П’ять висновків від Чалого

Останні події в глобальному світі, економічна криза, революції в Тунісі та Єгипті були в центрі Давоського економічного форуму і Мюнхенської конференції з питань безпеки. Колишній перший заступник міністра закордонних справ Олександр ЧАЛИЙ постійно стежить за розвитком подій у світі, зустрічається із зарубіжними колегами. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він розповів, які важливі сигнали та ідеї було озвучено в Давосі й Мюнхені та які висновки з цих форумів повинна врахувати українська дипломатія для проведення ефективної зовнішньої політики.

— Цілком очевидно, що глобальний і регіональний світ стрімко міняється. Загальні контури змін відомі — світ переходить від однополюсної до багатополюсної структури. Світова та економічна криза стимулює розвиток нових ідей та сучасних технологій у сфері безпеки.

По-перше, завершилась ера, коли за основу національної безпеки бралась військова сила, зброя. І в Давосі, і в Мюнхені чітко звучала теза, що в сучасних умовах безпека держави не може забезпечуватися тільки військовим компонентом. Більше того, його треба зменшувати і започатковувати серйозні процеси роззброєння. Водночас на глобальному та регіональному рівнях існує дефіцит безпеки, яка б була основана на «м’якій» силі, тобто на розумі, на дипломатії, на економічному розвитку на демократичній стабілізації суспільства, на зростанні справедливості, як усередині держав, так і у всій глобальній міжнародній системі. Саме цей дефіцит «м’якої безпеки» і є ключовим викликом для безпеки як глобального світу, так і цілих регіонів та окремих країн, зокрема України.

Відтак вважаю: зараз як ніколи зростає роль української дипломатії. У XXI столітті для України як європейської регіональної держави ключовим інструментом досягнення її безпеки повинна стати українська дипломатія, а не українська армія. Збройні сили є певним страховим інструментом, але позитивна активна українська дипломатія є ключовим фактором для гарантування національної безпеки України.

По-друге, після широкої дискусії щодо подій, які відбулися в Єгипті й Тунісі більшість учасників дійшла висновку, що світ потребує більше соціальної справедливості. Люди хочуть міняти владу не стільки через бажання мати більше демократії, скільки через те, що вважають її несправедливою та корумпованою. Сама по собі стабільність у державі не може розглядатися як фактор безпеки, якщо вона не базується на демократичних засадах. Стабільність на авторитарних засадах — я її називаю «напруженою стабільністю» — рано чи пізно призводить до серйозної дестабілізації як усередині держави, так і зовні, що породжує серйозні виклики міжнародній безпеці. Тому вміння побудувати демократичну форму внутрідержавної стабільності на засадах загальнонаціонального діалогу та консенсусу зі стратегічних питань із залученням усіх політичних сил (як владних, так і опозиційних) під контролем громадянського суспільства — це загальна формула, за якою у XXI столітті повинна будуватись безпека держав.

По-третє, виникають абсолютно нові загрози безпеки. Уперше в історії мюнхенської конференції були обговорені проблеми кібербезпеки. Був вражений результатами дискусії. Через років 10—15 багато видів зброї, які на сьогодні вважаються ключовими в захисті країни, можуть зникнути, як колись зникла кавалерія. Мені здається, що це дуже серйозний сигнал українським фахівцям стратегічного планування в галузі безпеки — адже наша країна завжди була сильною своїми досягненнями в кібернетиці.

По-четверте, наступні реальні кроки в ядерному роззброєнні та ядерному нерозповсюдженні, в контролі над звичайними озброєннями будуть залежати від результату стратегічного діалогу між США і Росією щодо майбутнього ПРО. Про цей жорсткий пакет чітко заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.

— І якщо все це підсумувати, то який загальний висновок треба нам винести із Давосу та Мюнхену?

