Примаков призначив свого спадкоємця

Власне, це цілком логічний крок: Примаков, звільнивши крісло у приміщенні на Смоленській площі, навряд чи хотів, щоб воно довго було порожнім. Власне, ім'я наступника було визначено заздалегідь: ним став найближчий соратник Примакова по МЗС і його перший заступник Ігор Іванов. 53-річного Іванова можна назвати кар'єрним дипломатом, хоча МГІМВ він не закінчував: випускник Московського педінституту іноземних мов прийшов у дипломатію після декількох років роботи в академічному Інституті світової економіки і міжнародних відносин (Примаков у цей час був там заступником директора). Перші роки дипломатичної роботи Іванова пройшли в Іспанії: кульмінацією його багаторічного перебування у цій країні і роботи в апараті МЗС стало призначення послом у Мадрид, звідки його і забрав Андрій Козирев, призначивши майбутнього міністра своїм першим заступником. Цей пост він зберіг і при Примакові. Іванова вважають людиною обережною, передусім — чиновником, і ніяк вже не політиком. Мабуть, саме такими мають бути якості міністра закордонних справ при Євгені Примакові: вочевидь, що виробленням зовнішньополітичного курсу новий прем'єр-міністр буде займатися сам, а МЗС доведеться лише реалізовувати його ідеї. Попередні прем'єри, Віктор Черномирдін і Сергій Кирієнко, змушені рахуватися з авторитетом Євгена Примакова і можливостями міністра закордонних справ, і мріяти не могли про таку перспективу. Але самому Євгену Примакову вже ніхто не перешкодить, тим більше, що альтернативний центр вироблення зовнішньополітичних рішень, ототожнюваний зі звільненим заступником глави президентської адміністрації Сергієм Ястржембським, практично ліквідовано: навряд чи наступник Ястржембського на посаді куратора російської зовнішньої політики Сергій Приходько захоче суперечити новому прем'єр-міністру і новому міністру закордонних справ.

ДО РЕЧІ

Щодо ставлення України до призначення Іванова міністром закордонних справ Росії, то офіційні коментарі такі: міністр закордонних справ Борис Тарасюк відразу ж після призначення Іванова надіслав йому вітальну телеграму.Неофіційно в українському МЗС Іванова характеризують як украй жорстку людину, котра твердо проводить свою лінію та уникає надто частого спілкування з громадськістю. Іванов не женеться за популярністю, вважається, що й втрачати йому вже, власне, нічого, тому його становище не залежатиме надміру від політичної розстановки на даний момент. На щастя, зазначають українські дипломати, Україна не входить — і навряд чи ввійде — до кола інтересів Іванова, й, найвірогідніше, координатором політики Росії відносно України виступить заступник міністра Борис Пастухов, погляди і стиль роботи котрого у Києві добре відомі.До речі, дипломатичну кар'єру Іванов, кажуть, розпочав, перебуваючи на посаді інженера торговельного представництва СРСР в Іспанії.

КОМЕНТАР

Народний депутат України, голова Комітету з питань науки й освіти Верховної Ради, академік НАН України Володимир СЕМИНОЖЕНКО: Якщо є вірною теза, що епоха Єльцина і втілювана ним епоха первинного посткомунізму завершується в Росії, то ця тенденція матеріалізувалася в значущій і знаковій для всього посткомунізму фігурі Примакова. Характерно, що ставку зроблено саме на людину, котра спирається не на політичну партію, групи інтересів чи так званих олігархів, а на авторитет політика-професіонала, котрий володіє стратегічним баченням вихідця з академічного середовища, інтелектуала-прагматика. У ситуації, коли немає умов для політичного формування уряду, вибір зупинився на фігурі незаангажованiй і котра не надокучила в політичнiй «тусовці». І саме поєднання цих якостей робить Примакова здатним збільшити політичну вагу російського уряду. Які наслідки для російської політики матиме це призначення? По-перше, відбулася трансформація політичного режиму. У результаті можна говорити про прем'єрсько-парламентську республіку, що сформувалася де-факто, й істотне зниження впливу президентської влади. По-друге, по суті, в Росії ми спостерігаємо розпад так званої партії влади — черномирдінський НДР стає звичайною фракцією. Нарешті, висунення Примакова свідчить про вихід на авансцену пострадянської політики нового і поки малозасвіченого ешелону посткомуністичної інтелектуально-прагматичної номенклатури, рекрутованої свого часу з академічного середовища, і котра має тісні зв'язки з колишнім партійно-академічним істеблішментом. Для цього прошарку політичної еліти характерна особлива політична статистика і стратегічний пiдхід до поточної політики. На посту директора служби зовнішньої розвідки, і керуючи МЗС, Примаков спирався на глибоке аналітичне опрацювання питань з широким геоекономічним і геополітичним баченням проблем. Під його керівництвом готувалися серії аналітичних доповідей для президента й уряду Росії, аналітичні служби Примакова є одними з кращих у Росії. Все це дає можливість припустити, що Примаков-прем'єр буде не лобістом і не господарником у звичному значенні, а насамперед стратегом і політиком. Які зміни чекають нас у зв'язку з цим призначенням у стилістиці україно-російських відносин? Судячи з усього, політика Росії стане більшою мірою політикою національних економічних інтересів, прагматичнішою. Як відомо, Примаков — прихильник багатополярності сучасного світу, але уніполярності СНД. Отже, економічні відносини Україна — Росія з боку сусідів будуть розглядатися крізь інтеграціоністські й антинатовські схеми. А це, поза сумнівом, вимагатиме від України істотних коректив у зовнішній політиці для досягнення балансу її інтересів у СНД і інших міжнародних структурах. Окрім того, можна чекати більш жорсткого тиску російських сировинних монополій на енергосировинний і борговий ринки України. При цьому «Газпром», «Лукойл» та інші сировинні гіганти економіки Росії, як уявляється, матимуть менше можливостей для ведення самостійної «зовнішньої політики, тоді як з Вяхірєвим, Алекперовим й іншими російськими олігархами можна було домовлятися полюбовно. І якщо діяльність Примакова-прем'єра буде успішною, то зростання його політичної ваги не може не вплинути на внутрішньоукраїнську політичну ситуацію. А отже, не виключено, що під впливом усіх вищезгаданих чинників в українському суспільстві визріє запит на жорстку і прагматичну політику нового типу, що пiдходить до проблем внутрішньої політики не з позиції «монетаризм — протекціонізм», а включаючи розв'язання проблем внутрішньої економіки в широкий контекст геополітичних змін.

№176 16.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»