Поляки готові платити за газ більше
Звичайний вже, здавалося б, сценарій із «новорічною газовою війною» між Україною та Росією досить несподівано набрав нових обертів: проблема стала загальноєвропейською, Європейський Союз відчув її гостро, як ніколи. Що це може означати для України?
Як доводить П’єр Ноель з Європейської ради міжнародних відносин, залежність Європейського Союзу від російського газу є не стільки кількісною (частка російського газу в загальному імпорті ЄС постійно скорочується), скільки якісною (з огляду на розрізнену структуру ринку газу, фактичну відсутність ринкових механізмів, які сприяли б швидкій дистрибуції газу туди, де виникає потреба в ньому). Таким чином, газове питання підриває ключовий елемент сили Європейського Союзу — єдність між усіма двадцятьма сімома країнами-членами.
Дещо парадоксально, але українсько-російський конфлікт підштовхнув Європейський Союз до покращання кволої енергетичної солідарності. Усі погодилися — щось треба робити, й робити це треба неодмінно разом. Проте ЄС концентрується насамперед на уникненні повторення конфлікту, а не на оцінках, хто правий, а хто винний. Але ж, здається, саме тут треба шукати суть для майбутнього в стосунках між Україною та ЄС. Чи ЄС має зайнятися лише питанням транзиту газу через територію України (аби забезпечити собі святий спокій), чи включатися у розв’язання спору між Україною та Росією, сприяючи більш надійній та рівноправній співпраці в майбутньому?
Для прикладу подивимось на Польщу — найбільш надійного партнера України на європейській арені. Від самого початку газового конфлікту питання це стало одним із найважливіших у публічній дискусії — засоби масової інформації широко висвітлювали тему, підкреслювалась її складність та багатовимірність, непрозорість процесів прийняття рішень та систем взаєморозрахунків між «Газпромом» та «Нафтогазом». При цьому сумнівів у тому, що Росія використовує газ як політичну зброю, немає. Підкреслювалось, що Україна вперше стала провадити власну інформаційну кампанію в інформаційній війні. Отже, хоч би якою слабкою була інформаційна активність України (про що пише Тетяна Силіна на шпальтах «Дзеркала тижня»), але все-таки вона дала якісь результати.
Втім, знову ж таки, навіть у Польщі немає однозначної відповіді, яким чином відреагувати. У той час, коли президент підкреслює важливість однозначної підтримки української сторони, уряд та правляча коаліція виразно говорить про відділення економічної складової російсько-українського конфлікту від його політичного контексту, а отже — про таку позицію, яка, насамперед, не загострювала б ситуацію. Варто пам’ятати, що індивідуальні споживачі газу в Польщі не відчули жодних обмежень, а отже — суспільство залишається досить нейтральним. Цікавим є факт, що більша частина польського суспільства готова платити більше за газ, якщо це дозволить здиверсифікувати його джерела, обмежуючи залежність від російських поставок. Проте варто поставити запитання (дещо риторичне), чи реакція була б такою самою, якщо люди почали б мерзнути, як це сталося на Балканах.
Чи в такій ситуації можливе активне включення ЄС у процес довготривалого розв’язання першопричин кризи? Тимчасово знайдене рішення — моніторинг транзиту російського газу через Україну європейськими та російськими експертами — створює підстави для повернення до життя концепції створення консорціуму, який контролював би українську ГТС. Досить багато було сказано та написано про потенційну небезпеку такого розв’язання для України — насамперед про можливість втрати контролю на користь «Газпрому». Проте зараз ситуація дещо змінилася. Пропонуючи Україні участь у проекті Східного партнерства, ЄС передбачив можливість повноправної участі України в Енергетичній спільноті (проект, спрямований на створення європейського енергетичного ринку на принципах ефективного використання енергії, зменшення залежності від вуглеводнів, захисту навколишнього середовища). Одночасно в рамках «економічного спільного простору» (одного із чотирьох «спільних просторів», які ЄС будує у стосунках з Російською Федерацією) ЄС намагається збудувати прозоре партнерство в енергетичних питаннях із Росією. На думку Єлени Ѓнедіної та Майкла Емерсона з брюссельського Центру досліджень європейської політики, концепція консорціуму цілком збігається із пропозицією Східного партнерства, яке передбачає зближення ЄС та його партнерів для покращення спільної енергетичної безпеки. Варто при цьому пам’ятати, що Східне партнерство також передбачає спільну відповідальність сторін у вирішенні спільних проблем.
Отже, з’являється реальна можливість створити партнерство в надзвичайно важливій площині співпраці. Це — реальний крок інтеграції та шанс для України модернізувати протягом найближчих років неефективну економіку, зменшити залежність від Росії, яка поставила під сумнів свою позицію надійного постачальника енергоносіїв. ЄС може довести, що його пропозиції — не лише слова. При цьому Україна зі свого боку повинна дати аргументи, які підтримали б європейську єдність. Для цього потрібні не політичні декларації про європейський вибір, а конкретні дії, які довели б готовність та бажання України щось змінити у нинішній ситуації. Насамперед потрібна прозорість.
Це шанс для ЄС і України довести, що ми реальні партнери, а не лише сусіди. При цьому варто пам’ятати, що Україна — не лише ставка в енергетичній та політичній грі між Росією та Європейським Союзом. Дуже багато (якщо не все) залежить від активної та мудрої політики нашої держави. Інакше конфлікт буде залагоджено лише тимчасово, ситуація, скоріше за все, повториться, а за відсутності підтримки ЄС Росія легко отримає те, чого прагне.
