Проводи важливіші за зустріч

Президент Росії Володимир Путін прилетів до Києва та зустрівся з президентом України Віктором Ющенком. Спеціальний кореспондент Андiрй Колесников, проте, вважає, що набагато важливіше не те, з ким зустрівся президент Росії, а те, хто його проводив. Про це — в репортажі з Києва.

Біля будівлі канцелярії Президента України на різних тротуарах однієї дороги президентів України і Росії зустрічали два різних мітинги.

— Союз! — скандував один тротуар.

— У-кра-ї-на! — відповідав другий.

На тротуарах розташувалися активісти більшовицької партії Наталі Вітренко та УНА—УНСО. «За Союзом ностальгія? Чемодан! Вокзал! Росія!» — можна було без особливого задоволення прочитати на плакатах УНА—УНСО.

І ті й інші розраховували, що дорогою, яка їх розділяла, проїдуть президенти України та Росії (чи хоча б якийсь один). Але робочим у цей день був протилежний в’їзд. З нього за годину до приїзду пана Путіна вийшов прем’єр- міністр України Віктор Янукович. Стоячи біля воріт, він розповів, як Віктор Ющенко щойно підписав бюджет держави на наступний рік — хоча цією новиною мав повне право поділитися з журналістами передусім президент України. Але пан Янукович постарався встигнути зробити це раніше, і в нього вийшло (див. матеріал на цій же сторінці).

Віктор Янукович, окрім того, розповів, що головною темою переговорів президента України з президентом Росії буде газова — але зовсім не та, про яку всі відразу подумали. Пан Янукович говорив, що Україна збирається добувати на території Росії нафту і газ і при цьому ділити прибуток навпіл із Росією. Концесія як варіант співпраці з Росією не може зацікавити вище керівництво України, якщо не приносить швидкого й очевидного прибутку.

Я звернув увагу, що пан Янукович виступає не лише як прес- секретар президента України, інформуючи журналістів про графік зустрічей Віктора Ющенка і про теми його переговорів, але й натякає на те, що він, Віктор Янукович, уповноважений вести ці переговори від імені президента.

Цілком задовольнивши журналістів повідомленням про те, що Україна, яка отримала на 2007 рік поблажливі ціни на російський газ, повинна за найкоротший історичний проміжок перевести всі свої підприємства в режим жорсткого енергозбереження — і неодмінно переведе, прем’єр-міністр України сів у свою машину, яка з місця розвинула таку швидкість, що склалося враження, начебто режим енергозбереження знадобився Україні лише для того, щоб мати можливість безперебійно забезпечувати паливом прем’єрський автопарк. І Віктор Янукович зник із зони досяжності.

Зустріч президентів України і Росії залишила важке враження. Переговори спочатку у вузькому, а потім у розширеному складі були довгими, і чим довше вони тривали, тим нуднішими ставали президенти, коментуючи їх.

Віктор Ющенка сильно змінився: він говорить повільно й сумно, і таке враження, що набір протокольних слів, у яких він має потребу, щоб спілкуватися з журналістами, невеликий, щоправда, користується він ним розумно й упевнено. Президент України справляє враження людини втомленої і такої, що втратила смак до життя, принаймні до політичного.

На його тлі пан Путін виглядав навіть пожвавленим. На прес- конференції, коли одна журналістка по-українськи сказала, що в неї питання до президента Росії, а потім вибачилася, що вимовила цю фразу чужою для пана Путіна мовою, президент Росії засміявся і сказав, що на такому рівні він українську мову розуміє.

