«Позаблокові» аргументи Партії регіонів

Під час нинішньої виборчої кампанії в дискусіях претендентів на посаду глави держави зовнішньополітичні питання перебувають чи не на останньому місці. Суперникам вистачає внутрішньополітичних проблем, щоб використати їх на свою користь під час заочних дискусій. Газета запропонувала представникам обох команд подати своє бачення щодо зовнішньої та безпекової політики України. Першим на цю пропозицію відгукнувся заступник голови Партії регіонів Сергій ЛЬОВОЧКІН, який наприкінці минулого року побував у Вашингтоні й провів неофіційні переговори в апараті Ради нацбезпеки та Державному департаменті США. В інтерв’ю «Дню» заступник голови Партії регіонів розповів, чого очікують у Вашингтоні від українських політиків і пояснив, чому лідер Партії регіонів відмовився від проголосованого ним ще в 2003 році курсу на вступ України до НАТО.

— Пане Сергію, у передвиборній програмі кандидата в президенти Віктора Януковича зазначено, що головним завданням національної зовнішньої політики є збереження позаблокового статусу України. Чи не могли б ви сказати, у яких нормативних чинних актах закріплено позаблоковий статус України?

— Позаблоковий статус зафіксовано в «Декларації про державний суверенітет України» (1990 р.) та Акті про незалежність України (1991 р.), які стали засадничими документами для Основного Закону України. Але вже не перший рік в Україні точиться дискусія про те, чи спроможні ми власними силами убезпечити себе від зовнішніх викликів, чи потрібно входити у військово-політичні альянси. Іноді складається враження, що дехто просто наляканий самим фактом незалежності й шукає різні аргументи, щоб знову потрапити під чиюсь «парасольку». Звичайно, якби Україна була дійсно таким собі європейським «середнячком», то пошук зовнішньої підтримки був би зрозумілим. Але ж насправді за своїм промисловим потенціалом, наявними технологіями і військово-промисловою спадщиною ми не виглядаємо «середнячком». Більше того, з набуттям незалежності провідні країни світу дійсно були стурбовані тим, яке місце займе Україна, маючи потужний ракетно-космічний потенціал, наявні технології «мирного атому» та ядерну зброю, дещо застарілу, але цілком дієву сучасну армію. Тому був зовнішній запит на нейтральність і миролюбність української політики. Як зустрічні кроки на таку стурбованість, Україна погодилася на відмову від ядерної зброї та відповідні носії, підписала так званий ДНЯЗ (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї), послідовно скорочує та модернізує армію, відкоригувала свою військову доктрину.

— Яким чином «позаблоковий статус України» збереже наш суверенітет, зважаючи на те, що лідер сусідньої великої країни заявив на саміті НАТО в Бухаресті: «Україна — це навіть не держава»?

— Світ стає багатополярним, зростають нові центри впливу, на очах змінюється ситуація в цілих регіонах. Тому, як на мене, питання для України полягає не в тому, «куди вскочити», а в тому, як стати активним учасником майбутньої архітектури безпеки.

Щодо Росії. Я не бачу жодних загроз українській безпеці з боку Росії.

— До речі, чи можете ви пояснити відмову лідера Партії регіонів від євроатлантичного курсу нашої держави, ухваленого за одностайної підтримки фракції Партії регіонів, яка в 2003 році проголосувала за закон, що передбачає кінцеву мету — членство України в ЄС і НАТО. Як відомо, пізніше Віктор Янукович видав книгу, в якій передбачалося, що Україна стане членом НАТО в 2008 році. Можна також згадати про підписаний Віктором Януковичем Універсал, у якому передбачається вступ у НАТО після проведення референдуму.

— Тісна співпраця з НАТО — це норма, яка не дискутується. Щодо членства в НАТО, то тут є кілька важливих «але». Перше: в законі про національну безпеку (2003) головною умовою можливого набуття членства в альянсі є неконфліктність відносин із Росією. Для нас довіра та співпраця з РФ була і залишається невід’ємною складовою нашої безпеки — політичної, економічної, гуманітарної. Росія також тісно співпрацює з НАТО. Але водночас вона є активним ініціатором змін в усій європейській архітектурі безпеки, виступає за створення нової пан-європейської структури, яка б зробила неможливими нові поділи континенту на «друзів» і «ворогів». І Україна тут має проводити дуже відповідальну політику, що дійсно зближує, а не роз’єднує. І, по-друге: без відповіді нашого суспільства на референдумі на запитання про готовність і бажання стати членом НАТО ми не маємо права силоміць нав’язувати цей вибір громадянам.

Позиція Партії регіонів й її лідера полягає в тому, що для України розумніше і перспективніше — бути ініціатором нових угод і нових раціональних систем, а не консервувати ситуацію, яка нам дісталась у спадщину від холодної війни.

— Саме за прем’єрства Януковича було зроблено дуже багато на шляху інтеграції України в НАТО. Чи можна зрозуміти так, що із втратою влади Віктор Янукович втрачає державницькі позиції, а з поверненням до влади він знову візьметься за інтеграцію в НАТО, як про це в приватних розмовах говорили «Дню» в Секретаріаті Президента?

— У вас дивна логіка. Насправді державницька позиція полягає у зміцненні державного суверенітету, і тут якраз ідея позаблоковості є сильною державницькою ідеєю, до речі, більш складною і амбітною, ніж членство в НАТО. Крім того, ми повинні розуміти, що й ідея входження України до ЄС — це також поступове обмеження суверенітету, де кінцева мета — набуття загальноєвропейської державності й «згортання» державності національної. В багатьох країнах Євросоюзу (в тій же Польщі) точаться дуже гострі дискусії про долю своєї державності, збереження національної демократії в рамках європейської мега-державності.

