Результати вiзиту мiзернi
Лукашенко несподівано пропонує українцеві очолити секретаріат СНД і сподівається, що скоро розпочнуться російсько-білорусько-українські консультації про стратегічне партнерство — але ж Кучма про це не говорить нічого, явно не підіграючи інтеграційним іграм свого візаві. Те, що Україна не підписала статут СНД, Лукашенка не бентежить — що там значить «якийсь документ»! А що Президент України сказав: «СНД наче є, і його наче немає», то кожен, очевидно, може розуміти по-своєму.
Результати візиту як для розмови двох президентів — мізерні. Питання про організацію СП з виробництва цукру, про спрощений порядок надання громадянства мають вирішувати не голови держав, які вважають себе братніми. Питання про явні чи уявні борги Києва перед Мінськом ($217 млн.) буде розв’язане ще явно не скоро. Обсяги торгівлі щороку скорочуються — можливо, покупцям у обох країнах грошей бракує. А можливо, просто дійсно купити нічого. Проблеми ратифікації договору про кордони сторони, схоже, не чіпали взагалі.
Лукашенкові, очевидно, приємно, що в Києві його однодумці при владі. Але хто може поручитися, що сьогоднішня риторика Олександра Ткаченка, який, здається, щиро вірить у необхідність прокидатися щоранку під звуки «Союзу нерушимого», не забудеться на другий день по виборах?
Щодо Кучми — то надто маловірогідно, що за півроку до виборів він почне радикально міняти свою зовнішню політику, та ще й грати на чужому полі. Та й куди інтегруватися, якщо «СНД наче й немає», а Україна ще й формально не є членом Співдружності. Можливо, очікування швидкого кінця СНД і є тією причиною, з якою в Києві терпляче вислуховують Лукашенка, якого не хоче приймати в себе жодна європейська столиця. Та ще саме в той день, коли офіційно фіксується початок радикальних геополітичних змін у Європі.
