Росія — слабшає, режим — міцнішає

З двоїстим відчуттям пишу я про прес-конференцію Путіна. З одного боку, є що сказати. З другого... А чи не надто багато уваги приділяється в Україні, Грузії, інших країнах тому, що відбувається в Москві?

Певна річ, я не за інформаційний ізоляціонізм. Маю на увазі те, що відбувається з частиною української, грузинської, російської громадськості, що пов’язує подальший розвиток подій винятково з Кремлем. Від Кремля, звісно, багато чого залежить, але не все. Останнім часом дуже часто з’являються тексти, в яких надії на поліпшення ситуації пов’язуються з економічними проблемами Росії. Підкреслюю — Росії, а не кремлівського режиму.

Біда не в тому, що надії на ослаблення російської експансії в результаті нинішніх подій марні. Біда в тому, що жертви агресії пов’язують її припинення з тим, що відбувається в країні противника, а не в їхній власній. Тим часом, Грузія вже програла мир. Україна перебуває в тій же небезпеці. Концентрація уваги на проблемах кремля — справжніх або уявних — є визнанням того, що на сили власного опору люди не сподіваються. І — що найгірше — бояться чесно визнати реальний стан справ у своїх країнах.

Це перше й головне. Тепер про логіку цих міркувань. Вона проста й лінійна: чим меншим буде економічний ресурс у Москви, тим слабкішою буде її експансія. Дуже дивно. Невеликим був ресурс у Сталіна, коли він почав «холодну війну». Та й з чого всі взяли, що ресурс буде меншим? І з чого всі взяли, що кремль залишиться в рамках ринкової економіки? І невже досі хтось думає, що в кремлі люди, які володіють реальною владою, цікавляться станом країни й населення? Їм треба лише те, що необхідно для здійснення влади, зокрема й для війни, яка потрібна передусім для цього.

Так от, тут усе з точністю до навпаки. Саме нинішні проблеми, що стимулюють відмову від вільного ринку, ведуть до ще більшої агресивності. Адже Росія, може, й слабшає, а от політичний режим міцнішає. І форсуватиме зовнішню експансію в усіх формах за будь-якої банківської ставки або повної її відсутності.

Очевидно, що правляча еліта захоплює ще більше влади й власності всередині країни. Останній обвал рубля викликаний простим ходом «Роснефти», що конвертувала видані їй свіжонадруковані рублі. Путін з друзями продовжують віджимати все, що тільки можливо, з ринкової економіки, але ніщо їх не зупинить, якщо збереження віджатого вимагатиме відмови від вільного ринку з усіма згубними для економіки та населення наслідками.

А нинішнє затишшя, що супроводжується інформаційними вкиданнями про відмову кремля від проекту Новоросії (Станіслав Белковський) і відхід з Донбасу (Євгенія Альбац), пояснюється тим, що зараз найгарячіший час для концентрації влади й власності в руках дуже невеликої групи людей. Обтічні відповіді Путіна на запитання українських журналістів, поставлені на прес-конференції, свідчать про те, що змін на краще чекати не варто.

У дивне становище поставив себе кубанський губернатор Ткачов, який пояснив за день до прес-конференції економічні проблеми розплатою за анексію Криму. Путін і раніше говорив, що всі біди Росії не через цей захват, а через підступи всього світу, що не бажає посилення російської нації. На прес-конференції Путін прямо заперечив Ткачову, що виступив явно не по чину.

З Кримом у Кремля не все так просто, причому виключно через погляди самого Кремля на світ за межами кремлівського муру. Здається, я зрозумів, чому Москва квапиться перетворити Крим на величезну військову базу з ядерною зброєю. Вони там, за муром, побоюються кримського сепаратизму. Не проукраїнського, не кримсько-татарського, а саме кримського. Населення, яке брало участь не в бунті, а хоча б у масових виступах проти України, не вважатиметься лояльним у Росії.

