Путін не знайшов співчуття у китайського лідера

Перший закордонний візит російського президента Володимира Путіна після анексії та окупації Криму завершився фактично провалом. Формальною причиною дводенного візиту хазяїна Кремля була його участь у Саміті наради із взаємодії й заходам довіри в Азії. Напевне, події в Криму мали відкрити багатьом очі, зокрема й в Азії, щодо того, чи можна довіряти Росії. Але зрозуміло, що головна мета візиту Путіна — пропагування контракту між «Газпромом» і CNPC на поставку російського газу в Китай і початку нового етапу російсько-китайського партнерства.

Попри заяви прес-секретаря президента Росії Дмитра Пескова, що Москва та Пекін досягли «істотного прогрессу» щодо питання про експорт російського газу до Китаю, вчора угоди з цього питання не було досягнуто. І це при тому, як повідомили західні ЗМІ, «стаючи дедалі ізольованішими від Заходу через Україну, російський президент Володимир Путін сподівався на співчутливого слухача під час візиту до Китаю». І справді, пише Reuters, Сі Цзіньпін не раз акцентував важливість зв’язків з Росією, а Москва була першою столицею, яку лідер КНР відвідав після вступу на посаду.

Як відзначив на своїй сторінці у Facebook Андрій Плахонін, «Китай уперто стоїть на мінімальній ціновій пропозиції, і переговори йдуть навколо пошуків шляхів, яким чином зробити цю ціну хоча б мінімально рентабельною для Росії. Єдина поступка, на яку пішов Китай — було дано згоду не стягувати імпортні мита на російський газ, що поставляється за цим контрактом. Своєю чергою Росія змушена була у відповідь скасувати всі податки і збори в свій бюджет на видобуток і експорт цього газу. У підсумку, якщо договір і буде підписано, російський бюджет практично нічого не виграє. І навіть заради цього сумнівного результату Володимиру Путіну довелося піти на величезні преференції Китаю в питаннях сировини та інфраструктури. — У користування китайських компаній переходять Ельгінське вугільне родовище в Якутії, що розробляється «Мечелом», і залізорудний актив «Тимир», що належить ВАТ «АЛРОСА», а також низка розвіданих, але ще не освоєних родовищ вугілля і металів. Мало того, Китай отримав право самостійно створювати всю інфраструктуру для їх розробки — від будівництва під’їзних шляхів, до безперешкодного завезення робочої сили». Все це зайвий раз підтвердило, що Китай уміє торгуватися і чудово розуміє, що в Росії фактично немає жодних важелів на другу у світі після США економіку.

«День» звернувся до екс-посла України в Китайській Народній Республіці Юрія КОСТЕНКА з проханням прокоментувати дворівневий візит у Піднебесну російського президента і як українська дипломатія у цьому контексті має вести справи з Китаєм.

— Як перший посол України на Віденських переговорах із заходів довіри в Європі (1994—1996 рр.), у Токіо і Пекіні неодноразово роз’яснював про важливість та ефективність запобіжних механізмів агресії, арогантності в політиці, створених європейськими державами.

Проте, як показав досвід Криму, на маніакального агресора не діють жодні механізми, жодні заходи довіри. Готуючись до війни в Чечні, Росія ще понад 20 років тому наплювала на зафіксовані у документах так звані флангові обмеження, тобто певні параметри для розміщення в районі Кавказу важких озброєнь з категорії звичайні. Нині ж після Криму, зруйновані базові положення документів, що не одне десятиліття були гамівною сорочкою для потенційного агресора. Як Гітлер плювати хотів на Лігу Націй, так і Путін те ж саме зробив із заходами довіри й колективної безпеки в Європі.

Якщо Путін пішов на агресію проти народу, який фактично створив Московію (згадайте, хто є Юрій Долгорукий — київський князь, звідки прийшло православ’я в північні ліси й болота, хто інтелектуально запліднив Московське царство), то що ж казати про інші народи, на їх західних чи східних кордонах. Це все викидається брутально.

Ті, хто сідає сьогодні в Шанхаї за стіл переговорів із питань взаємодії та заходів довіри в Азії, повинні чітко розуміти — для Путіна перекреслити будь-які домовленості — багатосторонні, двосторонні — справа дуже проста. Насамперед про це повинні пам’ятати лідери країн-сусідів у Центральній Азії... Не випадково один із російських політиків уже заявляв про захист російськомовного населення в Казахстані, територіальні претензії до казахів. Ось про який рівень довіри з агресором Путіним йдеться. Тому його участь у цьому заході — це велика формальність і фікція з погляду реальних заходів довіри.

Цікаво, що Путін і в Шанхаї не втратив можливості «погратись у солдатиків», як залюбки робить у Росії. Він візьме участь у відкритті військово-морських навчань «Морська взаємодія-2014». Якщо зважити на те, що в ШОС (Шанхайській організації співробітництва) Росія одним з головних своїх завдань бачить протидію інтересам США в Азії, особливо в Центральній Азії, то будь-які навчання з участю Росії в азійському регіоні варто розглядати саме під цим кутом зору.

Показово, що нинішній візит Путіна до Шанхая супроводжувався типово «совковими» акціями, організованими як російською, так і китайською сторонами. Відбулася презентація збірника виступів Путіна в перекладі китайською мовою. Як це все нагадує часи пізнього Брежнєва, з якого радянська пропаганда ліпила образ великого миротворця (на тлі розв’язаної ним афганської війни). Чи розуміють пропагандисти Кремля і Пекіна, що це вже було в історії і на тлі агресії проти України навіть на мові багатомільярдного народу Китаю сентенції Путіна будуть лише фіговим листком для політики загарбників і агресорів. Мені цікаво, чи увійшли до цього 700-сторінкового видання путінські «откровения», що моя держава немає права на існування, що вона по суті не є державою, інші антиукраїнські його сентенції.

