Проти отрути Кремля збираються хори

Московська редакція «Радіо Свобода» провела опитування своїх слухачів, запропонувавши їм розставити за ступенем значущості три події. Протести в Білорусі, отруєння Олексія Навального та нескінченні демонстрації в Хабаровську. Насправді тріада зводиться до дилеми — що важливіше: лідери, ізольовані від масових протестів, чи протести, позбавлені лідерів? Тому не має значення, як респонденти оцінили повстання простодушних проти підступності лицемірних. Важливо осмислити проблему лідерства в сучасній демократії.

Вона актуальна, як ніколи, і її відчуває кожен з нас. Так було й днями, на святкуванні Дня незалежності, коли безмовне людське море затопило столицю гордим і суворим маршем патріотів, а обраний народом керівник брав участь у недоречному шоу для байдужих до долі країни. Лідер без народу й народ без лідера — підсумок нашого часу... Отрута тут тільки в констатації. Справжня ж отрута не раз змінювала українську історію, вразивши Степана Бандеру та Віктора Ющенка в різні часи, але з однією метою — обезголовити рух проти імперської гегемонії укусом на випередження.

Як ні в якій іншій країні, в Росії розуміють значення й вагу лідерів. 1947 року отрутою кураре був отруєний єпископ греко-католицької церкви Мукачева Теодор Ромза, пізніше зарахований до лику святих. Унікальний священик, який збирав на свої меси до 100 тис. паломників, став серйозною загрозою для радянської влади. Особисто Микита Хрущов побачив у ньому людину, здатну відродити духовний оплот України — уніатську церкву. Думаю, він причетний і до вбивства Степана Бандери, бо відчув, як у післясталінські часи зростає національна самосвідомість в УРСР. Подробиці цих трагедій, як і дії ціаністого газу, який убив провідника УПА, добре відомі.

Отруєння Віктора Ющенка діоксином залишається таємницею, ми не знаємо ступеня впливу речовини на особу третього президента України. Хоча зрозуміло: обличчя особи серйозно впливає на психіку людини. Отрута з лабораторії, заснованої ВНК і модернізованої ФСБ (на околиці Москви у Ясєнєво) призначається для популярних лідерів і небезпечних для системи осіб. Не просто ворогам Кремля, а можливим центрам антикремлівських сил. Таким є мотив, що пов’язує всі жертви отруєнь у Києві, Мукачевому, Лондоні, Москві, Мюнхені, Омську...

Крапля отрути в склянці заспокоює шторми людських морів: обезголовлений протест не є небезпечним. Кремль спить спокійно, якщо проти нього виходять люди за велінням стихійних почуттів, без організації й без лідерів. Ось чому білоруські протести, незважаючи на внутрішній драматизм і міжнародну реакцію на звірства молодців ОМОНу, не мають динаміки зовнішнього розвитку. Багатотисячний народний протест стримує одна, неприємна з усіх поглядів, але вкрай активна й рішуча людина, гравець по-крупному. На виборах же перемогла симпатична, але слабка й залякана жінка, що випадково опинилася в центрі геополітичної битви. Хто з них візьме гору, на жаль, передбачувано з самого початку білоруського повстання проти вкрадених голосів. І якщо який-небудь чекіст-мішкін отримає в Ясєнєво ампулу з отрутою для усунення загрози, то вона опиниться в чашці не Світлани Тихановської, а тієї людини, яка дуже заважатиме Кремлю реалізувати свої плани. Зокрема «друга» Лукашенка.

Чому автократія сильна вольовими персонами, а демократія спирається на нерішучих і легко вразливих людей? Що тут — передбачуваність війни травоїдних з м’ясоїдними? Християнське смирення перед войовничим злом? Чи щось з тієї нісенітниці, яку несуть диктатори й тенденційні філософи, які пророкують кінець Європи, девальвацію ліберальних цінностей, повернення світу до порядків кінця XIX століття?

Нічого подібного. Сутність демократії не змінилася. Але змінилися люди, яким вона дісталася у спадок, хто утворив армію політичних рантьє, що живуть на доходи від закладеного 75 років тому вільного світу. Некоректно порівнювати Олександра Лукашенка зі Світланою Тихановською. Він — політик зі стажем, вона домогосподарка. Зате логічно порівняти його з президентом Євросоюзу Урсулою фон дер Ляйнен. Лукашенко цілеспрямований негідник, який вибився у велику політику завдяки своїм ліктям і волі. Йому не відмовиш у кмітливості, хитрості, розрахунку та вмінні виживати в екстремальних умовах пострадянської дійсності. Фрау Урсула — повна його протилежність. Вона дорослішала й будувала кар’єру, не покидаючи Брюсселя, за статусом народження приєднавшись до правлячої еліти. Незважаючи на катастрофічні провали у військовій сфері Німеччини, де вона була міністром оборони, Урсула фон дер Ляйнен очолила Євросоюз. Для цього їй не потрібно проявляти волю й здібності політичного лідера. Усе прийшло само собою. Кар’єра фон дер Ляйнен типова для світу, який нещодавно всі називали вільним. Тривалий час ми вважали, що так і треба: хороші дівчата й хлопці повинні бути повною протилежністю поганих хлопців. Відкриті обличчя — проти похмурих, виховані — проти хамів, освічені проти дрімучих, змінювані менеджери проти довічних вождів. Але чи можна на самих відмінностях між видами добра й зла виграти бій за безпечний і вільний світ?