І те, що ці виступи організовувалися ззовні, не має значення. У гнилих кремлівських мізках (раніше я казав — у гнилих чекістських — але так точніше) працює проста схема: якщо ми змогли збунтувати, то й американці зможуть. Кримчани приречені на другосортність у Росії. У радянському новоязі це називалося відсутністю політичної довіри

Заочна суперечка з губернатором Ткачовим була єдиним проявом незгоди між Путіним і одним з чиновників. Головні зміни в Росії завжди всередині еліти. Путін підтвердив, що всі на своїх місцях в уряді й Центробанку. Це найголовніше, що прозвучало на прес-конференції. Хоча розмов і пропозицій про послуги було багато. Складалося враження, що цілком статусні люди колективно з’їхали з глузду й кинулися пропонувати Путину свої послуги, щоб «дати йому алгоритм виходу із ситуації», запропонувати йому «статус політика, який приведе Росію до Європи». Цим смішив публіку Альфред Кох, вимушений перебувати в Баварії, оскільки в Росії його чекає кримінальна справа за звинуваченням у контрабанді. Та й усередині країни блазнів вистачає.

За моїми спостереженнями, ми наближаємося до великого... Ні, не шухера — все йде за планом. Ми наближаємося до великого примирення прогресивної громадськості з владою. І це прямо протилежно тому «смирению», про яке я весь час говорю.

Нагадаю загальновідоме: у слові «смирение» до історичного матеріалізму було одне «и» — в кінці. Писалося воно через ять, оскільки походило не від «миру», а від «міри». Тобто не було в ньому конотацій з пасивністю й недіянням. Навпаки, воно говорило про діяння, співвіднесені зі своїми силами й здібностями.

І головне — воно ніскільки не стосувалося внутрішнього світу людини, ніяк не означало примирення зі злом, його прийняття аж до «по совісті» — внутрішня еволюція в таких випадках відбувається швидко. «Смирение» передбачає рефлексію, відповідь на питання про себе — власний стан і власні діяння. Тому служить основою для твердого стояння в правді. Російська прогресивна громадськість начисто позбавлена здатності й потреби в рефлексії, тому вербальна агресія проти світопорядку легко й просто змінюється його схваленням. Прикладів мільйон.

Що ж до тих, хто свої послуги не пропонує, а мучиться вічним російським питанням «що робити?», то відповідь їм проста. Робити нічого не треба. І думати про це не треба. Це і є головний і небезпечний російський невроз. Чим більша кількість людей зрозуміє, що це не їхня країна, не їхня держава, що в них тут немає нічого свого, тим краще. Поки цього розуміння немає, всі дії будуть істеричними, ідіотськими і, врешті-решт, на користь влади, яка зараз найбільш народна за всю історію Росії.

У колишні епохи, а у багатьох народів досі, існували правила поведінки того, хто програв, кодекс честі переможеного. Зараз його понад усе не вистачає в Росії, Україні, Грузії. Збереження гідності й інтелектуальної чесності — ось яка мета такого кодексу. Втративши їх, ніколи не станеш переможцем. І не дай Боже ним стати — немає нічого гіршого за перемогу ницих і брехливих людей, на яких перетворюється багато переможених.

«З БОКУ КРЕМЛЯ НОВИХ СИГНАЛІВ НЕМАЄ»

 Андреас УМЛАНД, німецький політолог:

— Мені здалося, що Путін спробував заперечувати, що в Росії серйозні економічні проблеми. Він це намагався представити як деякий перехідний період, і цитував якусь позитивну статистику. І це для нього, звичайно,  в майбутньому може бути проблемою. Може так статися, що економічна криза заглиблюватиметься, і тоді його слова, звичайно, видадуться дивними.

Я наголосив би на одному нюансі, коли він говорив про те, що «ДНР» не хотіла виконувати спеціальний протокол і відкликати війська. Це може бути сигнал, що Росія, може, все-таки готова повернути Донбас Україні та скоротити свою підтримку сепаратистів.

