Повернення до «нормандського» формату

Наступного тижня в Києві відбудеться зустріч міністрів закордонних справ Німеччини, України та Франції — Франка-Вальтера Штайнмаєра, Павла Клімкіна та Жан-Марка Еро. Як повідомив Штайнмаєр, виступаючи позавчора у Бундестазі, на цій зустрічі обговорюватимуть можливість повернення до «нормандського формату». 

Нагадаємо, що востаннє така зустріч трьох міністрів відбулася 23 лютого цього року, після якої у березні міністри зустрічалися у «нормандському» форматі разом із російським міністром Сергієм Лавровим. Однак ці переговори не привели до поступу в імплементації Мінських домовленостей, зокрема у виконанні перших трьох пунктів: сталого припинення вогню, відведення важкої техніки від лінії зіткнення і доступі спостерігачів ОБСЄ за озброєннями і російсько-українським  кордоном, через який постійно надходять озброєння сепаратистам. 

У серпні цього року Росія навіть пригрозила вийти з цього формату через нібито спроби українських диверсійних груп влаштувати теракт у Криму, безпідставно звинувативши Україну в тероризмі без жодних доказів.

Однак після переговорів на саміті G20 у Ханджоу російський президент Володимир Путін погодився на відновлення переговорів у «нормандському форматі».

І вчора український міністр Павло Клімкін з робочим візитом перебував у Берліні й зокрема провів переговори з Штайнмаєром. Пізніше на прес-конференції він зазначив, що в ході переговорів було узгоджено подальші кроки із взаємодії  у рамках Мінських домовленостей. І за підсумками переговорів із Клімкіним німецький міністр зазначив: «Україна може розраховувати на підтримку Німеччини».

Як повідомило «Дню» джерело в українському МЗС, зустріч міністрів відбудеться 14 вересня, і не виключена можливість їхньої поїздки на схід. Відповідаючи на запитання, чи знову на цій зустрічі будуть тиснути на Україну, щоб вона виконувала політичну частину попри те, що не виконано перші три умови, співрозмовник зазначив: «Думаю, вони розуміють ситуацію. Сильно тут не натиснеш».

«НЕ СЛІД ПОКЛАДАТИ ВЕЛИКИХ ОЧІКУВАНЬ НА ЦЮ ЗУСТРІЧ МІНІСТРІВ»

Арно ДУБЬЄН, директор центру Обсерво у Москві:

— На мою думку, не слід покладати великих очікувань на зустріч міністрів у столиці України. З боку Києва не буде поступок щодо виборів і статусу окупованих територій (Україна чекає обрання Клінтон президентом США). Не буде також жодних кроків з боку Москви (Росія чекає на вибори у Франції та Німеччині).

«ЦЕ БУДЕ МІСІЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТЕНЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ НАШОГО КОМПРОМІСУ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України, Київ:

— Мені здається, і в Парижі, і в Берліні вже зрозуміли просту істину, що будь-які конструкції, які десь хтось собі малює і які не враховують думки України,  не життєздатні. Власне вони в цьому неодноразово переконувалися, коли спочатку нав’язували одні речі, потім інші. А потім, коли вони приїжджали і спілкувалися з українськими політиками, депутатами, експертами, журналістами та міністрами, то розуміли, що написані далеко від Києва конструкції так само далекі від реалій. Тому це буде чергова спроба зрозуміти межу, до якої ми можемо відступити, щоб бодай якось подати їхні зусилля як успішні.

Думаю, що це буде місія визначення потенційних можливостей нашого компромісу. Нав’язувати навряд чи їм вдасться, а ось десь поспілкувавшись з багатьма нашими людьми, які приймають рішення, чи впливають на прийняття рішення, вони будуть розуміти, що буде реалістичним, а що ні. Штайнмаєр якось обмовився, що, мовляв, він працює над якимось черговим планом. Я думаю, що йому зовсім не цікаво висунути план, який буде розтрощений і неприйнятий ніким. Йому потрібно бодай якесь попереднє схвалення ініціативи. У чому вона буде проявлятись сказати важко. На мою думку, нічого надзвичайного не станеться, а ось цілком може відбутися так, що запропонують технічні речі, які будуть видавати за черговий шалений успіх.