— На мій погляд, в умовах багатополярності та глибокої економічної кризи західного світу класична традиційна євроатлантична еліта, яка займається питаннями безпеки, у своїй більшості сьогодні розуміє необхідність створення євроатлантичної спільноти безпеки на просторі від Владивостока до Ванкувера. До речі, другий день конференції в Мюнхені проходив під гаслом «За без’ядерну всеохоплюючу євроатлантичну спільноту безпеки». Це надає українській дипломатії нові колосальні можливості. Тому що створення євроатлантичної спільноти безпеки неможливо без участі України, а також без чіткого вирішення питання її статусу в цій системі. Тобто українська зовнішня політика повинна враховувати цей загальний тренд. Безперечно, є ризик, що він може не здійснитися. Але є багато підстав вважати, що через років п’ять-десять ми будемо мати сталу спільноту євроатлантичної безпеки, куди увійдуть США, Європа і Росія як рівні партнери. Україна вже повинна шукати своє достойне місце у цій системі та сприяти її утворенню своїми зовнішньополітичними ініціативами й діями.

— Олександре Олександровичу, а чим конкретно може допомогти наша країна?

Напрацювати і оприлюднити власну «українську ініціативу» щодо формування нової безпекової архітектури в Європі. І це не мої слова, а вимога Президента України. Однак я нічого не чув про ключові пропозиції України в цьому стратегічному питанні. Як і з чого конкретно складається ініціатива Президента України з формування в Європі нової системи колективної протидії глобальним загрозам та викликам безпеці у XXI столітті? Українська дипломатія повинна більш конкретно й публічно просувати цю ініціативу Президента.

— Олександре Олександровичу, чи не могли б ви прокоментувати застереження генсека НАТО, який змалював сумний прогноз для Європи, якщо європейські уряди не будуть виділяти більше коштів на оборону?

— Так, Расмуссен під час свого виступу в Мюнхені заявив, що видатки європейських країн на оборону треба збільшувати. І «якщо Європа це не зрозуміє, то вона стане нецікавою США і ті почнуть шукати іншого стратегічного партнера». З іншого боку, він заявив — і це я вважаю позитивом — що країни НАТО потребують «розумної оборони». Але при цьому генсек «розумну оборону» витлумачив лише у військовому вимірі.

Але якщо підсумувати виступи в Мюнхені європейських та інших світових лідерів, то слід зазначити, що їхня позиція чітко фокусується на одному: військові аспекти безпеки, безперечно, важливі, але вони можуть застосовуватися після того, як буде використано весь арсенал «м’якої» безпеки. І причому цей арсенал повинен відігравати ключову роль. Усі приходять до висновку, що основою безпеки — як глобальної, регіональної, так і кожної країни — повинні стати не збройні сили, а стала економіка, справедливий демократичний правопорядок, сталий соціальний розвиток країн і регіонів глобалізованого світу. Як сказав у своєму виступі Генсек ООН, на превентивних заходах, як правило, держави заощаджують кошти. Але як показує досвід, військові заходи стабілізації конфліктів потребують набагато більших затрат. Він закликав держави змінити свою ментальність і в першу чергу думати про «м’яку» безпеку, про превентивну дипломатію

— А Україна згадувалась на безпековому форумі в Мюнхені? І в якому контексті?

— Практично ні. Мене це вразило. І над цим нам треба задуматись. У публічній дискусії слово «Україна» було сказано один раз і лише в контексті обговорення питань захисту європейських шляхів постачання електроенергії, зважаючи на те, що Україна вступила до Європейської енергетичної спільноти. І це була проста констатація факту. У кулуарах конференції активно працював міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, він провів багато двосторонніх зустрічей. Це позитив. Але в публічному вимірі під час конференції Україна не ініціювала ані якихось постановочних питань, ані нових ідей чи ініціатив у сфері безпеки. А головне, що й інші «забули» про Україну, про її роль і місце в системі міжнародної безпеки.

— А хіба не спрацювала стаття нашого міністра «Україна — це пілотний проект майбутньої єдиної Європи», яка була опублікована у спеціальному випуску німецької газети Sьddeutsche Zeitung, присвяченому цьогорічній Мюнхенській конференції з питань безпеки? Чи цю ідею було невміло подано?