Але веселощі ці виглядали трагічно на тлі загального смутку, який охопив ці переговори. Засмутилися ще декілька місяців назад упевнені в собі не менше, ніж у завтрашньому дні, українські журналісти. Здається, що політична боротьба, внаслідок якої прем’єр-міністром України став пан Янукович, вимотала й їх. Так, їх цілком влаштував запропонований формат прес-конференції, відповідно до якого президенти отримали по одному питанню. Потім один із цих журналістів признавався мені, що йому дуже хотілося спитати, хто ж насправді є акціонером «Росукренерго» і чому лише Росія не визнає голодомор на Україні геноцидом. Але він не поставив жодного з цих запитань, хоча після прес-конференції президенти пройшли в двох метрах від хлопчини, — просто тому, що був дуже добре обізнаний про прийнятий протокол. Ще рік тому неможливо було й уявити, що цей юнак, який був за часів помаранчевої революції на прес-конференції Віктора Януковича в його виборчому штабі з помаранчевим бантом, приколотим на светр, упустить такий шанс.

На прес-конференції Володимир Путін і Віктор Ющенко розповіли, що зустрічатимуться тепер не рідше двох разів на рік у рамках двосторонньої комісії, чим лише посилили мій смуток.

На питання, чи може Росія, «якщо буде недопостачання туркменського газу в Україну в зв’язку з кончиною Туркменбаші, забезпечити безперебійне постачання України російським газом», Володимир Путін зазначив, що може.

— А що стосується ціни туркменського газу в 135 доларів за тисячу кубометрів для України, — продовжив пан Путін, — то це ж не наша ціна. Туркменія продала нам за 100 доларів, а з нашого боку була лише надбавка за транспорт і накладні витрати.

Відчувалося, як пан Путін із самого початку хотів пояснити, що він не винен у тому, що ціна газу для України збільшилася з 95 до 135 доларів. Він міг нічого не сказати про це — зрештою, питання з цього приводу не надходило. Але він хотів пояснити це. Проте, й ця інформація не зацікавила, по-моєму, журналістів: ніхто не виявив навіть ознак нетерпіння, властивого людям, які раптом стали володарями найцінніших фактів і розуміють, що залишити їх при собі, а не передати на стрічку з поміткою «блискавка» — злочин проти свого народу.

Наостанку пан Ющенко повідомив, що буквально за два тижні він телефонуватиме своєму російському колезі — «щоб пройти за всіма 22 пунктами, які намічено для переговорів».

Тобто з’ясувалося до того ж, що немає ясності ні з одного з цих 22 пунктів.

Увечері в своїй резиденції Володимир Путін зустрічався з Віктором Януковичем, який, на відміну від Віктора Ющенка, навпаки, зі зрозумілих причин виглядає цілком натхненним. Він, за всіма зовнішніми ознаками, в запалі політичної боротьби — передусім із самим собою, бо з непримиренних політичних противників у нього залишився чи не один міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, якого прем’єр-міністр ніяк не може звільнити з посади, хоча дуже хоче, й вимушений, як учора, вітатися з ним за руку при особистій зустрічі, явно не відчуваючи при цьому такого бажання.

— Чому два роки було таке затишшя в наших відносинах? — питав Віктор Янукович президента Росії, і, звичайно ж, обидва мали на увазі, що питання риторичне. — Ну, м’яко кажучи?! І переговори велися в основному через ЗМІ.

Пан Путін був прихильний до прем’єр-міністра України і скоса поглядав на нього, доки той говорив про народну мудрість, властиву українцям і росіянам, які безболісно пережили українську політичну кризу довжиною в два останніх роки. Очевидно, Володимирові Путіну й самому було цікаво, як пан Янукович почуває себе в довгожданій новій посаді.

Тим часом, члени російської делегації, що брали участь у переговорах, виглядали надзвичайно життєрадісно.

— Вони (українці. — А.К. ) захлинулися на європейському напрямку! — роз’яснив мені один із цих переговорників. — Вони просто захлинулися! І тепер у нас із ними піде нормальна робота! Вона вже йде!

За декілька хвилин після того, як журналісти вийшли від панів Путіна і Януковича, які мирно і навіть приязно розмовляли, будівлю покинули й самі високопоставлені ньюсмейкери.

Вони, не бажаючи впадати в очі журналістам, сіли в одну машину. Пан Янукович по-товариському поїхав провести президента Росії на летовище.

Виглядало зворушливо, значило багато.