Буквально днями один з редакторів «Guardian» Саймон Тісдалл зробив сумне визнання. «Було б обнадійливо думати, що якщо Росія здійснить військове втручання до Білорусі — як це було в Україні й Грузії — ЄС, США і НАТО, нарешті, проведуть межу. Володимиру Путіну твердо скажуть: «Тільки не знову. Досить вашої відкритої агресії, таємних операцій, «зелених чоловічків», кібератак, вбивств і втручання в опитування. Якщо ви дійсно хочете нової холодної війни із Заходом, тоді ми готові — і, як минулого раза, Росія програ». https://www.theguardian. com/commentisfree/2020/aug/23/from-washington-to-minsk-democracy-is-under-siege-and-losing-the-battle

На Заході і Сході, Півночі і Півдні люди бачать стратегічний відступ демократії на всіх фронтах боротьби з деспотією і торжество авторитарного невігластва під покровом статуї Свободи. Чому це відбувається, і чому надія Саймона Тісдалла марна для нього самого й нас з вами?

У 60-х роках минулого століття натхненний дослідник природи панування і підпорядкування людей Еліас Канетті вивів три основні типи лідерів усіх часів і народів. Багатії — вони збирають стада й купи заради перетворення їх на золото. Люди цікавлять багатіїв лише у сенсі можливостей купівлі. Володарі збирають людей. Стада, купи й золото їх цікавлять як засоби придбання людей, яких вони посилають на смерть в ім’я своїх цілей або об’єднують у своє коло підданих. Третій тип — Знаменитості. Вони збирають хори, що славлять їх. Хори живих або мертвих потрібні їм для повторення їхніх імен. (Книга «Маса і Влада»)

Прийнявши й застосувавши цю образну дефініцію для другої половини XX століття, ми легко переконаємося у значній перевазі володарів над усіма іншими в період, що настав після Другої світової війни. Дуайт Ейзенхауер, Конрад Аденауер, Людвіг Ерхард, Шарль де Голль, Джон Кеннеді... Усіх не перерахуєш. Люди, які відстоювали цінності вільного світу зі зброєю в руках або в готовності взяти її в руки. Вони не були багатіями і кумирами мільйонів, зате знали життя, загартували характер і волю в боротьбі. Ці цінності успадкували їхні наступники, які повалили комуністичні режими в Європі: Рональд Рейган, Маргарет Тетчер, Франсуа Міттеран, Гельмут Голь, Вацлав Гавел, Лех Валенса... Вони теж були володарями умів і обставин. Різні в характерах і походженні, далеко не безгрішні в людському вимірі, але однаково вольові, не боялися ризиків і матеріальних втрат заради здійснення ідей.

Потім розвалився СРСР, настав «кінець історії» за Френсісом Фукуямою, зник біполярний світ, загрози ядерної війни, запанувало благоденство, якщо не на планеті, то на континенті. Настав час багатіїв і знаменитостей, які заповнили політичні стільники медом слави і золотом успіху. Вони не зазнали поневірянь, не сиділи в тюрмах і окопах, завжди жили в свободі й ситості. Чим поганий комфортний клімат для політика, передбачив іще Нікколо Макіавеллі, який попереджав найясніших осіб, що зніженість багатством і довгим миром призводить до втрати трону. У всякому разі, метафора Відродження не застаріла у XXI столітті.

Трон демократії неабияк хитається через багатіїв і знаменитостей на всіх рівнях управління. Вони вважають за краще розлучитися з владою, але не з грошима. Ми це знаємо з власного досвіду. Знаємо, чому боязка Європа соромить Путіна і ходить навколо нього з квіточками, як білоруси перед шеренгами ОМОНу. Усі провокації проти Заходу путінська диктатура влаштовує на західні гроші. Варто ЄС відмовитися від російського газу й нафти, вичерпається джерело агресії, так само, як воно вичерпалося 1991 року. Але ЄС — це не персона, хоч і суб’єкт, і немає в ньому лідерів, здатних збирати людей, не думаючи про стада й купи. ЄС вважає, що краще золото і хори. Як, утім, і ми в Україні, готові мільйонами згуртуватися навколо синьо-жовтого прапора, але поки не здатні обрати одного, хто не дозволить його топтати, хто не злякається Путіна, а тим паче Лукашенка з автоматом, тому що сам готовий взятися за зброю заради незалежності й демократії. Такі потрібні лідери.