Подвійна гра Кремля

Четверта зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Росії, яка відбулася позавчора у Санкт-Петербурзі, стала підтвердженням правила, що кількість не завжди переходить у якість. І справді, за чотири зустрічі, а до цього згадаємо, що Лавров провів стільки, якщо не більше раундів багатогодинних переговорів з Керрі, сторони ні на крок не посунулися у виробленні політичного рішення з урегулюванні кризи на сході України. Зокрема, про це відверто заявив після зустрічі шеф німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмайєр.

«Ми не стоїмо перед політичним рішенням, але є можливості для деескалації ситуації. Ми повинні зараз зробити незворотним процес деескалації», — сказав він на прес-конференції, додавши, що «бачить світло в кінці тунелю».

Штайнмаєр та його польський колега Радослав Сікорський одностайні в тому, що головною проблемою в урегулюванні є контроль за кордоном між Росією та Україною, і відповідно ЄС очікує, коли Росія спочатку перекриє кордон для тих, хто направляється в Україну, щоб вступити до лав сепаратистів-терористів.

А Лавров, зі свого боку, постійно наполягає на припиненні операції українських силовиків, хоча всі добре пам’ятають, як діяла російська влада в подібних випадках проти своїх сепаратистів.

Цікаво те, як сам Лавров коментує на сторінці МЗС у Twitter зустріч у Пітері: «всі погодилися, що це корисний формат і можливість для відкритого обміну думками та ідеями».

Напередодні цієї зустрічі на сторінці Twitter міністерства закордонних справ Німеччини було зазначено, що Штайнмаєр проведе переговори з Сікорським і Лавровим, щоби дослідити шляхи збереження позитивного моменту в деескалації ситуації в Україні.

Для Заходу очевидно, що Росія жодним чином не збирається деескалувати ситуацію на сході України. Зокрема, представник державного департаменту США Джен Псакі заявила, що не помітили того, що Москва вживає необхідні заходи з посилення охорони державного кордону РФ, щоб унеможливити незаконне перетинання.

Можливо, єдиним позитивом цієї зустрічі виявилась обіцянка Росії не запроваджувати торговельного ембарго в разі підписання Україною Угоди про асоціацію. «Радий почути від Лаврова, що Росія не запроваджуватиме торговельного ембарго проти України в разі підписання нею Угоди з ЄС про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі», написав Сікорський польською, англійською та французькою мовами на своїй сторінці у Twitter.

«День» звернувся до експертів і попросив прокоментувати зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, Польщі та Росії.

«РОСІЯНИ НЕ ГОТОВІ ЙТИ НА КОМПРОМІС»

Штефан МАЙСТЕР, старший науковий співробітник із політичних питань Європейської ради з міжнародних відносин, Берлін:

— Ця заява Штайнмаєра не була його реакцією на зустріч у Санкт-Петербурзі, а стосувалась урочистостей D-Day у Франції. Зустріч Порошенка і Путіна, а також менш агресивна риторика Росії викликала деякі надії в німецькому МЗС. Але зустріч із Лавровим у Санкт-Петербурзі показала, що ми не повинні очікувати забагато від росіян, вони не готові йти на компроміси. Заява Штайнмаєра після цієї події була набагато більш розчарованою щодо росіян. Немає жодного прогресу, жодних результатів.

Потрібно більше громадського та міжнародного тиску на Росію. Знову доводиться організовувати міжнародну зустріч із Росією, на якій обговорюватиметься присутність військових спостерігачів. Нам потрібен надійніший мандат для місії на сході Україні, можливо, не від ОБСЄ, але з боку ЄС. А Росія повинна зробити серйозні кроки назустріч.

Коли ж вести мову про роботу контактної групи... Гадаю, це чудова група з дуже досвідченими людьми. Загалом, це хороша ініціатива. Добре, що новий український президент намагається відвоювати ініціативу і, вочевидь, готовий вести переговори з відповідними сторонами й відновити свободу дій для дипломатії.

«ПОЗИЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН І США ВЖЕ МАЄ ПЕВНИЙ ЕФЕКТ»

Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Інституту міжнародних відносин Варшавського університету:

— По-перше, завжди добре підтримувати контакти й діалог, особливо у такій ситуації. Просто дипломатичні інструменти завжди кращі за військові. Те, що є спроба діалогу із розв’язання кризи в Україні, російсько-українського конфлікту, — це добре. Усі — ЄС і США мають надію на припинення конфлікту і тому вітають зустрічі акторів, які мирним шляхом намагаються вирішити це питання. Це позитивна справа.

