Переговори за цар-столом

Для Макрона це був явно передвиборний захід, щоб показати французьким виборцям свою значущість у міжнародних справах. Для Путіна ж візит французького колеги вписувався у стратегію розколу єдиного західного фронту, вибудовуваного на захист України. Щоб показати, наскільки далекі одна від одної позиції Росії та колективного Заходу, російський президент посадив свого співрозмовника на протилежному від себе кінці величезного 8-метрового столу, який блогери вже охрестили цар-столом і обіграли в безлічі відеопародій. На переговорах у Москві Путін одразу ж заявив Макрону: «Я дуже радий тебе бачити». І в тій же фамільярній манері виклав головну тему зустрічі: «І я бачу, скільки зусиль чинне керівництво Франції та особисто президент Франції докладають для того, щоб вирішити і кризу, пов’язану із забезпеченням рівної безпеки в Європі на серйозну історичну перспективу, і вирішити питання, тісно пов’язані з першою частиною, а саме — з розв’язанням внутрішньоукраїнської кризи на південному сході країни. Ми телефоном досить докладно обговорювали всі ці питання. Знаю, що в тебе є свої міркування щодо цього, і дуже радий нагоді зустрітися і в такому особистому форматі все це обговорити».

При цьому, згідно з російським перекладом, на відкритій частині зустрічі, під телекамери, Макрон був настільки ж фамільярним, називав російського колегу на ім’я і теж перейшов на «ти»: «Дякую, пане президенте, дякую, Володимире!» Що ж до основної теми зустрічі президент Франції заявив, що «критична ситуація в Європі, звичайно, сьогодні нас турбує обох, і наш континент — ти це повторив — у критичній ситуації, тому треба, щоб ми всі поводилися вкрай відповідально... Думаю, що сьогоднішня розмова може прокласти той шлях, яким ми повинні піти, — це деескалація. І ми знаємо обстановку, військово-політичну ситуацію, ми знаємо українське питання, — ти нагадав, яке воно важливе, — «нормандський формат», питання безпеки в Білорусі й у всьому регіоні та важливі питання колективної безпеки, про яку ми поговоримо. Тому я радий, що є можливість глибоко обговорити всі теми, і ми зможемо колективно розпочати вироблення практичної відповіді для Росії і для всієї Європи. Корисна, практична відповідь — це відповідь, яка дозволяє уникнути війни, звісно, і побудувати стабільність, транспарентність та довіру для всіх». Останні прекраснодушні побажання Путін напевно пропустив повз вуха.

Натомість чимало забавного прозвучало на пресконференції після російсько-французького саміту, який тривав п’ять годин. Путін продовжував лякати Захід: «Чому таким небезпечним є можливе прийняття України до НАТО? Є ж проблема. От європейські країни, зокрема й Франція, вважають, що Крим, припустимо, є частиною України, а ми вважаємо, що це частина Російської Федерації. І якщо будуть спроби змінити цю ситуацію воєнним шляхом, а в доктринальних документах України прописано, що Росія — противник і можливе повернення Криму воєнним шляхом. Уявіть, що Україна є членом НАТО. П’ята стаття не скасована, навпаки, пан Байден, президент Сполучених Штатів, нещодавно сказав, що 5-та стаття — це абсолютний імператив, і буде виконана. Отже, виникне військова конфронтація між Росією й НАТО. І я запитав на пресконференції минулого разу: нам що, воювати з НАТО? Але я хочу і вас запитати, є ж друга частина цього питання: а ви хочете воювати з Росією? Ви запитаєте своїх читачів, глядачів, користувачів інтернет-ресурсами: ви хочете, щоб Франція воювала з Росією? Але ж так воно і буде». Оскільки ця страшилка повторюється вже не вперше і не вдруге, вона перестає діяти. А ще Путін висловився з приводу Мінських угод: «Щодо Мінських угод, живі вони і чи мають якусь перспективу чи ні. Я вважаю, що іншої альтернативи просто немає. Повторюю ще раз, у Києві то кажуть, що дотримуватимуться, то кажуть, що це зруйнує їхню країну. Чинний Президент нещодавно заявив, що йому жоден пункт не подобається із цих Мінських угод». А далі Путін, у своїй улюбленій манері, процитував похабну частівку, яка у повному вигляді звучить так:

Лежит милая в гробу,

Я пристроился, ебу.