— По-перше, у мене склалося враження, що сьогодні українська дипломатія не генерує нових стратегічних ідей в галузі безпеки, маючи гарні можливості. Адже проголосивши позаблоковість, ми привернули до себе серйозну увагу і світу, і громадськості. Прийнявши непросте рішення щодо збагаченого урану, ми також отримали вікно можливостей для певних стратегічних ініціатив щодо ядерного нерозповсюдження. Я вже не кажу про деякі проблеми регіональної безпеки, зокрема Придністров’я.

По-друге, така пасивність української дипломатії призводить до того, що під час Мюнхенської конференції ключова увага була сфокусована на Туреччині, яка активно брала участь у мюнхенському форумі. Ця країна сьогодні розглядається як регіональний лідер, що в майбутньому може трансформуватися в субрегіонального лідера. За Туреччиною визнається особлива роль у гарантуванні безпеки в регіоні та субрегіоні. У якомусь плані це нагадало період, коли на будь-якій безпековій конференції визнавалось, що ключовим елементом європейської безпеки є Україна. З іншого боку, відбувається і друга цікава тенденція: роль певного моста чи, радше, стратегічного посередника в переговорах між ЄС і Росією, яку ми грали досить значний період часу, на сьогодні дуже активно і фактично поза якимось контролем з боку української дипломатії переходить до Польщі. Якщо так далі буде продовжуватися, то Україна перестане бути активним чинником європейської безпеки в регіоні, а ним стане Туреччина. Тим часом, як Польща перебере на себе роль країни, відповідальної за безпековий діалог між НАТО і Росією, між ЄС і Росією.

По-третє, Придністров’я. На сьогодні по лінії Брюссель — Москва — Вашингтон склався певний консенсус щодо досягнення формули врегулювання придністровського питання. Українська дипломатія повинна бути тут локомотивом, лідером, бо вона має найбільші можливості впливу на ситуацію і найбільші загрози у разі, якщо ситуація не буде врегульована. Де нові українські стратегічні ініціативи з цього питання?

По-четверте, існує чутлива проблема контролю над звичайними озброєннями. Тобто майбутнє договору про флангові обмеження. Ми завжди були учасником цього договору. Росія вийшла з нього, багато наших сусідів країн-членів НАТО його не ратифікували, а ми мовчимо — хоча це питання торкається ключових стратегічних інтересів нашої безпеки. На мій погляд, тут ми мали б дати своє бачення, свої стратегічні ініціативи щодо майбутнього цього договору.

— До речі, посол однієї з провідних країн ЄС сказав у приватній розмові, що Україна своїм прагненням інтегруватися до ЄС може впливати на Росію. Як приклад він назвав той факт, що активна позиція Києва на європейському напрямку підштовхнула Росію активізувати переговори щодо вступу в СОТ...

— Безперечно, наша євроінтеграційна політика, динаміка наших переговорів з ЄС стосовно угоди про асоціацію — це питання, які входять до сфери стратегічних інтересів Російської Федерації. Тому, на мій погляд, ми повинні були б по деяким питанням ініціювати тристоронні формати співпраці. Позитивно те, що нарешті українська енергетична дипломатія активно почала просувати тристоронній формат переговорів по лінії ЄС — Росія — Україна стосовно транзиту енергоносіїв... Що стосується інших форматів — економічного, міграційного, візового, безпекового — то Україна багатьма політиками та аналітиками сприймається як сіра зона. Тому, на мій погляд, Україна повинна сформулювати ключовий елемент своєї зовнішньополітичної безпекової стратегії таким чином, щоб не бути сірою зоною в майбутньому. І це дуже відповідальне завдання... Найлегшим рішенням було б стати членом НАТО, але воно не проходить як з точки зору євроатлантичного консенсусу, так і з точки зору внутрішнього консенсусу. Є інше рішення, яке нам зараз підказують — вступити в ОДКБ (Організацію договору про колективну безпеку). Я переконаний, що воно також не буде відповідати ні євроатлантичному, ні внутрішньому консенсусу.

