Принциповість ЄС стосовно Росії

Останнім часом відносини між Європейським Союзом і Росією набули зовсім уже поганої форми: Косово, ракети, енергетика. Однак усі ці проблеми меркнуть у порівнянні з тим, що відтепер справа Литвиненка, яке спочатку розглядалася як суперечка між Великою Британією і Росією, стає справою всього Європейського Союзу. До двосторонніх проблем Польщі, Естонії та Литви з Росією Європейський Союз також ставиться з усе більшим почуттям солідарності.

Найбільш яскраво це проявилося у травні, на саміті в російській Самарі, де канцлер Німеччини Ангела Меркель і голова Європейської Комісії Жозе Мануел Баррозу немало здивували президента Володимира Путіна заявою, що проблеми одного члена Союзу — це проблеми всіх двадцяти семи його членів. Легкість і невимушеність минулих зустрічей Путіна з Герхардом Шредером, Жаком Шираком і Сільвіо Берлусконі, які готові були на все, тільки б йому сподобатися, змінилися новим реалізмом. Відбувається це частково завдяки впливу нових країн-членів ЄС, а частково через те, що Кремль усе більш явно придушує свободу російських ЗМІ та демократичної опозиції.

Завдяки високим цінам на енергоносії російська економіка за Путіна почувається добре, однак у захисті прав людини, боротьбі з корупцією і зміцненні незалежності судів з’явилися великі пробіли. Крім того, мільйони мешканців країни ніяк не відчули на собі переваги енергетичного буму.

Як же Європейський Союз може використати свою знову віднайдену солідарність і більш реалістичне ставлення до Росії? Якими мають бути основні принципи розробки стратегічного підходу до Росії?

Європейський Союз більше, ніж будь-хто, зацікавлений у тому, щоб Росія була сильною, стабільною і багатою — однак його інтерес також і в тому, щоб Росія дотримувалася законів. Не можна постійно вчити Росію демократії та прав людини, однак ми повинні постійно вимагати від Москви виконання зобов’язань, узятих нею на себе 1997 року під час підписання Угоди про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом, а також її зобов’язань як члена Ради Європи.

Звичайно, поняття «закон» уже набило всім оскому своєю звичкою перетворюватися на дишло, однак у справжнього закону завжди є три основнi елементи: по-перше, уряд здійснює свої владні повноваження у відповідності з чітко встановленими і ясно прописаними правилами; по-друге, жодна з гілок влади не може вважати себе вищою за закон; по- третє, має неухильно дотримуватися принцип розділення влади. Стверджувати сьогодні, що Росія витримує перевірку хоч би за одним із цих критеріїв, дуже і дуже складно.

Мене запитають, а чи так це важливо? Адже іноземні компанії роблять у Росії хороший бізнес: продаж зростає, прибутки збільшуються, на ринок приходять нові й нові підприємства. У червні на економічний саміт до Санкт-Петербурга з’їхалося стільки голів західних корпорацій, що це саме по собі свідчить, наскільки сильно зростає інтерес до російського ринку.

Але водночас якість бізнес-клімату в Росії починає викликати все більші побоювання. В останніх звітах Всесвітнього банку та ОЕСР говориться, що в Росії немає прозорого законодавства, кульгає застосування існуючих законів, процвітає корупція, а судова система слабка. Якість корпоративного управління — особливо в компаніях, що перебувають під контролем держави — також залишає бажати кращого.

Більшість аналітиків вважають, що без встановлення твердої законності Росія ніколи не зможе залучити інвестиції в такому масштабі, який сама російська влада вважає за необхідне для диверсифікації економіки і позбавлення її енергетичної залежності. Європейський Союз має бути зацікавлений у тому, щоб допомогти Росії досягти цієї мети — хоча б тому, що якщо російська економіка буде більш збалансованою, від цього сильно виграють торгові зв’язки. Потенціал співпраці справді величезний. Наприклад, у Європейському Союзі накопичено значний досвід регіонального розвитку і допомоги в трансформації «старих» промислових галузей.

Але якщо так, то які перспективи закону в Росії і яким чином Європейський Союз може підтримати зусилля з забезпечення незалежності російських судів?

Хоч у короткостроковій перспективі нічого позитивного щодо цього не проглядається, відразу декілька чинників говорять про те, що в більш віддалене майбутнє можна дивитися з великим оптимізмом. По-перше, для більшості російських людей чесність і сумлінність — основні цінності; по-друге, Росія переживає релігійне відродження; по-третє, чесність і передбачуваність у сучасній економіці мають і цілком практичну цінність; нарешті, попереду у Росії членство у Свiтовiй організації торгiвлi, і країна вже усвідомлює, що світ стежить за нею набагато пильніше, ніж це коли-небудь було можливо. Кремль усерйоз стурбувався своїм іміджем за кордоном — це видно хоч би з того, які гроші він платить західним піар- фірмам за рекламу «Росії Інкорпорейтед».

Найближчими місяцями в Росії пройдуть парламентські і президентські вибори. Сподіватимемося, що новий президент із розумінням поставиться до зростаючого тиску з боку бізнесу і візьме активну участь у створенні нової парадигми, заснованої на модернізації економіки, соціальних реформах і повазі до закону. Зі свого боку, Європейський Союз має сприяти цьому, зокрема відкриваючи свої ринки, багаторазово розширюючи практику обміну студентами і бізнес-делегаціями і нарощуючи підтримку навчання юристів і суддів.

Також ЄС має прямо заявити, що хоче стратегічного партнерства з Росією у всіх напрямах для вирішення багатьох глобальних завдань — від зміни клімату і боротьби з поширенням ядерних технологій до криз у Дарфурі та на Близькому Сході. Однак таке партнерство має ґрунтуватися на певному мінімумі однаково зрозумілих цінностей, перша і головна серед яких — повага до закону.