Нравится — не нравится,

Терпи, моя красавица.

Російський президент процитував лише її другу половину, але явно мав на увазі і першу половину також. І зловісно додав: «Треба виконувати. Інакше не вийде». Після цього пасажу навіть найщиріші шанувальники та цінителі Росії й Путіна в Україні, які голосують за Медведчука й ОПЗЖ, мають зрозуміти, що нинішній російський президент вважає українську державу мертвою і брати її до уваги взагалі не збирається.

А що ж сказав Макрон? Він заявив: «Коли підписали Мінські угоди, не було такої інтенсивної російської військової присутності на кордоні, і це серйозним чином змінює ситуацію. Тому це дуже важливий момент нашого обговорення з паном Путіним, про це йдеться, коли ми говоримо про деескалацію. Мова про російський та білоруський кордони. Очевидно, що вирішення українського питання може бути лише політичним, а базою цього рішення можуть бути лише Мінські угоди. «Нормандський формат» — правильний формат. Я повторюю, навколо столу у цьому форматі — Україна, Росія, Франція та Німеччина. Ці угоди передбачають ініціативи і прогрес, вони мають просуватися найближчими днями і тижнями. На цій базі нещодавно наші радники зібралися разом у Парижі. Вперше за кілька місяців — спільне комюніке, процес відновлюється. Є дуже чутливі питання щодо конституційної реформи, щодо виборів, які зараз розглядаються, вони розвиватимуться найближчим часом. Я сказав і пану Зеленському, і президенту Путіну, що тільки Мінські угоди і пов’язаний із ними «нормандський формат» справді можуть урегулювати та здійснити прогрес щодо питання кризи в Україні. На основі цієї бази я про це говоритиму завтра з паном Президентом Зеленським».

Розмова ж Макрона із Зеленським звелася до того, що український Президент укотре підтвердив прагнення України виконати Мінські угоди. Але ж проблема не в Мінських угодах як таких, а в тому, що Росія й Україна тлумачать їх прямо протилежним чином. І тут Київ не може вдатися до поступок, оскільки російська інтерпретація Мінських угод означає кінець незалежної України. Ще Макрон стверджував, що «немає безпеки для європейців, якщо немає безпеки для Росії. Це я й чув, коли говорив зі своїми колегами в Естонії, Литві, Латвії, Польщі та інших країнах. У них ті ж самі побоювання, вони теж відчувають, що порушені ті ж самі договори, що їм сказали, що не буде розміщення військ, а вони сталися». Тут, цілком можливо, якась неточність російського перекладу, оскільки важко повірити, що офіційні представники Польщі та країн Балтії, які після російської агресії проти України 2014 року завжди ратували за розміщення сил НАТО на своїй території, раптом стали б нарікати на те, що ось, обіцяли не розміщувати війська у Східній Європі, а потім узяли та й розмістили.

Щоправда, Макрон натякнув Путіну на те, що «ми також маємо будувати безпеку, поважаючи суверенітет і незалежність держав, які не є членами ЄС чи НАТО, але розташовані в регіоні. Це, наприклад, Білорусь, Україна, звичайно ж, Грузія, Молдова — країни, чиї суверенітет і незалежність мають користуватися повагою, бо це теж частина нашої колективної безпеки». Однак одразу після зустрічі в Москві був явно запланований витік інформації про те, що Макрон в односторонньому порядку пропонував Путіну план «фінляндизації» України, не узгоджений з іншими членами НАТО. І нібито таки отримав від Путіна одну поступку щодо деескалації — обіцянку, що російські війська, які беруть участь у лютневих маневрах у Білорусі, після їх закінчення повернуться до місць постійної дислокації в Росії. Тут слід зазначити, що план «фінляндизації» України, якщо він справді пропонувався Макроном Путіну, приречений на провал із двох причин. По-перше, неможливо змусити прийняти цей план саму Україну, оскільки жоден серйозний український політик на нього не погодиться, бо розуміє, що у разі його реалізації Україна втратить будь-які військові гарантії та допомогу з боку країн НАТО й опиниться повністю у владі Москви. По-друге, цей план неможливо буде узгодити з більшістю країн НАТО, і насамперед із США, Англією, Канадою, Польщею, країнами Балтії та іншими державами Східної Європи. Усі вони чудово розуміють, що поглинання України Росією створить смертельну загрозу Заходу. Що ж до нібито даної Путіним обіцянки вивести війська з Білорусі, то до неї треба ставитися з великою обережністю. Володимир Володимирович давно довів, що він — справжній господар свого слова: захотів — дав, захотів — узяв назад. І, крім того, неясно, у яких часових рамках здійснюватиметься виведення російських військ. Адже вони можуть залишатися на території Білорусі кілька тижнів або навіть кілька місяців і дотягнути час до наступних спільних навчань, які Путін та Лукашенко пообіцяли проводити часто.