По-друге, Путін вийшов з ізоляції, яка почалася в березні, і, очевидно, для нього можна вважати успіхом те, що він побував у Нормандії. Але якщо придивитися до деталей, то я не бачу успіху Путіна, тому що він не повертається до гри як переможець. Із боку Росії ми чуємо певні сигнали про волю, можливо, це гра російської сторони чи намагання продемонструвати, що вони десь намагаються поступитися в цій конфронтації.

По-третє, щодо світла в кінці тунелю, то якісь формальні переговори про цю кризу не почалися, ми не бачимо наближення позицій. Можливо, з цього щось буде з цих переговорів, але ми не знаємо, куди це нас приведе.

— Що може змусити Росією наблизити позицію? Погроза застосування нових санкцій?

— На мою думку, позиція європейських країн і США вже має деякий ефект. Навіть рішення Болгарії припинити будівництво «Південного потоку» є таким сигналом впливу на Росію. Зрозуміло, що Росія про це не скаже, але, мені здається, це впливає на більш стриману позицію Росії. Навіть на визнання де-факто нової української влади, на контакти Путін — Порошенко. А головне питання — чи має Росія безпосередній вплив на терористів у східній Україні, чи вона хоче скористатися цим впливом, щоб припинити конфлікт на Донеччині та Луганщині.

— Але ж досі з боку Росії ніхто не бачить ознак того, що вона прагне перекрити доступ зброї та бойовиків в Україну через свій кордон...

— Це може бути така подвійна гра. Росія, з одного боку, показує, що хоче діалогу, компромісу, а з іншого — цього не робить. Така реальна картина.

 «НЕ МОЖНА ПРО УКРАЇНУ  ГОВОРИТИ БЕЗ УКРАЇНИ»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007—2009 рр.):

— Мої враження про цю зустріч не є оптимістичними, насамперед тому, що не можна про Україну говорити без України. Такий формат для нас не має бути прийнятним. Ми — суверенна держава, ми — не об’єкт, а все-таки суб’єкт міжнародного права, тому, гадаю, переговори, присвячені виключно Україні, мають проводитися за участю представників України. Тим більше, що, слава Богу, є вже абсолютно легітимно обраний президент, який може призначити будь-кого своїм представником, який взяв би участь у такій зустрічі.

Щодо оцінок нашими західними партнерами готовності Росії до якогось взаєморозуміння, — то вони явно перебільшені. І про «світло в кінці тунелю» можна буде говорити тоді, коли Росія пообіцяє повернути Крим, і зробить це не лише обіцянкою, а практичною дією. А до цього часу це будуть розмови про «білого бичка», який Росія щоразу показуватиме західним партнерам і розповідатиме, який він хороший. Мені здається, практичного результату від цієї зустрічі немає, хоча обмін думками, звісно, корисний. Але він може продовжуватися безкінечно.

Єдиний позитив полягає в тому, що з кожною такою зустріччю західні партнери дедалі більше переконуються, що Росія не є тим партнером, з яким можна налагоджувати довготривалі стратегічні відносини. Це — інший погляд на світовий розвиток. І, слава Богу, що процес усвідомлення того, що Росія — це недемократична і нецивілізована країна, прогресує.

— Що ж до відповідальності Росії за кордон — перекриття доступу зброї та бойовиків в Україну.

— Про це, власне, й мова. З одного боку, Лавров розповідає про готовність до співпраці, компромісів, до розгляду якихось стратегічних питань; а з другого, прикордонна служба Росії пропускає сотні, а зараз — уже тисячі озброєних бойовиків на територію України, абсолютно нехтуючи положеннями двосторонньої угоди між Україною і Росією про те, що в разі закриття однією із сторін прикордонних переходів вони автоматично мають закриватися з іншого боку. Тобто це є черговим свідченням того, що словам Москви може вірити хіба що наївний школяр. Хотілося б думати, що наші шановні європейські партнери вже давно вийшли з цього дитячого віку.

Гадаю, Україні в цій ситуації потрібно робити одне: жорстко припиняти цю агресивну російську війну на сході України, розбудовувати потужний силовий блок у державному апараті, починати процес відбудови ВПК, переходити на реальні стандарти країн НАТО у військовій сфері й робити так, щоб Україна була не паперово, а реально захищена. От тоді ми матимемо всі шанси подолати труднощі, з якими зараз стикаємось.