Путін говорив, що Порошенко хоче миру, але «ДНР»  не готова виконувати Мінський протокол. І ось це трохи дивно звучить і, напевно, не дуже радіють зараз у Донецьку сепаратисти. І це може бути сигналом, що він все-таки прагнутиме вжити заходів, які потім дали б змогу скоротити санкції проти Росії. Але поки поступок із боку Путіна немає. Все-таки багато питань журналістів стосувалися економічної ситуації і, звичайно, скасування санкцій або хоча б частини санкцій, що допомогло б Росії стабілізувати ситуацію.

Що стосується нібито існуючих обіцянок НАТО не розширюватися, чого насправді не було ніколи, а також тези, що ведмедя оточують і хочуть вирвати кігті та зуби, а його шкуру повісити. Це були старі аргументи. Але, на жаль, деякі на Заході вірять у цей риторичний трюк. Раніше йшлося про фашистську хунту, а тепер загрозою є НАТО, в якийсь момент Європейський Союз був загрозою... І ця картина зовнішньої загрози завжди міняється. Все виглядає так, що Путін захищає суверенітет,  ідентичність і взагалі існування Росії.

Ну і пояснення анексії Криму як захист суверенітету — це такий логічний парадокс — експансія проводиться для того, щоб захиститися. Це, природно, для російської публіки. Не думаю, що це когось на Заході вразить.

Не думаю, що прес-конференція матиме вплив на нинішнє засідання Європейської Ради в Брюсселі. Поки з боку Кремля немає жодних нових ідей або сигналів. Захід чекає хоч би якихось однозначних висловів Путіна про зміну політики щодо Донбасу.

Санкції, які застосовуються, мабуть, будуть чинними до того часу, поки не будуть якісь істотні зміни на Донбасі. І, мабуть, частина санкцій, що стосуються Криму, будуть діяти  ще довгий час.

Так вийшло, що прийняті літом незначні, обмежені санкції, зараз пов’язані з падінням цін на нафту, все-таки зробили істотний вплив на російську економіку. Тому не думаю, що будуть нові істотні санкції. Просто продовжуватимуться старі.

«У ПУТІНА НЕМАЄ СТРАТЕГІЇ ВИХОДУ З КРИЗИ»

 Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва:

— Путін нічого нового не заявив, хіба що похвалив Петра Олексійовича Порошенка. Цей крок розрахований на те, щоб стимулювати розкол в українських елітах, поділити українську владу на «голубів миру» і «яструбів війни», очевидно на чолі з новопризначеним секретарем РНБО Олександром Турчиновим.

Всі інші месиджі Путіна — повтор давно відомих його заяв. Вони відображають ту картину світу, яку Путін намагається нав’язати самому ж світу:  своє уявлення про причини і наслідки подій, які відбуваються на Донбасі, як в Україні, так і в самій Росії, включно з валютно-економічно фінансовою кризою, яка в ній починається.

Що стосується загалом поведінки Путіна на прес-конференції, то він виглядав  дуже непереконливо. Його месиджі не переконують не лише телеаудиторію, але й тих журналістів, які там зібралися. Аплодисменти, які лунали були дуже ріденькими, несміливими і не на кожну відповідь. Путін був у складній ситуації, оскільки прес-конференція проходила в поганому контексті: падіння рубля і паніка на валютному і споживчому ринках Росії. Ці події не сприяють повазі до влади.

Путін не здав жодного члена своєї команди, не оголосив про кадрові зміни в Нацбанку чи уряді. Він навіть не назвав прізвища валютних спекулянтів, тобто — не визначив винуватців, а взяв всю відповідальність на себе, про що він заявив у відповіді українському кореспонденту.

Тому за те, що Росія робить на Донбасі, — теж відповідає Путін. Взявши провину на себе, Путін полегшив моральні страждання росіян, але зовсім не вивів їх з-під відповідальності.

Судячи з усього, Путін відчуває себе загнаним у кут і виходу з нього не знає, бо не показав його аудиторії. Він буде просто чекати, коли його опоненти у цьому протистоянні зроблять помилку, якою він зможе скористатися. У Путіна немає стратегії виходу з кризи.