Ракетні ігри Кім Чен Iра

Випробування Північною Кореєю ракети великої дальності, можливо, не увінчалися успіхом, але це не зняло переляку в цьому регіоні. Насправді це лише підтвердило те, що вже відбувалося, — гонку озброєнь у регіоні.

Повернення Південно-Східної Азії до процвітання після фінансової кризи 1997 року призвело до хвалькуватої демонстрації нових видів озброєнь у всьому регіоні. Більшість країн Південно-Східної Азії зараз зайняті старанною модернізацією своїх збройних сил. Досі більшість із них робила це, не наражаючи на небезпеку свою самостійність у питаннях безпеки. Але нарощування Китаєм свого військового потенціалу, що породжувало повсюдну заклопотаність, призвело до того, що уряди багатьох країн регіону починають співпрацювати з іншими державами.

Президент Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно, можливо, діє найенергійніше. Юдхойоно став активнішим у світовій дипломатії. На додачу до цього, в цьому місяці він зустрічається в Москві з російським президентом Володимиром Путіним, щоб обговорити купівлю новітніх російських реактивних винищувачів. Індонезія планує сформувати ескадрилью протиповітряної оборони з 12-ти реактивних літаків: вісім російських винищувачів повинні будуть доповнити два російські Су-27СК та 2 Су-30МКМ, які країна вже купила.

Ще одна країна регіону — Сінгапур — схоже, вирішила придбати 12 нових винищувачів F-15SG у Сполучених Штатів. Прем’єр- міністр Таїланду Таксін Шинаватра зустрівся минулого року з Путіним й уклав попередню угоду про придбання 12-ти Су-30МКМ. Малайзія погодилася придбати 18 Су 30МКМпротягом двох наступних років, а В’єтнам придбав 36 Су-27СК, 12 з яких уже знаходяться в експлуатації.

За винятком Сінгапура, російські винищувачі, схоже, є на сьогодні переважною зброєю в регіоні. Зростаюча частка Росії на місцевому ринку озброєнь викликає стурбованість США, які є найбільшим постачальником зброї та поки що найбільш значною військовою силою в Азії. Тому, наприклад, у листопаді минулого року США зняли своє шестирічне ембарго на військову торгівлю з Індонезією, введене в 1999 році у відповідь на порушення прав людини в Східному Тіморі. Індонезія негайно висловила бажання придбати транспортний літак С-130, а також швидкохідні патрульні катери для реалізації «заходів із боротьби з тероризмом і піратами».

Однак Індонезія намагається також стати і союзником нової дедалі сильнішої азіатської держави — Китаю, налагоджуючи співпрацю в галузі оборони та безпеки. Унаслідок покращання цих відносин Індонезія отримала китайські технології тактичних ракет.

Імовірність того, що уряди країн Південно-Східної Азії почнуть «нацьковувати» Америку та Китай одне на одного, є однією з найважливіших проблем, які розглядають в останньому звіті США з оборони, який складають раз на чотири роки. Цей звіт пропонує «зосередитися на тихоокеанському регіоні» у зв’язку зі зростаючою морською потужністю Китаю. Без жодного сумніву, США спробують налагодити ближчі зв’язки з Індонезією за допомогою тіснішої військової співпраці, оскільки Індонезія межує з основними морськими лініями комунікацій.

Зокрема, Індонезія неминуче буде залучена в перетягування каната між США та Китаєм за вплив над життєво важливою Малаккською протокою. Через те, що Китаю доводиться імпортувати великі кількості нафти через Малаккську протоку, цей морський регіон став центральним елементом у стратегії безпеки країни. З цієї причини Китай намагається використати економічні та військові важелі для покращання відносин навіть із тими країнами, з якими в минулому в нього траплялися військові конфронтації: це особливо вірне стосовно В’єтнаму та Філіппін.

Індія зараз також приєднується до нарощування військової сили. Вона активно очолює спільні міжнародні навчання, такі, як спільні морські навчання, під головуванням військово-морських сил Індії, що відбулися в Андаманському морі на сході Індійського океану на початку цього року. Брали участь дев’ятеро азіатсько-тихоокеанських країн, серед них Індонезія, Малайзія, Сінгапур і Таїланд.

І Індія, і Китай намагаються посилити свій вплив на таку стратегічно важливу країну, як Мьянма. Наприклад, після того, як у 2005 році Мьянма підписала з Китаєм угоду про поставку природного газу, Індія відреагувала скасуванням своєї газової угоди з Мьянмою.

Південна Корея також приєдналася до протистояння. Президент Ро Му Хен відвідав Малайзію та погодився розширити спільне економічне співробітництво, головним чином у сфері інформаційних технологій, біотехнології, ресурсів та енергії. За наявними повідомленнями, Ро також обговорював питання експорту оборонних озброєнь на суму 2,3 мільярда доларів, у тому числі тренувальні літаки, бомбардувальники й інші види озброєння. Більш того, в січні 2006 року корейський міністр оборони Юн домовився з Філіппінами про поставку двох потриманих патрульних катерів.

У всій цій метушні бракує лише Японії, яка найчастіше вважає за краще залишатися осторонь і культивувати свої відносини зі США, які зараз готові постачати протиракетну технологію для протидії загрозі з боку Північної Кореї. Але, попри глибоку історичну ворожнечу, що залишилася після Другої світової війни, в регіоні чимраз частіше з’являються заклики, звернені до Японії, розширити свій вплив на противагу Китаю. Насправді Японія до цього не готова, оскільки досі чітко дотримується «самообмежень» проти «надання впливу на інші країни в сфері безпеки й оборони», враховуючи експорт озброєнь.

У 60-х роках ХХ століття під час свого економічного злету Японія почала серйозний діалог із регіональними гравцями, намагаючись побудувати міцніші відносини з країнами, які вона колись завойовувала й окупувала. Не буде перебільшенням сказати, що ці спроби, які дали поштовх розвитку торгівлі й інвестиціям у регіоні, сформували підмурок сьогоднішньої державної сили Японії. Але зараз політичний і економічний вплив Японії у Південно-Східній Азії починає слабшати, частково через її нездатність впливати на питання безпеки й оборони.

У той час, коли в регіоні панує невпевненість щодо Північної Кореї та Китаю, враховуючи можливу перспективу створення першого китайського авіаносця, участь Японії в розвитку системи безпеки Азії є фундаментальною для забезпечення стабільності. Часи, коли Японія могла залишатися осторонь, минули.

Хідеакі КАНЕДА — віце-адмірал у відставці сил самооборони Японії, на сьогодні є директором Інституту Оказакі