— А як ви можете оцінити роботу тристоронньої контактної групи з реалізації мирного плану зі встановлення миру і спокою на сході України, до складу якої залучено посла України в Німеччині Павла Клімкіна, посла РФ в Україні Михайла Зурабова та спецпредставника Генсека ОБСЄ швейцарського дипломата Хайді Тальявіні, яка була автором досить суперечливої доповіді про російсько-грузинську війну 2008 року, в якій зазначалося, що Грузія розпочала цю війну?

— Я п’ять років працював послом України при ОБСЄ і знаю цю організацію із середини. Тому можу зі свого власного досвіду сказати, що ОБСЄ, крім моніторингу, до жодних практичних дій не здатна. А висновки, які робить ця структура, можуть бути лише певною ілюстрацією подій, які відбуваються, бо на самі події ОБСЄ не впливає. Тому я, чесно кажучи, не багато очікую від тих усіх моніторингів, які будуть зроблені цією місією. Хоча є позитив для самої ОБСЄ: для її представників очевидним стає те, що їхніх спостерігачів захоплюють терористи, які у свою чергу фінансуються і організовуються Росією. Отже, шукати причину конфлікту треба не, як багато хто сьогодні пише, «в кризі в Україні», а в агресії Росії щодосуверенної держави. От і все. Якщо місія дійде до такого розуміння, то її висновки, бодай, прислужаться правді. Якщо ж це буде знову описання без аналізу і пропозицій, тоді смислу в цьому, власне, немає. Бо про це пишуть журналісти багатьох західних видань.

До речі, було б цікаво, якби моніторингова місія поставила питання про найшвидше відвідання Криму, незаконно окупованої території України. Але чомусь досі вона все якось не наважується говорити про це, хоча в мандаті написано: «Місія ОБСЄ в Україні». Оскільки Крим є територією України, і всі цивілізовані країни визнали, що це незаконна протиправна анексія, то місія має повне право, щонайменше, намагатися відвідати Крим. Хай її там затримають, хай її не пропустять, але це буде черговим доказом того, хто власне є агресором і хто незаконно анексує територію іншої держави. Треба діяти, а не лише спостерігати за терористами.

«ЗАХІД МАЄ ПЕРЕХОДИТИ ДО ТРЕТЬОЇ ФАЗИ САНКЦІЙ»

Юрій ЩЕРБАК, екс-посол в США, Канаді та Ізраїлі:

— Насамперед, треба консолідувати українське суспільство навколо небезпеки, яка йде з боку Росії. А ця небезпека буде зростати, а не зменшуватися попри ці слова і гру, яку веде Росія на Заході.

Треба розуміти, що Путін не відступить від своєї мети, якщо опір Заходу буде слабкішим, ніж він у принципі повинен бути. Тому Україна повинна вести переговори в рамках ОБСЄ, хоча ця пані є вельми сумнівним і партнером і вона представляє собою оці ліберальні європейські сили, які навіть не уявляють собі небезпеки російського імперіалізму і які ставлять на одну площину і жертви, і катів. І це було видно з її поведінки в Грузії і це продовжуватиметься далі. Тому співпрацюючи з нею треба пам’ятати про національні інтереси України.

А це означає — рішуче посилити антитерористичну операцію, посилити її за рахунок єдиного командування та більш осмислених дій супроти терористів, які представляють загрозу існуванню української держави. Захід, очевидно, буде продовжувати спроби переговорів з Росією, це треба. Але мені здається, що Захід має переходити до третьої фази санкцій супроти Росії.

Тільки шляхом військових перемог на Донеччині та Луганщині, закриваючи надійно кордони і даючи відсіч тим, хто проходить через кордони, Україна здобуде незалежність і сильнішу позицію на переговорах з Росією.

Сподіваюсь, що новий президент Петро Порошенко буде провадити політику мудру, зважену, але з іншого боку — рішучу на захист українських національних інтересів, які вирішуються на полях битв на Сході України.

Тільки наші перемоги на Сході України зможуть вплинути на нашу переговорну позицію. Звісно, не можна закривати шлях для переговорів, бо ці ліберали негайно звинуватять Україну в припиненні переговорів. Весь дипломатичний інструментарій Україна повинна застосовувати аби її не звинувачували в ізоляціонізмі чи в мілітаристському спрямуванні. Разом з тим не слухати тих, хто кричать про припинення операцій. Ми завжди повинні пам’ятати досвід Ізраїлю, яких захищав національні інтереси, незважаючи на заклики з боку Європи чи США. Це наша трагедія, це наша проблема і повинна бути наша перемога.