрі Євразії нового середовища безпеки. Йому слід домагатися розвитку економічних та військово-політичних зв’язків з Узбекистаном, Таджикистаном та Туркменістаном, включаючи навчання та поставки озброєнь. Сполучені Штати також мають активно допомагати Киргизстану в питаннях економіки, військової справи, правопорядку та державних реформ, не допускаючи того, щоб Росія взяла у свої руки Манас.
На Кавказі США повинні поставити сучасну оборонну військову техніку Грузії та Азербайджану, а також підтримати проект прокладки транскаспійських газопроводів зі сходу на захід. Пентагону слід вивчити можливості для розгортання передових військових баз у Грузії, Азербайджані та державах Центральної Азії.
У північних широтах берегова охорона та військово-морські сили США повинні нарощувати американську морську присутність, розвивати співпрацю з союзниками по НАТО та налагоджувати дипломатичну взаємодію з Росією. Оскільки попит на нафту та газ збільшуватиметься, Сполученим Штатам слід розширювати картографічні дослідження та геологорозвідку в Північному Льодовитому океані.
АМЕРИКАНСЬКІ ІНТЕРЕСИ — ПОНАД УСЕ
Адміністрація Обами має визнати, що «перезавантаження» в американсько-російських відносинах відбувається лише в тих галузях, де Росія чітко бачить свої національні інтереси (наприклад, Афганістан) або де США пропонують вигідні умови (наприклад, у колишніх радянських республіках).
Сполучені Штати мають переглянути свою політику щодо Росії та пострадянських республік, ѓрунтуючись на реалістичній оцінці російських намірів і дій, а також висунути як найвищий пріоритет американські національні інтереси.
Аріель КОЕН — доктор наук, старший науковий співробітник програми російських та євразійських досліджень і міжнародної енергетичної політики Центру зовнішньополітичних досліджень ім. Дугласа і Сари, який є підрозділом Інституту міжнародних досліджень при Фонді Heritage Foundation.