Що стосується компромісу. Це — делікатне питання. Думаю, що переговірники повинні враховувати багато чинників перед тим, як на щось погоджуватись. І при цьому компромісом не може бути питання про кордон, яке є ключовим. Якщо воно вирішується, тоді по інших питаннях, звичайно, компроміси можливі. А якщо воно не вирішується, тоді питання компромісів просто повисає в повітрі й нікому не потрібне. Бо в цьому разі це вже не компроміс, а здача позиції. Але оскільки Росія вперто стоїть на тому, що ніякого контролю за кордоном вона не хоче допускати, тоді у мене великі сумніви, що такий план матиме шанс на життя. Адже без цього ключового моменту для України все інше просто втрачає сенс.

— Що мають пропонувати Париж і Берлін Москві, щоб спонукати Росію виконати свою частину Мінських домовленостей?

— Можливо, треба було б запропонувати механізм імплементації Мінських домовленостей. Ми ж бачимо, що, на превеликий жаль, Мінські угоди містять напрямки, але не включають способи і механізми, як досягнути поставленої мети. Якби Захід запропонував чіткий план-графік виконання зобов’язань, насамперед, з питань безпеки, і пов’язав це потім з таким планом виконанням другої політичної частини, тоді такий план мав би шанс на життя. Але на Заході бояться жорсткої прив’язки виконання якихось заходів до конкретної дати.

Чому? Бо після цього треба щось говорити, а краще навіть щось робити. Оскільки такого бажання щось конкретно робити немає, то залишається щось на зразок: зараз не вийшло, давайте ще продовжимо, потім не вийде — ще продовжимо. Тобто де-факто це перетворюється у безкінечність, що не може, звичайно, дати якогось позитивного результату.

— Часто з подачі Росії з боку Заходу лунають закиди на адресу України, що вона не виконує своєї частини домовленостей, зокрема політичних, які стосується проведення виборів на окупованій території. Як нам діяти у такій ситуації?

— Ми не можемо їх виконувати до тих пір, поки не буде виконано те, без чого друга частина не може бути реалізована. Мені здається, що ув’язка у даному разі є жорсткою і правильною. Тут по-іншому і бути не може. Так само нашим західним друзям потрібно зрозуміти, що без врахування цієї ключової тези наші всі інші кроки будуть невиправданими. І тому позиція української сторони — спочатку безпека — потім вибори — є правильною і має бути зрозумілою для Берліна та Парижа.

Що стосується заяви Путіна після саміту G20 про те,  що Росія буде підтримувати «нормандський» формат. Це чергова заява, на яку треба звертати доволі умовну увагу, бо сьогодні він говорить, що цей формат не потрібен, а завтра говорить, що потрібен. Це людина, з якою говорити про серйозні речі все дедалі складніше. Треба переходити до мови ультиматумів, які він чудово розуміє, а інше все пусте. І в даному випадку ми повинні за допомогою наших партнерів робити все, щоб такі ультиматуми з’являлися.

«ФРАНЦІЯ БУДЕ ПРОДОВЖУВАТИ НАМАГАТИСЯ УТРИМУВАТИ УСІМА СИЛАМИ МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ НА ПЛАВУ»

Тетяна Кастуєва-ЖАН, керівник центру Росія-ННД у Французькому інституті міжнародних відносин, Париж:

Не думаю, що реальні зрушення можливі. Занадто розходяться інтереси і підходи Росії та України. З самого початку в Мінські домовленості були закладені неприйнятні для сторін речі, і було зрозуміло, що договори спіткнутися об їх виконання. Наприклад, один з каменів спотикання, порядок виконання: спочатку - вибори, а потім передача контролю над кордоном, що є неприйнятним для України. Франція займає принципову дипломатичну позицію, згідно з якою Мінські договори - єдиний інструмент наявний в розпорядженні, щоб обговорювати врегулювання конфлікту. Тому формат повинен бути збережений, а домовленості виконуватися. В якості активного учасника й ініціатора Мінського формату, Франція буде намагатися його дотримуватися в будь-якому випадку. В іншому випадку це буде розглядатися як її особистий дипломатичний провал. А дипломатичних досягнень у Олланда не так багато, тому Франція буде продовжувати намагатися утримувати усіма силами Мінські домовленості на плаву, навіть якщо це і фасад, який прикриває застопорене реальне просування виконання домовленостей.