Про проросійські настрої в Латвії

Останнім часом у соціальних мережах почало з’являтися багато повідомлень про зростання проросійських настроїв у Латвії. У Ризі фактично скрізь лунає російська мова, російські чи російськомовні телеканали домінують у латвійському медіа-просторі. Чи становить російська пропаганда загрозу для незалежності країни? З цього запитання «День» розпочав інтерв’ю з політологом, професором Латвійського університету Жанеттою ОЗОЛІНЯ, Рига.

«ПЕВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЛЯ МОЖЛИВОГО СОЦІАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ ІСНУЄ»

— Тут, певно, слід розрізняти російські настрої і проросійські настрої. Рига традиційно завжди була мультиетнічним містом. Тут завжди великий відсоток росіян. Також у Латвії є деякі населені пункти, де мешкає більшість росіян, як, наприклад, Даугавпілс. Це не є проблемою. Також не є проблемою наявність великої кількості російських каналів. Адже ми живемо у глобальному відкритому світі і цифрові можливості необмежені, тож будь-якої миті, якщо не по телевізору, то по Інтернету можна подивитися будь-який телеканал.

Проблема в іншому. У зв’язку з останніми подіями в Україні ми бачимо, що мовлення російських телевізійних каналів абсолютно не відповідає європейським цінностям. Ці телеканали вельми агресивно налаштовані  проти України, і це створює негативне тло у Латвії. А якщо ми говоримо про інформаційну і гібридну війну, то, поза сумнівом, намічаються тенденції використання Росією засобів масових комунікацій (ЗМК) для маніпулювання свідомістю людей. Якщо у людині не закладені демократичні цінності, то нею дуже легко маніпулювати.

— Тобто ви не бачите загрози зростання проросійських настроїв?

— Усе залежить, як на це дивитися. Якщо ми говоримо про буденний рівень, то в принципі люди налаштовані спокійно, мирно і насолоджуються тим, що вони живуть в Європейському Союзі. Але є певна кількість людей, які «сидять на паркані» і якими легко маніпулювати. Їх можна використовувати для створення якихось безладь на вулиці тощо. Звичайно, певний потенціал для можливого соціального конфлікту існує.

— До речі, під час саміту Східного партнерства в Ризі невеличка група 20—30 осіб пікетувала будівлю з гаслами російською та англійською мовами: «Східне партнерство — розпалювач війни». Можете сказати, які сили стоять за цією антиєвропейською акцією?

— У нас, починаючи з 1990-х років, завжди існувало кілька організацій, які цілком відкрито говорили про те, що розпад Радянського Союзу — це була трагедія і помилка. Тому, коли виникають певні проблеми,  вони організовують усілякі демонстрації і протести. Слід сказати, що позитивним боком усього цього є те, що кількість людей, які виходять на вулицю, не зростає і становить приблизно 20—30 осіб. Це одні й ті ж самі особи, і їх усі знають. Усі розуміють, яка у них політична мета, але це не переростає в масові рухи. 

«ПІДТРИМКА НАСЕЛЕННЯМ ЧЛЕНСТВА В НАТО І ЄС ЗРОСЛА ПІСЛЯ ПОДІЙ В УКРАЇНІ»

— А чи в парламенті є представники політичних сил, які намагаються повернути Латвію в Союз?

— Це дуже цікаве запитання, тому що в нас немає жодної політичної партії, яка б відкрито говорила про возз’єднання з Росією чи відтворення Радянського Союзу. З усіх політичних сил, які потрапили до парламенту, лише одна найчисленніша партія «Злагода» веде мову не так про возз’єднання з Росією, як про нормалізацію відносин з цією країною. У цієї партії є договір з «Единой Россией», і вона вважає, що це великий бонус, важелі, якими можна скористатися, щоб розмовляти з Росією. Деякі члени цієї партії налаштовані більш проросійськи і досить критично ставляться до того, що відбувається в Східній Україні і більше приймають проросійську позицію, але не роблять це відкрито. Інша частина цієї політичної сили позиціонує себе більш як проєвропейська політична партія і веде мову про те, що в ЄС — єдина позиція і ми прислухаємося до неї, але водночас нам треба бути прагматичними, думати про наш бізнес, щоби не потерпіли наші підприємці. Вони ніби намагаються балансувати між двома цими позиціями і не хочуть одним махом сісти в ті ж самі сани, в яких їде й Путін.

— А яку роль відіграє держава, щоби громадяни знали, що відбувається в Україні, надто зважаючи на те, що з Росії  йде суцільна пропаганда і брехлива інформація?

— У Латвії існує два медіа-простори. По-перше, це латвійські канали телебачення, зокрема російськомовні, які повідомляють про Україну. Там усе зрозуміло, що відбувається, і навіть питання не виникають. Усім, хто мешкає в Латвії, бабусям, дідусям та іншим, не треба двічі пояснювати, що відбувається. Наша історія навчила, як дивитися  на речі, які повторюються. По-друге, це російське мовлення. І, звичайно, уявлення про події в Україні тих, хто здебільшого дивиться російські канали, збігається  з офіційною російською політикою.

— Що ви можете сказати про настрої населення Латвії щодо членства в НАТО і ЄС?