— Що можете ви сказати про значення підписання угоди про поставки в Китай 38 міліардів кубів газу щорічно впродовж 30 років, яку в Росії де-факто вважають союзом двох держав і створенням антизахідного блоку, якому не будуть страшні санкції Заходу?

— Переговори з цього питання тривають багато років. При мені, коли я обіймав посаду посла в КНР, вони застопорились. І за такої причини. Росія хотіла продавати китайцям газ за ціною, якою вона продає його в Європу, а ті казали: ні, навіщо нам таке щастя, коли ми можемо з В’єтнаму та Індонезії купувати за ціною менш ніж 300            доларів. І це все гальмувало. Нині нібито ціна 350—380 доларів. Якщо китайці підпишуть за такою ціною, то вони здають свою позицію.

За умови економічних санкцій Заходу: США, Канади і ЄС — виживання «Газпрому» саме в цьому новому проекті. Це було передбачено росіянами раніше. І таку диверсифікацію вони почали робити десять років тому. А щодо формування стратегічного енергетичного альянсу, то це справді фраза Путіна.

— А хто в даній ситуації отримує більшу вигоду Росія чи Китай?

— Я прихильник китайського народу і китайської культури, але не китайського керівництва, яке по факту є далеким від демократичного. Тому як вони любили Януковича, так і люблять Путіна. Як кажуть: рибак бачить рибака здалеку.

Тут, крім суто економічних і географічних факторів, є питання нюху. Вони один одного сприймають на нюх, особливо зараз. Поки що китайці вирішили свої територіальні питання, їм росіяни благополучно віддали острів Даманський. Але по духу, не ідеології, яка у них різна, вони близькі. Якщо говорити про ШОС, то це утворення побудовано на базі двох постулатів російського і китайського. Китайці хочуть протидіяти Росії і США, а росіяни хочуть протидіяти Китаю і США. І так вони між собою воюють і хочуть щось зробити.

— А як усе сказане проектується на наші відносини з Китаєм?

— Хочу нагадати, що Китай став нашим стратегічним партнером з третього заходу. Перший раз Кравчук поїхав на Тайвань, коли був готовий до підписання документ, у якому ми зафіксували стратегічне партнерство. Другого разу Ющенко не поїхав на Олімпіаду, і лише за президентства Януковича вдалося підписати цей документ.

І тепер питання, як стратегічне партнерство працює в нинішніх умовах. Як показав досвід з Кримом, ми розійшлись як у морі кораблі. Для Китаю Росія з Путіним це — перший пріоритет, і вони не хочуть сваритися, хоча прикриваються своєю позицією нейтралітету.

Разом з тим не можна відкидати стратегічне партнерство між нашими двома державами. Із Китаєм, який є членом Ради Безпеки ООН, і фактично другою у світі економікою, не можна сваритися.

Ламати стратегічне партнерство не можна, але ми повинні чітко розуміти, що є різні типи цього партнерства. І це завдання тих, хто сьогодні працює.

Як показав досвід Криму, на маніакального агресора не діють ніякі механізми, ніякі заходи довіри. Готуючись до війни в Чечні, Росія ще понад 20 років тому наплювала на зафіксовані у документах так звані флангові обмеження, тобто певні параметри для розміщення в районі Кавказу важких озброєнь з категорії звичайні. Нині ж після Криму, зруйновані базові положення документів, що не одне десятиліття були гальмівною сорочкою для потенційного агресора. Як Гітлер плювати хотів на Лігу Націй, так і Путін те ж саме зробив із заходами довіри й колективної безпеки в Європі.

Тому тут треба звертати увагу на те, що це специфічний стратегічний партнер, бо ідеологічно ми розійшлися. Там ідеологія абсолютно інша, не західного типу Європейського Союзу. Про НАТО я взагалі не говорю. І вони дуже нервово реагують на ЄС, тому що розуміють, що ми переходимо в систему європейських цінностей, відходимо від Росії.

— І щоб ви порадили тим, хто буде розвивати відносини з Китаєм?

— По-перше, не можна розглядати Китайську Народну Республіку -величезну державу, в економічному і культурному смислі, як іграшку. Діяти в інтересах вирішення конкретних проблем, а не використовувати китайський фактор, щоб продемонструвати: «ви з нами не хочете, то ми будемо з Китаєм». Не можна кон’юнктурно підходити до наших відносин з Китаєм. Це має бути цілеспрямована розрахована на математичних підходах і аналізі стратегічного партнерства, реального, а не декларованого.

Тобто іншими словами треба сприймати Китай як дуже специфічну державу. Реально це — колос, з яким нам треба не сваритись, а співпрацювати.

Слід розробити якусь реальну концепцію співпраці. Досвід тих років, що я там попрацював, показує, що не можна допускати, щоб в керівництво роботи посольства в Китаї підключалися треті сили. Не можна керівництво зовнішньої політики перетворювати в товар, що мало місце у Китаї.

Відтак, у нашій внутрішній дипломатичній роботі треба зберігати розум, не допускати можливості втручання в роботу дипломатів людей, які нічого в цьому не розуміють, крім свого бізнесу і своєї вигоди.