Одна з ключових стратегічних помилок у зовнішній політиці України полягає в тому, що, оголосивши позаблоковість, ми на цьому зупинились. Ми не обговорюємо з міжнародним співтовариством, на яких умовах ми є і будемо в майбутньому залишатися позаблоковою країною. Наша позаблоковість вигідна як російським, так і НАТОвським безпековим інтересам, це реальна інвестиція в глобальну та регіональну безпеку. Але що вигідно тут нам? І тут Україна повинна довести світу, що її позаблокова політика є не тактичним, а стратегічним вибором. Іншими словами — поставити питання про міжнародно-правове визнання сталого безпекового статусу України в якості постійно нейтральної держави. І це абсолютно реально в умовах формування нової системи спільноти євроатлантичної безпеки, яка має всі перспективи бути створеною в найближчі п’ять-десять років.

— Європейський дипломат також зазначив, що Європа не відвертається від Януковича, але хоче побачити з боку України сигнали у напрямку Європи. На вашу думку, які сигнали має дати Україна Європі?

— На мій погляд, на політичному і декларативному рівні ми дали всі необхідні сигнали, що наше майбутнє українська влада коаліція бачить тільки з ЄС і в ЄС!!! Більш того, уперше ці сигнали отримали дуже чітке законодавче закріплення. Показово, що зовнішньополітичними пріоритетами на цей рік є укладення угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, реальне просування на шляху до отримання безвізового режиму. Питання в тому, як знайти баланс інтересів у цих непростих переговорах. Тому що ЄС зараз не в найкращій формі, щоб іти на поступки заради України, особливо в економічній сфері. По-друге, безперечно, на сьогодні в Україні є певна стабільність і це було позитивно сприйнято і оцінено на останньому саміті Україна — ЄС. Однак у ЄС є питання: чи на демократичних засадах будується ця стабільність? І це ключове питання! Якщо ми найближчим часом не знайдемо з ЄС порозуміння в цьому, тоді у нас виникнуть проблеми в реалізації політики євроінтеграції. Не думаю, що ЄС конкретно пов’яже «тест на демократію» з динамікою укладення угоди про асоціацію, але в тому, що ситуація всередині країни буде на це впливати, я переконаний.

— До речі, а яким ви бачите наш шлях вступу до ЄС?

— До 2004 року ми вірили, що Україна може піти шляхом країн Східної Європи, наприклад Польщі. Тобто отримати перспективу членства в 2005 році, а через 10—15 років стати членом Євросоюзу. Однак все не так просто. Якщо Кучма довів, що Україна — не Росія, то за п’ять років президентства Ющенка було доведено, що Україна — це не ЄС і не НАТО. Тобто на сьогодні ми чітко розуміємо, що угода про асоціацію з ЄС не передбачає перспективи членства. Фактично ми повинні, хочемо цього чи ні, усвідомити, що досить великий відрізок часу, а за моїми оцінками — мінімум до 2025 року, Україна буде продовжувати свою євроінтеграцію без реальних перспектив членства. Із цього не треба робити трагедію. Таким шляхом повномасштабно інтегрувалися до ЄС Швейцарія і Норвегія. Головне — пам’ятати, що цивілізаційної альтернативи європейській інтеграції для України не існує.

— Що таке Євроатлантична стратегічна ініціатива, про яку було заявлено під час Мюнхенської конференції?

За сприяння фонду Карнегі наприкінці 2009 року було створено «мозковий центр» у вигляді групи з колишніх високопосадовців, найавторитетніших фахівців у міжнародній політиці та безпеці. Мандат групи передбачає опрацювання до 2012 року ключових елементів побудови євроатлантичної спільноти безпеки за повноправної участі США, Європи та РФ. На рівних правах групу очолюють троє співголів: сенатор Сем Нанн (сенатор із США), колишній статс-секретар МЗС Німеччини та нинішній організатор Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішингер (ФРН), і колишній міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов.

Я був запрошений до участі в роботі цієї групи з боку України. Сьогодні в групі йде робота в різних форматах. Питання безпекового статусу України є одним із ключових в опрацюванні групою майбутньої структури євроатлантичної спільноти безпеки. У цьому контексті мені приємно повідомити, що у вересні цього року за сприяння міжнародного фонду «Єдиний Світ» засідання цієї групи відбудеться у Києві.