— Підтримка населення членства в НАТО і ЄС зросла після подій в Україні. Уже ніхто не має сумніву в корисності цих інституцій. Щодо ЄС, то про це було добре відомо й раніше. Коли ми 2008 року опинилися у великій фінансовій кризі, саме Європейська комісія була тією інституцією, яка допомогла нам великими грішми. ЄК постійно була залучена до цього процесу і допомогла нам з цього болота вибратися.

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО САМІЙ УКРАЇНІ РОЗПОВІДАТИ ВСЬОМУ СВІТОВІ ПРО ТЕ, ЩО ТУТ ВІДБУВАЄТЬСЯ»

— Позавчора увечері (інтерв’ю записувалося 29 травня. — Авт.) віце-президент Джо Байден виступив із програмною промовою про російсько-український конфлікт і його наслідки для європейської безпеки напередодні саміту G7 у Німеччині. Він, зокрема, сказав, що США розраховують на раціональність Путіна в імплементації Мінських угод. А що ви думаєте з приводу раціональності Путіна і на що справді слід розраховувати, щоби Росія припинила підтримку сепаратистів, повернула незаконно окупований Крим?

— Я вважаю, що цей процес дуже тривалий. І сподіватися, що найближчим часом буде імплементовано Мінські угоди, навряд чи варто. До цього ще далеко. Байден як політик до своєї промови має долучати частку оптимізму, інакше він не політик, а аналітик. Я гадаю, що Росія якраз сподівається на те, що Захід буде настільки втомлений, що піде на поступки. І раціональному Путіну саме на руку момент, коли всі втомляться від війни в Україні і перестануть постійно про це говорити. І тому я гадаю, що ми ще довго перебуватимемо в ситуації постійної невизначеності, постійних провокацій, обміну думок.

Тому дуже важливо самій Україні, на державному і не державному рівні розповідати всьому світові про те, що тут відбувається. На жаль, я не знаю чому, але й досі українці це роблять досить ліниво, і, наприклад, у Латвії, коли всім було давно відомо про її головування в ЄС, більш як вісім місяців не було посла. Наприклад, після саміту в Ризі були спеціальні парламентські дискусії про те, що робити далі. І уявіть, за одним із шести столів, на яких були прапори Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Грузії, Молдови, України, не було парламентаріїв і представників української держави. Я дуже багато їжджу по різних конференціях «мозкових центрів», і часто-густо там немає українських представників. І не тому, що їх туди не запрошують. І виходить, що за них говорять інші. Звичайно, щастить, якщо в таких конференціях беруть участь такі, як Джо Байден, Джеймс Шерр чи, наприклад, я. Ми захищатимемо позицію України. Але водночас там можуть опинитися представники не дуже дружніх організацій, які говоритимуть за Україну. Дуже важливо комунікувати і представляти Україну за кордоном.

— Якщо вести мову про комунікації, то Стефан Де ШПІГЕЛЕР, старший науковий співробітник Гаазького центру стратегічних досліджень, сказав мені, що в його країні на оборону виділяється 0,5 % ВВП. І все тому, вважає він, що влада не розповідає громадянам про важливість безпеки. А у вашій країні яка ситуація із роз’ясненням громадянам необхідності виділення коштів на оборону?

— У нас зараз зростають витрати на оборону. Нагадаю, що у зв’язку з кризою у нас бюджет було скорочено на 50%. І цього року ухвалено закон, щоби повернеться до 2% ВВП на оборону. Суспільство до цього ставиться позитивно і з розумінням. Нам зрозуміло, чому це робиться. І комунікація досить непогана, тому що в нас при всіх міністерствах є консультативні органи, а при деяких відомствах, як, наприклад, у міноборони, є партнер Латвійська трансатлантична організація, яка допомагає організувати публічні дискусії. Отже, традиція Латвії — залучення суспільства до дискусії — останніми роками зміцніла.

— Пані Озоліня, 3 червня латвійський парламент обиратиме президента. Хто, на вашу думку, ним стане?

— Я не знаю. Ніхто не знає. У цьому полягає вся інтрига цих виборов. Є офіційні кандидати, і між ними відбуваються  дискусії. Парламентарії заявили, що деякі з них голосуватимуть індивідуально. І тому ніхто не може спрогнозувати, хто ж стане новим президентом.

— А як би ви охарактеризували двох головних претендентів: міністра оборони Раймонда Вейоніса, якого висуває Союз зелених і селян, і юриста Егіла Левітса, якого підтримує Національне об’єднання «Усе для Латвії! — Вітчизні та Свободі /ДННЛ»?

— Я гадаю, що вони обидва дуже гідні кандидати. Але в кожного з них є свій сильний бік. Наприклад, у міністра Вейоніса сильним боком є те, що він тривалий час був залучений до політичного процесу Латвії. Він знає, як функціонує держава, відбувається ухвалення законів. Оскільки останнім часом безпека стала дуже важливим аспектом — плюсом для нього є те, що він дуже добре орієнтується в цих питаннях. Тобто він знає, як керувати країною.

А якщо вести мову про Левітса, то він чудовий юрист з дуже гарним знаннями іноземних мов. У нього гарний і широкий погляд на світ, і він може бути дуже гарним президентом з роллю місіонера. Він може вказати, куди прямувати суспільству, в чому полягає наша місія, бачення і стратегія. Іншими словами, у нього ширший погляд. Але сьогодні складно сказати, який із двох претендентів був би кращим для країни. Це дуже важкий вибір для політиків. Тому що вони обидва гідні...