Рік Росії у «великій вісімці»
Протягом усього наступного року Росія вперше головуватиме у «великій вісімці», а з травня розпочне шестимісячне головування в Комітеті міністрів Ради Європи. Ці дві події, а особливо перша з них, — унікальний шанс для держави, яка прагне стати повноправним членом клубу провідних держав, тим більше, що для президента Путіна особливо важливо бути рівним партнером у діалозі саме з лідерами Заходу. Однак, принаймні, судячи з атмосфери у світовій пресі, Захід аж ніяк не вітає російське головування у «групі восьми».
Серед найчастіших претензій до Москви — централізація економічної моці в руках Кремля, справа ЮКОСу й ситуація з правами людини в Чечні. Тепер у цьому списку з’явилися додаткові позиції: розгул бритоголових покидьків, які вбивають студентів-іноземців (тут, щоправда, провина влади непряма), і безпосередня ініціатива влади — новий закон про неурядові організації (НУО). Їхня діяльність уже кілька років викликала помітне роздратування російської влади: на думку політичного оглядача Сергія Ростовцева, в першу чергу через роботу філій Human Rights Watch і Amnesty International у Чечні. «Однак влада була змушена терпіти, оскільки будь- які обмеження на таку діяльність посилили б увагу світового співтовариства до ситуації на Північному Кавказі, що зовсім не входило в плани російського керівництва. Ситуацiя різко змінилася після революцій у Грузії, Україні та Киргизстані. Діючі в цих країнах філії іноземних і міжнародних громадських організацій називали провідниками західної фінансової допомоги організаторам «кольорових революцій». Таким чином російські НУО автоматично стали сприйматися як безпосередня загроза владі», — пише Ростовцев (www.eurasianhome.org). Навіть після внесення виправлень — Кремль указав думі на те, що вона перестаралася і перегнула палицю — закон залишився доволі жорстким. Зокрема, іноземні НУО повинні інформувати державу про те, скільки грошей вони одержують і на що збираються їх витрачати.
Із початку цього року кілька американських сенаторів і конгресменів наполягають на виключенні Росії з «великої вісімки». У лютому сенатор- республіканець Джон Маккейн і його колега, демократ Джозеф Ліберман запропонували поставити подальше перебування Росії у складі «групи восьми» від прихильності Москви демократичним стандартам. Пізніше аналогічну вимогу висунув і конгресмен-демократ Том Лантос. У листопаді американські законодавці висловили невдоволення судом над Михайлом Ходорковським і вже згаданим законопроектом про неурядові організації. Нагадаємо також, що конгресмен Крістофер Кокс спеціально просив Путіна уточнити, чи правильно ЗМІ процитували його слова про те, що «розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою століття».
Природно, подібні випади лише ускладнюють атмосферу навколо російського головування. Однак є й інші, інституційні проблеми. Як відомо, в 1975 році була створена «велика сімка» — Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Франція, Японія та США координували в такому форматі основні напрями економіки. Після розпаду СРСР до «сімки» почали підключати Росію і починаючи з Денверського саміту 1997 року клуб перетворився у «вісімку», хоча таку назву вживають не всі й не завжди. Справа в тім, що дотепер зустрічі міністрів фінансів і глав центробанків проходять у складі «сімки» — росіяни присутні на них лише у статусі спостерігачів. Якби така зустріч проходила в Росії, то гостям довелося б виставити за двері її хазяїна, міністра фінансів РФ Олексія Кудріна. Тому зустріч перенесли — вона відбулася в Лондоні на початку грудня. Щоб не образити Росію, офіційним приводом назвали прощання з Аланом Грінспеном, який залишає посаду глави Федеральної резервної системи США. Дві іншi наради відбудуться наступного року в рамках планових конференцій МВФ у Вашингтоні та Сінгапурі. У Росії пройде лише зустріч міністрів фінансів із підготовки липневого саміту «вісімки» в Санкт-Петербурзі. Керівники центробанків у подібних конференціях традиційно не беруть участі.
Головною темою пітерської зустрічі лідерів «великої вісімки» запланована світова енергетична безпека. Крім того, планується обговорити розвиток освiти, боротьбу з поширенням інфекційних захворювань, протидію тероризму. Російська «Независимая газета» звертає увагу на те, що багато гостей Путіна будуть стурбовані проблемами власного відходу від справ. Повноваження Жака Ширака минають у 2007 році, наступної осені має намір піти у відставку прем’єр- міністр Японії Дзюн’їтіро Коідзумі. Канада зараз готується до дострокових виборів, і якщо прем’єр Пол Мартін зуміє утриматися при владі, то він, швидше за все, знову буде на чолі уряду меншості. Замість путінського друга Шредера Німеччину представлятиме нинішній канцлер Ангела Меркель. Буш, звичайно, буде радий поговорити про боротьбу з тероризмом, а в Сільвіо Берлусконі з’явиться можливість поліпшити знання біографії свого російського друга. Нещодавно італійський прем’єр-міністр оскандалився, заявивши пресі, що Путін «пережив блокаду Сталінграда».
Тим часом Москва серйозно взявся за поліпшення свого іміджу за кордоном. За даними видання Foreign Policy, в американців Росія асоціюється насамперед з комунізмом, КДБ, снігом і мафією, а найвідомішими російськими брендами для громадян США виявилися автомат Калашникова і «коктейль Молотова». Очевидно, що такі результати опитування не роблять честі й рівню знань американців. (Щоб уникнути зайвої іронії, можна згадати асоціації багатьох іноземців із Україною, серед яких лідирує Чорнобиль.) Хоч як би там було, Росія вирішила поліпшити свій імідж як серед західних еліт, так і в масах. Зокрема, у вересні 2004 року було створено дискусійний клуб «Валдай», у рамках якого обрані західні інтелектуали зустрічалися з вищим керівництвом Росії, щоправда, захід збігся з трагедією в Беслані. А нещодавно було запущено в ефір англомовний телеканал Russia Today, в який уже вкладено 30 мільйонів доларів. Іронія ліберальних російських оглядачів із приводу цього проекту та його 25-річного керівника Маргарити Симонян прямо пропорційна кількості вкладених державою грошей. Однак масштаби російської кампанії з поліпшення свого іміджу змушують задуматися. Тим більше, що незабаром для подібних проектів може з’явитися нове джерело коштів — підвищення цін на газ для пострадянських республік.
