Проміжний фініш зовнішньої політики
Відразу два державні секретарі Міністерства закордонних справ України — Олександр Чалий та Юрій Сергеєв — учора на прохання журналістів підбивали деякі підсумки зовнішньої політики України 2002 року. Картина вималювалася традиційно неоднозначна і, як завжди, — багатовекторна.
Відносини Києва з Москвою спробував влучно охарактеризувати Президент Леонід Кучма, який назвав Росію ще позавчора «самим-самим» стратегічним партнером України. Конкретні досягнення партнерства вилися як мінімум у два рішення-«прориви». По-перше, за словами Чалого, у кінці січня 2003 року відбудеться юридична реєстрація офіційних органів спільного українсько-російського газового консорціуму. По-друге, в процесі підготовки перебуває Угода про зону вільної торгівлі. Останнє питання в двосторонніх відносинах не нове. Чи переламає себе північно-східний сусід цього разу? Подейкують, що тільки за умови приєднання України до Євразійського економічного співтовариства. Держсекретар Олександр Чалий, який раніше сміливо давав відсіч російському уряду щодо втілення подібної ідеї, не зрадив собі і вчора. «Україна вважає, що статус спостерігача в ЄврАзЕС є найоптимальнішою формою співробітництва з Росією у рамках цієї організації», — підкреслив дипломат. Юрій Сергеєв у свою чергу наголосив на активізації діяльності ГУУАМ (іншого пострадянського економічного об’єднання Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану, Молдови). До речі, у рамках ГУУАМ рішення про зону вільної торгівлі було прийнято ще в липні цього року.
«Рік, що минає був принциповим для українських бажань в плані євроатлантичної інтеграції», — так оцінив відносини з НАТО держсекретар Юрій Сергеєв. За його словами, рішення РНБОУ від 23 травня стало «подією, яка консолідувала владу, суспільство». Про те ж саме говорив і міністр закордонних справ Анатолій Зленко, який заявив, що Київ має намір рухатися й надалі шляхом євроатлантичної інтеграції, реалізуючи положення Плану дій Україна—НАТО і Цільового плану на 2003 рік, прийнятих у Празі. Не забув Юрій Сергеєв і про «кольчужну» тему. Він, зокрема, заявив, що «влада тверезо підійшла до ситуації, взявши участь на саміті в Празі у двох форматах, чим підтвердила прихильність євроатлантичному курсу». «Ми нікому нічого доводити не збиралися і не збираємося. Ми закликали комітет 661 Ради Безпеки ООН до експертних оцінок, аби всі переконались, що Україна не мала військово-технічного співробітництва з Іраком», — підкреслив Сергеєв.
«Цей рік у відносинах України та Євросоюзу був дуже плідним», — наголосив держсекретар з європейської інтеграції Олександр Чалий. Він підкреслив, що 2002 рік став першим роком, коли ефективно почало реалізовуватися наше співробітництво в сфері юстиції та внутрішніх справ, відбулися спільні засідання із питань міграції, віз і спільної боротьби проти тероризму. Чалий також підкреслив, що поступово зростає частка ЄС у зовнішньоторговельному обсязі. «На сьогодні ми очікуємо на 2% приріст загального товарообміну ЄС. Це прогрес, адже згідно з прогнозами в цьому році ми в той же час втратили певну кількість сот мільйонів доларів товарообміну з Російською Федерацією», — зауважив дипломат.
Зовнішньополітичний баланс поки що вдається тримати. Хоч і зі змінним успіхом (приміром, відносини зі Сполученими Штатами зазнали більш ніж неприємних змін, вже навіть говориться, що посольство України у Вашингтоні «не вирішує справ»). Свій відбиток на дипломатичну діяльність Києва наклав скандал із «Кольчугами». Зусилля значною мірою були більше спрямовані на порятунок іміджу та уникнення можливої міжнародної ізоляції, аніж на втілення стратегічних цілей. За цих умов питання — чи могла дипломатія досягти більшого? —так і залишиться питанням. У будь-якому випадку останнє слово у формуванні зовнішньої політики України залишається за Президентом.
