Правила Realpolitik

Великий плакат зі словами «Ласкаво просимо в найбільшу у світі демократію» давно вже вітає тих, хто перетинає сухопутний кордон Пакистану та Індії в індійському містечку Вага, штат Пенджаб.

Індія абсолютно справедливо пишається своєю демократичною репутацією. Однак ті принципи плюралізму, яким вона так гордо слідує в себе вдома, грають усе менш значну роль в її зовнішній політиці — принаймні, щодо найближчих сусідів.

І це не дивно. Деякі індійці вважають свою країну самотнім світочем демократії в оточенні диктаторських держав. Щодо Шрі-Ланки, це може бути несправедливим. Але інші сусіди Індії живуть за законами надзвичайного стану (Пакистан, Бангладеш), здійснюють болісний перехід від монархії (Непал, Бутан), або давно вже підкоряються диктату (Китай, М’янма і крихітні Мальдіви).

Якби Індія почала голосно обурюватися щодо політики своїх сусідів, її, напевно, звинуватили б у втручанні й залякуванні. Тому вона мовчазно стримується, вчиняючи при цьому помилку.

Візьмемо як приклад її недавню реакцію на події в М’янмі й Пакистані. Коли пакистанський лідер генерал Первез Мушарраф 3 листопада ввів по суті військовий стан, Індія виявила стриманість. «Нам шкода, що Пакистану доводиться переживати сьогодні складні часи», — заявив представник прес-служби міністерства закордонних справ, неначе Пакистан — це якийсь заблудлий підліток, який потребуює любові й розуміння.

Щодо перевороту в цій країні, не прозвучало ніякої прямої критики. Індія лише пошепки натякнула, що можливим вирішенням пакистанських бід і напастей може стати поворот у бік демократії.

У такий критичний момент мовчання може бути єдиною розумною реакцією. Однак уряд Індії критикують за не менш обережну реакцію на жорстокі дії правлячої хунти М’янми, що придушила у вересні антиурядові виступи, які очолили ченці.

Міністр закордонних справ Індії Пранаб Мукерджі висловив надію на те, що «всі сторони вирішуватимуть свої проблеми мирним шляхом, через діалог». Він заявив, що «процес національного примирення, ініційований владою (очевидно, він мав на увазі прийняття конституції, що затверджує правління військових), потрібно прискорити».

Не було ніякого засудження насильства, ніякого натяку на підтримку тих цілей, за які виступали демонстранти. Не було й критики на адресу хунти.

Все це різко контрастує з тією моральною й практичною підтримкою, яку Індія надала бірманській опозиції після провалу її повстання в 1988 році. Багато індійців тоді просто захоплювалися лідером опозиційного руху Бірми Аунгом Сан Суу Кьі, який деякий час жив у Індії, коли його мати працювала там послом Бірми. Індія тоді великодушно й щедро приймала у себе біженців цього конфлікту.

Тому відмова Делі рішуче виступити на боці взятої в облогу бірманської опозиції здалася декому справжньою зрадою. Втративши частково свій вплив у М’янмі — і поступившись Китаю доступом до її природного газу, — Індія не виявила великого бажання ризикувати недавно досягнутим поліпшенням відносин із військовою хунтою цієї країни. Навіть партнери М’янми з АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) і сам Китай продемонстрували більш критичне відношення до тамтешніх подій.

У цьому місяці також зазвучали скарги на адресу влади, коли правляча партія Індії Індійський національний конгрес наказала своїм офіційним представникам і міністрам триматися подалі від заходів у Делі щодо «вшановування» далай-лами. Індія стала для духовного лідера Тибету й ста тисяч його послідовників другим домом з того моменту, як він утік звідти в 1959 році.

Дехто припустив, що заборона ця стала частиною домовленості з Китаєм, щоб той підтримав угоду Індії з Америкою у сфері ядерних технологій, що викликала так багато суперечок (і була відкладена).

Тим, хто хоче щоб Індія проводила «етичну» зовнішню політику, твердо підтримуючи своїх пригноблених друзів, таких як демократи М’янми й послідовники далай-лами, подібні розрахунки здаються ганебними.

Однак в індійських дипломатів є на це розумна відповідь. Принаймні, Індія не проводить відмінностей між «поганими» й «хорошими» диктаторами. Західні країни підтримують генерала Мушаррафа, вважаючи, що перебування цієї людини при владі служить їхнім стратегічним інтересам. Вони також підтримують режим у Бангладеш, що ніким не обирався. Захід дуже нерішучий у своїх погрозах ввести санкції проти Китаю, де в нього є могутні комерційні інтереси. А М’янма, де в нього таких інтересів немає, служить хорошою і цілком вразливою мішенню для нападок.

Прагматизм зовнішньої політики Індії викликає засмучення в ідеалістів. Але принаймні, Індія послідовна у своєму прагматизмі.