Проте вторгнення російських військ в Україну поступово стає дедалі менш імовірним, і на те є свої причини, що криються у внутрішньому стані російської армії. Один із найбільш компетентних російських військових експертів Михайло Ходаренок, колишній начальник групи 1-го напряму 1-го управління Головного оперативного управління Генштабу ЗС РФ та колишній редактор газети «Военно-промышленный курьер» (ВПК), опублікував у «Независимом военном обозрении» статтю «Прогнозы кровожадных политологов», де довів, що жодного бліцкригу у російської армії в Україні за всього бажання не вийде, оскільки «ніхто російську армію з хлібом, сіллю та квітами в Україні не зустріне», а до бліцкригу проти більш-менш серйозного супротивника російська армія не підготовлена. А українську армію Ходаренок вважає серйозним противником, оскільки, хоча «у ЗСУ є проблеми з авіацією та сучасними засобами ППО. Але слід визнати й таке. Якщо до 2014 року ЗСУ являли собою уламок Радянської армії, то за останні сім років в Україні створено якісно іншу армію, на зовсім іншій ідеологічній основі та багато в чому на стандартах НАТО. А дуже сучасна зброя й техніка сьогодні надходить і продовжує надходити в Україну від багатьох країн Північноатлантичного альянсу». Крім того, за словами Ходаренка, не можна виключити «у разі вторгнення Росії масованої допомоги ЗСУ з боку колективного Заходу найрізноманітнішими зразками озброєння та військової техніки й об’ємним постачанням різноманітних матеріальних засобів. У цьому плані Захід уже виявив не бувалу досі консолідовану позицію, яка, схоже, у Москві не прогнозувалася». При цьому «запаси перспективної й високоточної зброї у ЗС РФ не носять якогось безмежного характеру. Гіперзвукових ракет типу «Циркон» поки що немає на озброєнні. А кількість «Калібрів» (крилатих ракет морського базування), «Кинжалів», Х-101 (крилатих ракет повітряного базування) та ракет до «Іскандерів» у найкращому разі вимірюється сотнями (десятками у випадку «Кинжалів»). Цього арсеналу зовсім недостатньо, щоб стерти з лиця Землі державу розміром із Францію та з населенням понад 40 млн людей». Він також звертає увагу на те, що «українські розрахунки зенітних ракетних військ (аж ніяк не грузинські) суттєво поскубли російські ВПС у ході конфлікту 2008 року. Після першого дня ведення бойових дій керівництво російських ВПС від завданих втрат перебувало у відвертому шоку. І забувати про це не варто». Ходаренок також наголошує, що «озброєна боротьба у великих українських містах взагалі погано прогнозується. Загальновідомо, що велике місто — найкраще поле бою для слабкої і менш технічно просунутої сторони збройного конфлікту». Щодо слабкої — тут можна посперечатися, оскільки бій у міських умовах потребує дії добре навчених штурмових груп. Але перевага в повітрі та в наземній бойовій техніці у міських боях справді нівелюється. І не можна не погодитися із загальним висновком автора статті про те, що «збройний конфлікт з Україною нині докорінно не відповідає національним інтересам Росії. Тому деяким перезбудженим російським експертам про свої шапкозакидальні фантазії найкраще забути». Можна доволі ґрунтовно припустити, що така війна не буде популярною серед російських військовослужбовців. Словом, бліцкригу у Росії не вийде. А затяжна війна надто ризикована як через вплив майбутніх західних санкцій, так і через непередбачуваність поведінки як США та їхніх союзників, так і російської армії.