Полковник сильніший за майора
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20000921/4170-3-2.jpg)
Добре, що багато часу у президента Росії Володимира Путіна зайнята іншими, більш гідними справами, і йому ніколи звертати увагу на свого діяльного білоруського колегу Олександра Лукашенка. Однак, судячи з усього, коли Путін вимушений це робити, він гнівається.
Президент Борис Єльцин ставився до свого ексцентричного слов’янського партнера поблажливо, хоч його обіцянки створити союз двох країн ніколи не виглядали реальними. Але, принаймні, в обмін на ведмедячі обійми, ефектні зустрічі і пусті заяви про створення союзної держави Росія забезпечувала свого вірного партнера дешевою електроенергією. Це дозволяло дуже погано керованій білоруській економіці залишатися на плаву, замість того щоб повністю розвалитися.
Росія все ще — в деяких аспектах — потребує Білорусі. Якщо старший слов’янський брат не хоче (в деяких випадках) афішувати продаж зброї, він спокійно користується Білоруссю як прикриттям. Більш того, оскільки Білорусь межує з Польщею (тепер членом НАТО), російські генерали досі вважають її своїм ключовим союзником. І повномасштабний союз між Росією і Білоруссю, якщо він коли-небудь відбудеться, може стати моделлю для більш тісної інтеграції між Росією та іншими пострадянськими державами. При нинішньому незвичайно хорошому стані російської макроекономіки, можливi навіть такі проекти, як заміна рублем ненадійної білоруської валюти, хоч його здійснення було відкладене до 2005 року.
Та чи потрібен Росії Лукашенко? Не так, щоб дуже. Відверта антизахідна риторика білоруського президента не гармоніює з жорстким, але дружнім підходом, властивим Путіну. Це ж можна сказати і про його обурливе відношення до дотримання прав людини. Щонайбільше представників білоруської опозиції піддають постійним гонінням. У гіршому — вони просто зникають: за відомостями, декілька лідерів опозиції були вбиті. На знак протесту проти деспотизму Лукашенка західні країни ухвалили рішення направити на майбутні загальні вибори 15 жовтня до Білорусі обмежене число спостерігачів.
Вперше ознаки публічних розбіжностей між президентами двох країн проявилися в квітні, коли Лукашенко оголосив, що дві слов’янськi держави створять об’єднаний 300-тисячний військовий контингент у відповідь на розширення НАТО. Проте люди Путіна публічно і категорично це спростували. У ході своєї зустрічі лідери двох країн трималися напружено — це сильно контрастувало з міцними обіймами і поцілунками епохи Єльцина. Підполковник (у відставці) Путін, який працював в елітній службі зовнішньої розвідки КДБ, цілком ймовірно, не відчуває великої поваги до майора Лукашенка, який недовгий час служив офіцером з ідеології у прикордонних військах (вони входили до складу КДБ, але служба в них була менш почесна), перш ніж став керівником птахівницької ферми.
Лідери білоруської опозиції, такі як Зенон Позняк, що проживає у вигнанні в Польщі, вважають, що Лукашенко завжди був маріонеткою в руках сильних російських лідерів. На їхню думку, його завданням було випробувати повернення авторитарного правління, яке, як дехто побоюється, знову вводиться в Росії. Однак, вiдслуживши свою службу, — вважають вони, — Лукашенко став для Москви тягарем. Можливо, зараз як білоруський лідер Кремлю більше підходять більш передбачувані фігури, такі як прем’єр-міністр Володимир Єрмошин.
Напевно, Росія може, якщо захоче, вплинути на результати президентських виборів у Білорусі, що пройдуть наступного року. Відмовившись реструктуризувати борг або постачати енергоносії і запчастини, Росія може ще більш погіршити і так невисокі досягнення Лукашенка в економіці. І російське телебачення, якому багато хто з білорусiв віддає перевагу перед разюче нудним місцевим телебаченням, що підлабузнюється до влади, може так само різко підірвати його авторитет, як це воно зробило з опонентами Путіна в Росії.
Однак поки Лукашенку дозволяють і далі закручувати гайки. Він призначив одного з своїх колишніх найбільш кровожерливих помічників Володимира Заметаліна заступником глави адміністрації; раніше він займав посаду віце-прем’єра з ідеології — це свого роду спадщина радянських часів у Білорусі, де КДБ досі гордо носить своє старе ім’я.
У цей час заляканий білоруський народ не відчуває особливого прагнення до протесту. І навіть якщо він його висловить, у Лукашенка досить коштів для його придушення. Однак неприємностей йому, швидше за все, потрібно чекати не з Мінська, а з Москви. Якщо Путін вирішить, що його пісенька доспівана, так воно, ймовірно, і буде, і особливим відносинам Росії та Білорусі буде встановлений кінець.
«The Economist», 9 вересня
Випуск газети №:
№170, (2000)Рубрика
День Планети