Про нас

На Україні, якщо вірити офіційно-святковим заявам, чи не вперше виникло взаєморозуміння та одностайність влади і народу — усі хочуть в Європу та НАТО. І все ж інформація про намір України інтегруватися до Північноатлантичного альянсу викликає відчуття обману. Чи хочуть українці, які так радіють тому, що їхні діти не воюють у Чечні, відправити внуків у гарячі точки в мундирах натовських солдат? І чи можуть реально українські власті планувати інтеграцію до НАТО, усвідомлюючи ціну цього? (Альянс, як відомо, висуває жорсткі вимоги не тільки до стандартів військової та оборонної сфери країн-кандидатів, але також до норм їхньої політики і показників економіки.) Крім іншого, НАТО вимагає, щоб на території держав-кандидатів не розташовувалися іноземні військові бази, а на українській території, як відомо, до 2017 р. абсолютно законно базується російський Чорноморський флот, і про його дострокове виведення, визнають українські державні діячі, не може бути й мови, оскільки Росія, що абсолютно очевидно, здатна відповісти на такий крок енергетичною торгівельною блокадою України. Після цього питання про досягнення Україною натовських стандартів стане неактуальним у принципі, поступившись місцем проблемі виживання держави. Все це не новина для українських державних діячів. Чому ж вони так серйозно говорять про те, що Україна однією ногою вже у НАТО? Українська опозиція стверджує, що, роблячи такі заяви, влада, скомпрометована чередою політичних скандалів, намагається купити собі у Заходу індульгенцію...

Формальне оголошення Україною наміру вступити до НАТО здатне викликати загострення непростих відносин Києва з Росією, від якої він залежить у більшості енергопоставок. Однак негативне ставлення Москви до розширення НАТО, судячи з усього, пом’якшилося завдяки покращенням відносин Альянсу з Москвою.

Зі спекотного Фенікса, штат Арізона, у спекотний Сімферополь: 25 американців приїхали в Крим, так би мовити, за путівкою серця. За два тижні вони мають знайти собі дружин. Міжнародна кіберромантика пишно квітне, у Росії та на Україні для цих «квітів» — найкращий клімат. 35-річний Скотт Детлофф не схожий на людину, у якої можуть бути якісь проблеми з пошуком жінки. Він, однак, називає себе «змученим побаченнями» і по горло ситий емансипацією. У Криму він шукає інший тип жінки. «Дівчата тут, їхні цінності, їхні етичні принципи, вони як в Америці в 50-х, — розповідає він. — Вони не егоїстки, вони готові поставити сімейні інтереси та інтереси чоловіка перед своїми». Голова американської делегації в Сімферополі — Рон Редберн — фундатор сайта Foreign Affair — «Міжнародні зв’язки». У Редберна дружина з Росії та двоє дітей. Кримчанка Марина — гарна блондинка, зареєструвалася у місцевому бюро знайомств два місяці тому. У свої 25 вона відчуває, що її шлюбний поїзд уже пішов. Принаймні з України. До того ж її мета — знайти чоловіка, який зміг би дати її дітям таке дитинство, якого у неї самої не було. «У мене є така ідеальна картинка — прекрасний будинок, чудові діти та ідеальний чоловік, — зізнається Марина. — Мріяти нешкідливо». Для дівчат ця зустріч проходить важко. Всі романтичні ілюзії випаровуються на очах: конкуренток у них багато, а часу мало. На кожного чоловіка припадає п’ять жінок — мрія жениха, кошмар для нареченої. Жоден з 25 американців не зупинив свій вибір на Марині і їй доведеться продовжувати мріяти.