Реалістичний конструктивний підхід — ключ до розв'язання придністровської проблеми
Інтерес українського читача до проблем, які часто називають «урегулюванням наслідків придністровського конфлікту» — далеко не порожній звук.
Не буду приховувати — переговорний процес, пов'язаний із ліквідацією наслідків придністровського конфлікту, протікає надзвичайно складно. Керівництво нашої країни серйозно стурбоване відсутністю якихось істотних результатів у розв'язанні ключового питання — визначенні особливого статусу Придністров'я в складі територіально- цілісної Республіки Молдова. Хоча сам факт, що діалог практично не переривається, що завжди є можливість зустрітися з представниками Тираспольської адміністрації й обговорити гострі питання — чинник, звісно, позитивний. Хочу нагадати, що переговори з пошуку шляхів по виходу з ситуації, що склалася внаслідок подій 1992 року, тривають уже більше п'яти років. За цей період сторонами підписано понад 40 документів по економічних і політичних питаннях, які тією чи іншою мірою дозволяють регулювати наші відносини. Безсумнівно, головним документом є Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова та Придністров'ям, скріплений підписами президентів України, Росії, Молдови, чинного голови ОБСЄ та керівника Тираспольської адміністрації І.Смирнова. У ньому, зокрема, передбачалося зобов'язання сторін розпочати розробку статусу Придністров'я відразу після його підписання. Відтоді пройшло більше двох років, однак серйозних зрушень у цьому напрямі немає. Тим часом наша країна неодноразово підтверджувала свою готовність до остаточного розв'язання питань, пов'язаних із наслідками конфлікту винятково політичними засобами і наданню регіону широкої автономії в рамках єдиної держави. Як показує світовий досвід, територіальна автономія — це гнучкий і ефективний розподіл повноважень, спрямований на збереження єдності держави з урахуванням своєрідності населення.
Нині не бракує проектів документів по урегулюванню відносин між Молдовою та Придністров'ям. Торік надійшов проект країн-посередників і місії ОБСЄ в Молдові, поточного року проекти документів запропоновані Україною та Молдовою. На наш погляд, будь-який із цих проектів міг би стати основою для переговорів.
Тим часом Тираспольська адміністрація дедалі відкритіше ухиляється від обговорення по суті статусу регіону, наполегливо відмовляється розглядати не тільки проект Кишинева, а й країн-посередників. При цьому вона настирливо нав'язує Молдові явно неприйнятні пропозиції. Так, на початку 1998 року Придністров'я внесло для обговорення проект декларації про державність «Придністровської Молдавської Республіки», влітку 1999 року — проект декларації про спільну державу. Ці документи покликані узаконити існуючий розділ країни і передбачають створення союзу двох незалежних, суверенних держав.
Таким чином тираспольські лідери, заявляючи про свою прихильність до норм міжнародного права, дедалі відвертіше ігнорують їх. Останнім часом дехто в Придністров'ї настирливо просуває ідею, що для вирішення так званих нових конфліктів принципи міжнародного права, у тому числі дотримання територіальної цілісності держав, неприйнятні, що світовий досвід з улагодження конфліктів не можна застосувати до ситуації, котра склалася у відносинах між Молдовою та Придністров'ям.
У свою чергу, Республіка Молдова дотримується чіткої та послідовної позиції. Вона полягає в тому, що при розв'язанні придністровської проблеми мають повністю дотримуватися загальновизнані норми міжнародного права щодо суверенітету та територіальної цілісності держави. У Меморандумі вказано, що «сторони будують свої відносини в рамках загальної держави в кордонах Молдавської РСР на січень 1990 року». Виходячи з того, що республіка Молдова є правонаступницею Молдавської РСР, визнаним суб'єктом міжнародного права, молдавська сторона вважає, що вона і має бути тією спільною державою, яка включала б у своєму складі Придністров'я, статус якого і слід виробити в ході переговорів.
Важливим етапом переговорного процесу стала зустріч, що відбулася 13 липня поточного року у Києві, в ході якої було прийнято спільну заяву. У ній, зокрема, підкреслено, «що за відсутності історичних, релігійних, національних та інших протиріч не існує об'єктивних перешкод для політичного розв'язання проблеми». Таке положення, безумовно, вселяє оптимізм. Справа зараз за тим, щоб ми і наші партнери по переговорах наповнили конкретним змістом поняття спільних кордонів, економічного, правового, оборонного та соціального просторів, на принципах яких ми погодилися будувати свої відносини.
Вище мені вже доводилося говорити про те, що важливою частиною переговорного процесу є наші зусилля з реінтеграції економіки країни. І в цьому напрямку дещо вдалося зробити. Діють спільні комісії із соціально-економічного співробітництва тощо. Хоч і невирішених проблем взаємодії в економіці та соціальній сфері ще дуже багато. Однак викликає здивування, що в Тирасполі часто причини кризи в економіці пояснюють тим, що Молдова ніби здійснює економічну блокаду регіону. При цьому вони користуються тим, що реальний стан речей відомий далеко не всім.
Що ж відбувається насправді? Взяти, наприклад, митницю так званої «незалежної держави». Можливістю повноцінної діяльності вона зобов'язана Молдові, яка 1996 року надала Придністров'ю право використовувати свої штампи та печатки для митного оформлення вантажів. До речі, у підписаній тоді по цих питаннях угоді передбачалося, що Придністров'я ліквідує митні пости вздовж адміністративного кордону з боку Молдови. Однак досі цей пункт не виконано. Більш того, до них додалися ще й прикордонні пости, створивши таким чином серйозні перешкоди для переміщення людей, товарів між правим і лівим берегами Дністра.
Тут же доречно нагадати, що економічні агенти Придністров'я в далекому та ближньому зарубіжжі виступають як представники Молдови. Вони користуються низкою переваг, що витікають з угод Молдови з іншими державами, відповідно до яких їхні товари звільняються від митних зборів і деяких податків, або їм надаються інші пільги. Передусім, ідеться про угоди про вільну торгівлю, про взаємну підтримку та захист інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування тощо.
Економічним агентам регіону безперешкодно видаються сертифікати походження товарів, ліцензії на експорт у країни Європейського Союзу, Канаду, Японію, США, які не тільки полегшують просування придністровських товарів на ринки цих країн, але внаслідок митних пільг роблять їх конкурентоспроможними.
До речі, дозволи автотранспортним підприємствам, розташованим у лівобережних районах, видаються нарівні з усіма економічними агентами країни. При цьому потрібно зазначити, що підприємства лівого берега не роблять до бюджету країни ніяких внесків. Сподіваюся, що ця інформація допоможе неупередженому читачеві зробити висновки про те, здійснюється Молдовою економічна ізоляція Придністров'я чи ні.
Коротка газетна стаття не дає можливості детально зупинитися на всіх аспектах взаємовідносин Молдови та Придністров'я. Тут відбито лише невелику частину існуючих сьогодні проблем. На завершення скажу, що молдавська сторона виходить із об'єктивної необхідності урегулювання придністровської проблеми. Ми також добре розуміємо, що при безперечній заслузі та високій ролі країн-посередників, міжнародних організацій угода про нормалізацію відносин, про статус Придністров'я має стати плодом спільних зусиль Кишинева та Тирасполя. Тільки ми можемо домовитися, як нам жити далі. Висловлюю надію, що ці думки поділяють і здорові сили в Придністров'ї.
