Презентація «нового обличчя» російської дипломатії
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров провів неповний день у Києві і вилетів до Дубліна. Результати його переговорів з міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком і зустрічі з Президентом Леонідом Кучмою, за офіційною версією, такi: сторони обговорили питання синхронізації ратифікації міждержавних угод, проблему передачі Україні частки закордонної нерухомості колишнього СРСР, ситуацію стосовно міжнародної безпеки і ситуацію в Іраку (саме в цей час з’ясувалося, що в Іраку звільнено українських заручників, що працювали за контрактами з російською компанією). Фактично ж ішлося не стільки про можливі результати, скільки про те, що в Києві відбулася презентація зовнішньої політики Росії за версією «нового Путіна».
Єдина, варта уваги публічна заява міністра Лаврова за результатами київських переговорів звучала так: сторони досягли домовленості, що весь комплекс проблем загальноєвропейської безпеки, у тому числі відносини з НАТО, Київ і Москва вирішуватимуть у транспарентному режимі, на основі взаємного інформування, консультацій і узгодження. Багаторівневу й важку для розуміння заяву доповнювала також теза Лаврова, що «епізоди не впливатимуть на відносини» між Україною і Росією. «Епізодом» був ратифікований нещодавно Верховною Радою меморандум, що окреслює умови швидкого доступу підрозділів і військової техніки країн-членів НАТО на українську територію для проведення міжнародних навчань. У Москві цю подію зустріли дуже насторожено, представники російської дипломатії й військової верхівки заявляли, що цей вчинок Києва виходить за межі українсько-російського партнерства. За словами міністра Грищенка, на рівні міністрів під час київських переговорів виникло «повне розуміння того, що за всього збігу наших підходів до багатьох тем міжнародної політики існують питання, з яких у нас різне бачення». У цьому, вважає український міністр, немає жодної трагедії, жодної перешкоди для розвитку відносин».
Отже, перше, що Лавров продемонстрував не стільки своєму давньому знайомому з роботи постійним представником Росії при ООН Грищенку, скільки зацікавленому загалу, — обережність і жорсткість. Лавров, який пропрацював дев’ять із половиною років у Нью-Йорку, а перед тим був заступником міністра закордонних справ Росії ще за «проамериканського» міністра Козирєва, чудово орієнтується в напрямках течій міжнародної політики, дуже добре знайомий з лідерами і творцями політики провідних країн світу, досконало володіє інструментарієм дипломатично-правничої казуїстики. До досвіду Лаврова можна віднести і процес замирення Балкан (припинення війни в Боснії і підписання Дейтонських угод, криза навколо Косово і підписання мирної угоди), пошуки шляхів виходу iз ситуації, яка проявилася 11 вересня 2001 року, іракську кризу. Є й більш «свіжі» приклади — зокрема, нещодавній вибух кризи навколо Аджарії, у врегулюванні якої він брав безпосередню участь.
Лавров обіцяє послідовність російської зовнішньої політики і заявляє (у статті The Wall Street Journal), що Росія є сильною державою, якій притаманні свої інтереси, які вона захищатиме. Колишній СРСР у цій статті названо зоною «життєво важливих інтересів» Росії, і головний курс російської політики у цьому регіоні окреслено як «розвиток інтеграції». Подібну заяву на своїй першій прес-конференції після виборів зробив президент Володимир Путін. Україна в обох випадках не згадувалася взагалі, що є досить показово, — Москва вважає рівними собі суб’єктами міжнародних ігор Сполучені Штати, Європейський Союз, Японію, Китай. СНД в такому разі, — це, швидше, «простір», в якому можна грати за своїми правилами. Очевидно, що право на встановлення своїх правил гри в цьому регіоні Москва в особі Лаврова відстоюватиме в розмові з провідними світовими гравцями і надалі.
«Імперії немає місце» — таким був зміст кількох перших послань міністра Лаврова. І дійсно, про імперію в старому, звичному розумінні, й навіть про «ліберальну імперію» вже не йдеться. Про що саме йдеться — виявиться вже незабаром. Цілком можливо, що візит Лаврова до Києва, який не міг бути не ознайомчим для обох сторін, дещо змінить у попередніх підходах до подій у сусідніх країнах. Помилки традиційного підходу вже далися Росії взнаки у Грузії. Очевидно, що взагалі поведінка Росії відносно виборів в Україні й стосункiв з українськими елітами потребуватиме корекції, причому з обох сторiн, — і результатами як першого візиту Лаврова, так і подальших контактів може стати саме це. Лаврова характеризують також як жорсткого і напористого дипломата — і в руслі інформації про його переговори в Києві можна очікувати, що він ставитиме своїм підлеглим завдання домогтися від української влади якнайшвидшої ратифікації угод і про створення Єдиного економічного простору, і про статус Азовського моря і Керченської протоки. Очевидно, що з можливою зміною влади і владних еліт у Києві питання ратифікації Верховною Радою цих принципових для Москви документів може надовго «підвиснути» — тим більше, що корисність створення ЄЕП для України незрозуміла взагалі, а навколо раптово підписаної президентами Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним угоди про спільне використання Азова ведуться суперечки і в Києві, і в Москві. Тим більше, що за зміни правлячих еліт дуже може статися, що питання і проблеми українсько-російських відносин вже не вирішуватимуться кулуарними домовленостями президентів та наближених до них осіб...