Можливо, моя думка виглядатиме спірною, але — якби Україна «вскочила» до Євросоюзу 4 — 5 років тому, то зміни в економіці та правовій сфері були б швидкими й ефективними. І водночас нова українська ідентичність опинилася під загрозою швидкого «розчинення» в європейській. Тому я вважаю, що нам потрібно пройти свій шлях і встигнути ствердитись як політична нація, що «виростає» з багатоманітного й складного пострадянського суспільства. Тут потрібно «поспішати, не поспішаючи».

— Віктор Янукович заявив про необхідність нового формату діалогу між Україною та ЄС з питань спільної колективної безпеки. Чи не могли б ви пояснити, про яку систему колективної безпеки саме йдеться?

— Мова і йде про серйозний діалог в Європі (і не лише з країнами ЄС та НАТО), про формування нових колективних договорів. Подивіться, в самому ЄС все частіше порушуються питання єдиної європейської армії, нових можливостей для консолідованої зовнішньої політики ЄС. Можливо, вже через 5 — 7 років і НАТО стане лише складовою більш широкої безпекової системи, що дозволить будувати цілісну континентальну мережу, зблизити позиції країн Європи і Сходу.

— Пане Сергію, ви, мабуть, чули заяву Юлії Тимошенко, що вона за п’ять років президентства зробить все, щоб Україну прийняли до ЄС. Скільки часу потрібно лідеру вашої партії, щоб поставити питання членства в ЄС перед Брюсселем? Які реформи треба зробити, щоб Україна піднялася до європейських стандартів?

— Сьогодні адекватним і достатнім завданням є доопрацювати і підписати угоду про вільну торгівлю й набути статус асоційованого членства в ЄС у 2010 — 2011 роках. Давайте рухатися крок за кроком, без наскоків та популізму.

— Ваша політична сила постійно заявляє, що нинішня влада погіршила відносини з Росією. Хоча відомо, що офіційний Київ виступав за розвиток відносин із Російською Федерацією на основі взаємної довіри і взаємоповаги. Але як ви тоді поясните той факт, що товарообіг між нашими країнами постійно зростав і уповільнився лише з глобальною кризою, яка уразила весь світ?

— Українці категорично відмовляються жити в умовах інформаційного психозу і політичної ворожнечі з Росією, про це свідчать всі соціологічні опитування. Тому нам потрібно повернутися до формули стратегічного партнерства у повному розумінні цього визначення — як спільне стратегування економічних та геополітичних процесів, де у нас є спільні інтереси.

Щодо перспектив з РФ. Давно вже слід здійснити роботу з посилення базового Договору про дружбу та співробітництво, адже всі економічні статті цього договору передбачають уточнення у відповідних угодах та програмах. Ще рік-два тупцювання — і наші втрати вже будуть невідворотніми.

— Цікаво почути, як збирається Янукович «відновити дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією», яка, до речі, досить тривалий час не відправляла посла в Україну?

— Практичними діями, без галасу.

— У програмі Партії регіонів говориться про такий виклик зовнішній безпеці нашої держави, як «відсутність договірно-правового оформлення державних кордонів по всьому зовнішньому периметру державної території та виключної морської економічної зони». Але ж, наскільки відомо, мова йде не про весь зовнішній периметр. І в основному це питання стосується демаркації російсько-українського сухопутного кордону і делімітації Азово-Керченської протоки, і його вирішення блокується російською стороною. Яким вам бачиться шлях розв’язання цього питання, зокрема, делімітації Азово-Керченської протоки?

— Переговори. Україна забула, що вона сильна держава і може диктувати свої умови. Тому з сусідами треба вести розмову як з рівними і сильними гравцями.

— Чи не здається вам, що заява Віктора Янукович про те, що Україна має взяти участь у будівництві газопроводів «Північний потік» і «Південний потік» завдасть більше шкоди нашій державі, адже з введенням цих потоків можна бути викинути нашу газотранспортну систему на металобрухт?

— Насправді, на брухт наша ГТС перетвориться через 10 років у разі, якщо без належної модернізації й стабільної договірної бази буде втрачати конкурентну привабливість і обсяги газу.

Ми маємо подолати свій комплекс «транзитного хутора» і стати активним учасником з розвитку усієї мережі транзиту.

Водночас, серйозним привабливим аргументом української позиції може стати й тема міжнародного газотранспортного консорціуму за участю української, російської та європейської сторін.

— На противагу розвитку дружніх відносин з РФ, Янукович обіцяє забезпечити стратегічне партнерство зі США. Чи вдалося вам переконати в цьому офіційних осіб Держдепу та Білого дому під час грудневого візиту до США? Адже, за словами американських експертів, у США панує «скептицизм щодо Віктора Януковича через його роль у спробах викрасти результати виборів у 2004 році й через кримінальне минуле». Що ви від імені Януковича пообіцяли чи передали американським урядовцям чи почули з боку ваших співрозмовників?

— Лідери Заходу чекають від українських політиків одного — розвитку демократії, послідовності в діях і відповідальності за свої дії. А обіцянкам вони вже за ці п’ять років не вірять.

— Чи не здається вам, що постійні заяви Віктора Януковича: «настав час покінчити з помаранчевою ерою» лише більше налаштує проти нього ту частину виборців, які голосували в 2004 році за свободу вибору, та й Заходу, який позитивно сприйняв помаранчеву революцію і, між іншим, поділяє думку багатьох українців, що сподівання Майдану не було виконано під час президентства Ющенка?

— Не здається. Віктор Янукович пропонує відмовитися від безкінечних конфліктів і «пошуку ворогів», чим займалася влада останні п’ять років. Він наполягає на спільних і практичних діях з подолання кризи і відновлення економічного зростання, про піклування про кожного українця вже сьогодні й зараз, а не у «світлому майбутньому».