Путін і Медведєв: соратники чи суперники?

Рішення Володимира Путіна стати прем’єр-міністром, якщо Дмитро Медведєв буде наступним президентом Росії, зробив їхній успіх на березневих виборах віртуальною впевненістю. Хоча лідер Комуністичної партії Геннадій Зюганов і лідер ліберальних демократів Володимир Жириновський виставляють свої кандидатури — на відміну від 2004 року, коли вони виставляли дублерів, — жоден із них не набере понад 15% голосів. Навіть припускаючи, що Михайло Касьянов, Борис Нємцов і лідер Демократичної партії Андрій Богданов яким-небудь чином наберуть по два мільйони підписів кожний для того, щоб увійти у виборчий бюлетень, результат буде таким самим. Дійсно, поки ні в кого з них немає понад 2% народної підтримки.

Але в той час як перемога Медведєва в першому раунді голосування здається забезпеченою, важливі питання виникнуть після того як виборчі бюлетені будуть підраховані. Як буде розподілена влада між Медведєвим і Путіним? Хто керуватиме? Невже Росія повинна буде переписати свої закони й Конституцію, щоб наділити прем’єр-міністра більшою офіційною владою? Невже Путін ризикує своїм політичним майбутнім, вступаючи формально в другорядну роль і приймаючи на себе відповідальність за всю соціально- економічну політику?

Конституція Росії не допускає «технічне президентство». Глава держави має величезну владу, одне це вказує на те, що Медведєв буде сильним президентом. Більше того, Медведєв — вольовий політик і дуже досвідчений адміністратор.

Але Путін буде сильним прем’єр-міністром, хоча б просто тому, що він — Путін. Він, напевно, надовго залишиться найпопулярнішою особистістю в Росії. Це припускає систему управління принаймні з двома центрами прийняття рішень — можливо, на додаток до Єдиної Росії, партії Путіна та Медведєва, що набрала 64% голосів на недавніх парламентських виборах у порівнянні з 37% 2003 року. Все це є явним прогресом із погляду розділення повноважень.

Погоджуючись стати прем’єр-міністром, Путін добре знає, чого чекати. Зрештою, він кілька місяців був прем’єр-міністром 1999 року.

Багато коментаторів недооцінюють владу прем’єр-міністра. Згідно з Конституцією, прем’єр-міністр — це голова виконавчої гілки влади, а уряд уповноважений визначати головний напрям внутрішньої та зовнішньої політики.

Багато що залежить від того, хто прем’єр-міністр; авторитетні політики, які обiймають посади в кабінеті, можуть потенційно затьмарити президента. Пригадайте Євгена Примакова або Путіна наприкінці останнього президентського терміну Бориса Єльцина, коли кожному було зрозуміло, що прем’єр-міністр керував країною. Версія прем’єр-міністра Путіна 2008 року безсумнівно буде сильнішою, ніж версія 1999 року. Так що не треба вносити ніяких змін в закони або Конституцію для того, щоб він залишився головним політичним гравцем. Але Медведєв — молодий і енергійний, із новим мандатом — буде набагато сильніший, ніж був Єльцин 1999 року.

Сильний прем’єр-міністр, здавалося б, — це краще. Одна з головних слабкостей у конституційному проекті Росії полягає в тому, що влада віддільна від відповідальності: у президента більше влади, але уряд несе відповідальність за результати політики.

Із цього погляду, американська модель, наприклад, є вдалішою: глава держави також керує урядом. Не намагаючись виправити недоліки в проекті, нова ситуація, в якій найсильніша політична особистість очолює виконавчу гілку влади, забезпечить ефективнішу роботу уряду, який все ще намагається оговтатися від адміністративних реформ Путіна, проведених 2004 року.

Багато коментаторів докорили Путіна за те, що він погодився на роботу, яка, за їхніми словами, нижча за нього, — прийнявши на себе відповідальність за будівництво доріг, систему соціального забезпечення, інфляцію й багато інших проблем, що можуть підірвати його популярність. Однак йому потрібно дякувати, а не докоряти.

Але наскільки стійкою буде ця нова багатоцентрична система управління? Як довго Медведєв буде президентом, а Путін — прем’єр-міністром? Що, якщо вони посваряться?

Звичайно ж, для стабільності необхідна угода між двома головними гравцями; і напевно безліч противників і союзників намагатимуться розпалити між ними ворожнечу. Але Путін і Медведєв працювали разом протягом понад 17 років без серйозних конфліктів. Більше того, Путін ніколи не помилявся в лояльності людей, яких він просуває по службі.

В еру Єльцина звільнені чиновники часто мстилися, видаючи свої мемуари й «розповідаючи все» про свого колишнього шефа. В еру Путіна ніхто цього не зробив. Михайло Касьянов, колишній прем’єр-міністр, а тепер критик від опозиції, був спадщиною Єльцина. Коли Путін робить найважливіше призначення у своєму житті — вибір свого наступника — можна бути впевненим, що його розрахунки є ретельно продуманими.

Таким чином, Медведєв стане наступним президентом і обійматиме цю посаду принаймні протягом одного повного терміну. А Путін залишиться прем’єр- міністром протягом цього часу з хорошим шансом знову стати президентом 2012 або 2016 року, або після будь-яких інших президентських виборів протягом подальших 20 років.