Придністров’я: геополiтичне перехрестя на кордонах України
Схоже, з призначенням Євгена Примакова керівником російської державної комісії з розв’язання Придністровської проблеми починається період справжніх політичних багатоходівок. На цю думку наводить стаття Сергія Градировського «Малая шахматная доска» в «Независимой газете». Публікація зводиться до встановлення кондомініума в Придністров’ї. Кондомініум — це спільне володіння двох держав однією територією. Кондомініум, згідно зі статтею, мають укласти між собою сьогоднішні гаранти мирного розв’язання придністровського протистояння — Росія та Україна. Ця ідея дуже сподобалася в певних колах Придністров’я. Росія, що програла боротьбу із Заходом у Прибалтиці, на Балканах, на Кавказі та в інших точках, чудово розуміє, що їй не встояти і в Придністров’ї, яке все більше стає зоною стратегічних інтересів США внаслідок просування НАТО до кордонів Молдови. Невиконання рішення «сімки» про повний військовий відхід з Придністров’я для Москви означатиме найсерйозніші санкції Заходу. І країна, яка створювала цей анклав для реалізації своїх найважливіших геополітичних інтересів, очевидно, вирішила «здати» його в обмін на гроші Заходу. Але перед своїм відходом потурбувалася про встановлення тут мін уповільненої дії. Росія вже надала своє громадянство понад 60 тисячам придністровців і посилено збільшує цю гігантську для маленького регіону кількість. Очевидно, до моменту виведення останнього російського солдата з Придністров’я тут буде 100—120 тисяч громадян Російської Федерації, в руках яких опиниться вся реальна влада в регіоні, який називає себе незалежною країною. Освіта, культура, юриспруденція в основному вже давно підігнані під російські стандарти. Мова придністровської політичної еліти — російська. Зрозуміло, хто насправді керував би Придністров’ям у такому кондомініумі... Росія намагається просто використати Україну для проведення своєї політики зіштовхування інтересів Заходу і самої України.
Нещодавно «Московские ведомости» неабияк відзначилися в цій темі, опублікувавши нібито Примаковський проект створення спільної держави, який тільки підтверджує, зокрема, вищесказане.
З однієї газети в іншу кочує ідея включення Придністров’я до складу України, хоча й не відкрито, не прямолінійно. До речі, вона не дає спокою й деяким придністровським політикам. Про неї добре знають і в Кишиневі. І, схоже, вона там теж до вподоби... її використовують у столиці Молдови як страхопуд, засіб загравання не лише з Москвою, а й з Бухарестом. Безумовно, таку ракову пухлину у своєму складі Румунія ні за які гроші не хотіла б мати назавжди. Механічно або навіть шляхом активного перевиховання населення (що вона нині демонструє, не рахуючись з величезними для себе витратами) Румунія не зможе безболісно возз’єднатися і з Молдовою. І справа тут не в антирумунських підступах слов’янських країн, що виступають доволі суперечливими гарантами у розв’язанні Придністровського конфлікту. Румунія як сучасна країна створювалася й зміцнювалася без участі бессарабців. Тому в них у крові немає тієї загальної психології румунської державності, яка мала б бути основою мирного об’єднання. У тій мові, яку в Конституції Молдови названо молдавською, на думку вчених, тридцять відсотків слів, що використовуються в сільському господарстві, — слов’янські. У румунській мові вони давно замінені французькими, італійськими. Адже Молдова, як відомо, аграрна країна. Бессарабія вже сотні років міститься в російському геополітичному просторі. І річ навіть не стільки в мові, скільки у відсутності загальної правової історичної відповідальності за побудову сучасної румунської держави. Сьогодні в Молдові взагалі немає реальної політичної сили, включаючи й президента, й парламент, яка могла б безболісно повести країну в Румунію, і найближчими роками не передбачається. Тим часом економічне становище країни жахливе. Багато хто в Молдові розуміє, що самостійно країні в такому особливому оточенні не вижити. От і постає питання — куди йти Бессарабії? Уніоністам, особливо тим, хто на цій ідеї заробив капітал, зрозуміло — в Румунію. До речі, так вважає й чимало творців Придністров’я. Мабуть, не був би проти такої події й президент Придністров’я Ігор Смирнов. Більше того, якби Молдова об’єдналася з Румунією, то, ймовірно, першою державою, яка б це привітала, була б незалежна ПМР.
У Молдові українців живе майже втричі більше, ніж у Придністров’ї. Але велика частина Придністров’я розташована на історично українських землях. У разі змін у державному статусі Молдови Придністров’я, згідно з Московським меморандумом, має право на самовизначення. Більше в документі не сказано щодо цього нічого. Тим часом реально претендувати на цю землю не зможе ніхто, крім України... Це визнають навіть крайні румунські націоналісти, які бачать кордони Великої Румунії вздовж Дністра. Росія ж про це вперто мовчить. Більше того, вона вустами численних своїх депутатів і самого Ігоря Смирнова неодноразово заявляла, що «Придністров’я — є й буде російською землею». Отже, в Придністров’ї ми маємо справу із суто прагматичними інтересами конкретних держав. Тут слід чітко зазначити, що російські інтереси в цьому регіоні суперечать інтересам більшості країн. Друга Калінінградська область або Югославія тут нікому з них не потрібна. Це й могло б нас об’єднати.
З чотиримільйонного населення всієї Молдови, включаючи і Придністров’я, близько семисот тисяч — українці, які офіційно визначили свою національність. Ще близько трьохсот тисяч цього з різних причин не зробили. Крім українців і росіян, у Молдові живуть болгари, які не бажають асимілюватися з румунами. Гагаузи — не слов’яни, але й не румуни... Шляхом референдуму Молдову нині та в майбутньому неможливо приєднати до Румунії. Це вже було зроблено 1918 року, але етнічний склад народу був зовсім інший. У парламенті та місцевих органах влади в Молдові майже немає тих, хто відкрито сповідав на виборах об’єднання з Румунією. Так, зараз у молдовському парламенті є 27 депутатів, які разом iз більш ніж тридцятьма своїми колегами з Румунії створили, за словами одного з журналістів «Независимой Молдовы», «антиконституційну організацію», що ставить собі за мету возз’єднання. Більшість молдовської інтелігенції дійсно виступає за об’єднання з Румунією — але не більшість народу.
Воєнним шляхом возз’єднати Молдову з Румунією абсолютно неможливо. Нема за що воювати. Тут немає ні корисних копалин, ні якогось особливого географічного положення, заради чого варто було б починати війну. Розсудливі політики в Бухаресті це розуміють.
З другого боку, якщо вже став реальністю союз Росії та Білорусі, то чому неможливою є ідея союзу України, Придністров’я та Молдови? Він був би стійкішим, якби в ньому була й Румунія. Тільки тоді канули б у Лету історичні підозри та претензії. Румунії в цьому союзі знайшлося б місце і в ГУУАМі. І ми разом із Румунією змогли б допомогти звестися на ноги нашим загальним бідним родичам на берегах Дністра. Гадаю, в цьому нам, у свою чергу, допомогла б уся цивілізована Європа. Якщо не матеріально, то хоча б морально.
