«Політичний туризм» чи довгострокові інтереси держави?

«Президент Віктор Ющенко прибув із офіційним візитом до України». Це, звісно, анекдот, який дещо схожий на правду. За підрахунками автора глава держави вже здійснив 28 закордонних візитів, і значна частина його президентської роботи пройшла саме за кордоном. Відповідно через це й з’явився згаданий анекдот, через це ж з’явилось чимало критики на адресу Віктора Ющенка: мовляв, він більше опікується міжнародним іміджем, аніж вирішенням внутрішніх проблем у державі. Днями стало відомо, що наступного року Президент планує здійснити 37 закордонних візитів. Це означає, що фактично він їздитиме до своїх закордонних колег кожні десять днів...

Однак на цьому вражаючі цифри не вичерпуються. На початку тижня стало відомо, що Кабмін України пропонує виділити в наступному році Державному управлінню справами 21,5 млн. грн. для забезпечення закордонних поїздок глави держави. Як зазначено в пояснювальній записці до проекту держбюджету на 2006 рік, це на 36,1% більше, ніж заплановано в 2005 році, й більш ніж у 2,5 разу фактичних витрат із цією метою в 2004 році. Станом на 1 липня 2005 року з бюджету виділено 6,4 млн. грн. на 18 поїздок Президента в 23 країни.

Варто визнати, що чимало критики, яка лунає в бік Віктора Ющенка, за його «горбачовську» поведінку (поки він їздить «по закордонах», населення починає втрачати довіру до свого керівника) дещо перебільшена. Закордонні поїздки надзвичайно важливі й від них може відмовитися лише той, хто носить прикрий ярлик «невиїзного» політика. Можливо, багатьом незвично спостерігати за «вояжерською» активністю нинішнього глави держави на тлі міжнародної ізольованості його попередника. Леонід Кучма був частим гостем у Москві, в інших пострадянських столицях, інколи вітчизняним дипломатам вдавалося «пробити» й західноєвропейські турне, проте все одно ці візити були більше винятком, аніж правилом.

Утім, головне — не кількість, а якість. Прибічники Президента стверджують, що результативність від його поїздок стане помітною не сьогодні й не завтра, оскільки йдеться про довгострокові інтереси. Так, у Японії Президенту нібито вдалося домовитися про інвестиції в Україну на мільярд доларів. А це — нові робочі місця, додаткові надходження до бюджету, поліпшення соціальної політики і т. д. Проте для реалізації цих планів потрібен час. Але є й інший приклад. Президент уже двічі відвідував США, й обидва рази піднімалися ті ж питання — надання ринкового статусу, скасування поправки Джексона—Веніка... Поки що з вирішенням цих питань не склалося (мабуть, вони становлять дуже довгострокові інтереси).

Слід також зауважити, що в той час, коли Віктор Ющенко надає великої ваги зустрічам зі своїми закордонними колегами, ці ж самі колеги не вважають за необхідне «відплатити тією ж монетою». Наприклад, із країн «великої вісімки» в Україні побував лише... президент Росії Володимир Путін. Залишається сподіватися, що для цього у поважних політиків є поважні причини... Приміром, японський прем’єр-міністр і німецький канцлер були заклопотані передвиборними справами. Президент Франції відклав свій візит до Києва через проблеми зі здоров’ям. Президент США також має чимало причин бути тимчасово «невиїзним» — зокрема, через заподіяну шкоду ураганом Катріна. У прем’єра Британії нібито й без України клопотів вистачає: Лондон перебрав на себе в липні головування в Євросоюзі. Кажуть, що Тоні Блера було непросто вмовити, аби він погодився прибути до Києва для участі в саміті Україна — ЄС. (Цей захід спершу планувався на жовтень, а тепер — на грудень.)

То яким же є коефіцієнт корисної дії закордонних турне Віктора Ющенка? 37 візитів за рік — це багато чи мало? Із цими запитаннями «День» звернувся до колишнього міністра закордонних справ Анатолія ЗЛЕНКА.

БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю

Анатолій ЗЛЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— Україна — велика європейська держава, й, звичайно, її треба належним чином представляти в міжнародних відносинах. Тому закордонні візити Віктора Ющенка відповідають національним інтересам нашої держави. Зверніть увагу, на що він робить головний акцент у своїх поїздках, — на залучення іноземних інвесторів в економіку нашої держави. Без сумніву, багато залежить від підготовки поїздки Президента, від того, наскільки грамотно розробляється тематика його переговорів. Важко дати однозначно оцінку, наскільки ефективними були закордонні візити Віктора Ющенка, однак я переконаний, що вони були корисними.

— Чи в максимальній мірі Україна використала привабливий міжнародний клімат після помаранчевої революції?

— Зусилля, звичайно, докладалися чималі. Але слід визнати, що ще не до кінця використаний той позитивний багаж, який залишила помаранчева революція. Ми спостерігаємо за активною зовнішньополітичною діяльністю нашого керівництва. Однак бажано, аби в планах МЗС і Секретаріату Президента також передбачалися серйозні візити інших зарубіжних глав держав і урядів до нашої країни. Це б демонструвало зацікавленість тієї чи іншої країни до нашої держави та надавало б можливість нарощувати зовнішньополітичний діалог.

— Чи має під собою підстави критика на адресу Президента, мовляв, він мало уваги приділяє вирішенню внутрішньополітичних проблем через закордонні візити?

— Звичайно, я також проти візитів заради візитів. Неможливо перетворювати візити в туристичні поїздки, беручи з собою величезну кількість супроводжуючих осіб, які при цьому марно витрачають час. Я говорю в конкретному випадку не стосовно Президента, а загалом. Але я не можу погодитися, що глава держави не повинен здійснювати закордонні візити. Якщо його приймає та чи інша країна, то це йде лише в позитив зовнішньополітичної діяльності держави.

— Якщо порівнювати з кількістю поїздок глав держав інших країн, то 37 візитів Віктора Ющенка — це багато чи мало?

— Можливо, ми в цьому випереджаємо інші країни. Але в кожної країни є на те свої причини. Приміром, президенти провідних європейських країн здійснюють менше поїздок за кордон, але ж історія їхньої державності налічує століття. В цих країнах уже виробилася своя система взаємовідносин. Україна — молода держава, яка відсвяткувала лише 14 років своєї незалежності, й нам потрібно ще пройти надзвичайно великий шлях, щоб також посісти належне місце в системі міжнародних координат.