Росія переходить межу

Протягом минулих тижнів і років кожен із нас доводив, що Росія переслідує мету зміни режиму в Грузії та його прозахідного демократично обраного президента Михаїла Саакашвілі. Ми попереджали, що за відсутності сильного та єдиного дипломатичного втручання Заходу нагряне війна.

Сьогодні трагічно ескалація насильства в Південній Осетії призвела до повномасштабного російського вторгнення до Грузії. Захід, особливо США, могли запобігти цій війні. Поворотний момент міститься в руках відносин Заходу в період після холодної війни з Росією.

Точно не зрозуміло, що сталося минулого тижня в Південній Осетії. Кожна із сторін висуває свою версію. Але ми знаємо, без сумніву, що Грузія відповідала на провокаційні атаки південноосетинських сепаратистів, підконтрольних і фінансованих Кремлем. Цієї війни не хотіла Грузія; вона вірила, що поступово зміцнювала свої позиції в Південній Осетії за допомогою стратегії використання «м’якої» сили. 

 Хоч би яких помилок припустився уряд Грузії, вони не можуть виправдати дій Росії. Кремль вторгся на територію сусіда. Це незаконний акт агресії, що порушує положення Хартії ООН і фундаментальні принципи співпраці й безпеки в Європі.

Початок добре спланованої війни (зокрема, кібервійни) на відкриття Олімпійських ігор порушує давню традицію припинення конфлікту на час ігор. Готовність Росії створити воєнну зону в 25-мильній зоні від чорноморського Сочі, де мають відбутися зимові Олімпійські ігри 2014 року, навряд чи демонструє прихильність олімпійським принципам. Швидше, вибір моменту Росією дозволяє передбачити, що Володимир Путін шукає можливості скинути Саакашвілі якраз напередодні президентських виборів у США й таким чином уникнути початку відносин з наступним президентом на відкрито конфронтаційній ноті.

Мета Росії не полягає лише у відновленні статус-кво в Південній Осетії, як вона заявляє. Вона хоче змінити режим у Грузії. Вона відкрила другий фронт на іншій спірній грузинській території — Абхазії, на південь від Сочі. Однак головна мета — це заміна Саакашвілі — людини, яку зневажає Путін, — на президента, більш схильного до впливу Кремля.

Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт заявив у суботу, що головна причина вторгнення Москви має паралелі з найтемнішими періодами європейської історії. Видавши паспорти десяткам тисяч абхазців і південноосетинців, Москва сьогодні заявляє, що має втрутитися, щоб їх захистити, — тактика нагадує те, що колись використала нацистська Німеччина напередодні Другої світової війни.

Росія прагне повернути в початкове становище демократичні прориви на своїх кордонах, виключити найменший шанс подальшого розширення НАТО або ЄС і знову встановити сферу гегемонії над своїми сусідами. Прагнучи зруйнувати демократичну, прозахідну Грузію, Москва робить знак, що у своїй частині світу не можна бути близьким до Америки або Заходу.

Цей момент може ознаменувати кінець ери в Європі, коли реальна політика й сфери впливу, як передбачалося, були замінені принципами співпраці й правом кожної країни обирати свій шлях. Сподівання на більш ліберальну Росію в період президентства Дмитра Медведєва слід переоцінити. Його виправдання цього втогнення нагадує більше Брежнєва, ніж Горбачова. Тоді як ніхто не хоче повернення конфронтації часів холодної війни, поведінка Росії кидає прямий виклик європейському й міжнародному порядку.

Що може зробити Захід? Передусім, Грузія заслуговує на солідарність і підтримку Заходу. Захід має зупинити воєнні дії й зберегти територіальну цілісність Грузії в межах наявних міжнародних кордонів. Щойно припиниться ворожнеча, слід вдатися до більш значущого узгодженого трансатлантичного зусилля, щоб допомогти Тбілісі відбудуватися й відновитися.

По-друге, ми не повинні вдавати, що Росія є нейтральним охоронцем миру в конфліктах на своїх кордонах. Росія являє частину проблеми, а не її вирішення. Надто довго Москва використовувала міжнародний мандат для переслідування неоімперіалістичних цілей. Захід має дезавуювати ці мандати й наполягти на дійсно нейтральних міжнародних силах під егідою ООН для нагляду за подальшим припиненням вогню й переговорами. 

По-третє, Захід має протистояти тиску Росії на її сусідів, особливо Україну — найбільш імовірну наступну ціль спроб Москви створити нову сферу гегемонії. США і ЄС мусять дати чітко зрозуміти, що Україна й Грузія не будуть віддані для створення свого роду сірої зони.

І насамкінець, США і ЄС мусять дати чітко зрозуміти, що подібного роду агресія вплине на відносини й становище Росії на Заході. Хоча воєнна інтервенція Заходу в Грузію навіть не розглядається — і ніхто не хоче отримати версію ХХІ ст. холодної війни, — не можна ігнорувати дії Росії. Є широка гамма політичних, економічних та інших сфер, у яких становище Росії буде переоцінене. Слід також дати зрозуміти Кремлю, що їхній власний проект престижу — олімпіада в Сочи — залежатиме від їхньої поведінки.

Слабка дипломатія Заходу й недостатня трансатлантична згуртованість не змогли запобігти війні, якої можна було уникнути. Лише сильна трансатлантична згуртованість може припинити цю війну й почати ліквідовувати величезні втрати. Інакше до списку зовнішньополітичних провалів адміністрації Буша ми зможемо додати ще один пункт.

Річард ХОЛБРУК — посол США в ООН за часів адміністрації Клінтона, автор щомісячної колонки в газеті The Washington Post.

Рональд Д. АСМУС — виконував обов’язки помічника Держсекретаря в адміністрації Клінтона, наразі виконавчий директор розташованого в Брюсселі Трансатлантичного центру німецького відділення американського Фонду Маршалла.