Росія: відновити імперію, поки це можливо
Останнім часом в американсько-російських відносинах спостерігається відносне затишшя, а у Вашингтоні не можуть привести до консенсусу чисельні суперечливі погляди на дійсну природу поточної російської зовнішньої політики. Залишаються сумніви з приводу щирості так званого перезавантаження відносин з Росією, політику якого проводить американський Держдепартамент — уперше термін «перезавантаження» було використано 2009 року, коли держсекретар Гіларі Клінтон передала однойменну кнопку своєму російському колезі як символ оголошення мораторію на ескалацію напруженості у відносинах між Москвою та Вашингтоном. Занепокоєння спричинене тим, що ніхто не розуміє, є перезавантаження дійсно зрушенням у відносинах між двома колишніми противниками чи це просто передих перед тим як відносини знову почнуть погіршуватися.
Насправді, перезавантаження має мало спільного з бажанням Сполучених Штатів перетворити Росію на друга та союзника. Швидше, Вашингтон хотів створити простір і можливості, щоб розібратися з іншими ситуаціями — здебільшого йдеться про Ірак і Афганістан — і звернутися до Росії по допомогу. (Росія надає допомогу в питанні доправлення вантажів до Афганістану й утримується від надання критично важливої підтримки Ірану). Тим часом, Росія також хотіла більше простору для створення системи, що допоможе їй створити нову версію своєї старої імперії.
Остаточний план Росії — відновити контроль над більшою частиною своїх колишніх територій. Це неминуче приведе Москву й Вашингтон назад до конфронтації, звівши нанівець так зване перезавантаження, оскільки російський вплив у Євразії є прямою загрозою можливостям США в плані збереження свого глобального впливу. Так Росія діяла впродовж усієї історії, щоб вижити. Дії Радянського Союзу не надто відрізнялися від дій більшості імперій, що існували раніше, й Росія сьогодні дотримується тих самих принципів поведінки.
ГЕОГРАФІЯ Й БУДІВНИЦТВО ІМПЕРІЇ
Визначальна географічна характеристика Росії — це її незахищеність, що означає, що її головною стратегією є прагнення убезпечити себе. На відміну від більшості сильних і впливових країн, російський ключовий регіон, Московія, не має захисних бар’єрів, й тому його кілька разів завойовували. Через це впродовж усієї історії Росія розширювала свої географічні кордони з метою створення опорних пунктів і стратегічного простору між ядром Росії та чисельними ворогами, що її оточують. Це означає розширення до природних кордонів Карпатських гір (в Україні та Молдові), Кавказьких гір (зокрема, до Малого Кавказького хребта, повз Грузію й до Вірменії) і Тянь-Шаню у Середньої Азії. Єдиною географічною дірою є Північноєвропейська рівнина, де Росія історично займала максимальну територію (райони Балтики, Білорусь й навіть частину Німеччини). Словом, аби Росія почувалася в безпеці, їй треба створити щось подібне до імперії.
Зі створенням імперії є дві проблеми: люди й економіка. Через те, що вона має так багато території, Російська імперія завжди стикалася з труднощами, оскільки доводилося керувати величезною кількістю людей і пригнічувати тих, хто не хотів пристосовуватися (особливо тих, хто не був етнічним росіянином). А це призводить до іманентно слабкої економіки, що не може подолати інфраструктурних викликів щодо населення обширної імперії. Проте це ніколи не заважало Росії бути серйозною силою протягом тривалих періодів часу, незважаючи на всі її економічні недоліки, тому що Росія часто надає більшого значення своєму військовому сектору й апарату безпеки, ніж економічному розвитку (й часто за рахунок останнього).
ПІДТРИМАННЯ СИЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Російські силу й вплив слід вимірювати з урахуванням сили держави та її здатності управляти народом. Це не те саме, що популярність російської влади (хоча популярність колишнього президента, а нині прем’єр-міністра Володимира Путіна незаперечна); це можливість російського керівництва, байдуже якого, чи це цар, чи це Комуністична партія або прем’єр-міністр, зберігати суворий контроль над суспільством і безпекою. Це дозволяє Москві вилучати ресурси з народного вжитку у сферу державної безпеки й долати опір. Якщо уряд має суворий контроль над народом, народне невдоволення політикою, соціальною політикою або економікою не являє загрози для держави — хоча б у короткостроковій перспективі.
А от коли російське керівництво втрачає контроль над апаратом безпеки, тоді російські режими зазнають краху. Наприклад, коли цар втратив контроль над армією під час Першої світової війни, він втратив владу, й Російська імперія розвалилася. За Йосипа Сталіна спостерігалося величезне порушення нормальної економічної діяльності та поширення народного невдоволення, але Сталін зберігав твердий контроль як над апаратом безпеки, так і над армією, й він використовував це для того, щоб справлятися з будь-якими ознаками незгоди або інакомислення. Економічна слабкість і жорсткий режим, урешті-решт, були сприйняті як неминуча ціна, яку доводиться платити за безпеку й існування як стратегічної сили.
Москва й сьогодні використовує ту саму логіку й ту саму стратегію. Коли Путін прийшов до влади 1999 року, російська держава була зруйнованою та вразливою перед лицем інших світових держав. З метою відновити стабільність Росії — а зрештою й повернути їй її місце на світовій арені — Путіну спочатку довелося консолідувати владу Кремля в самій країні, що означало консолідувати країну економічно, політично й соціально. Це сталося після того, як Путін реорганізував і підсилив апарат служб безпеки, що дало йому великі можливості в плані домінування над людьми в рамках однієї політичної партії, а також допомогло усунути іноземний вплив з економіки й створити культ особи в народі.
Потім Путін націлився на створення свого роду Російської імперії з метою забезпечення майбутнього країни. І це було не питання марнославства Путіна, а питання національної безпеки, що постає з глибини століть, де були такі самі історичні прецеденти.
Путін став свідком того, як Сполучені Штати зазіхнули на територію, яку Росія вважала абсолютно необхідною для власного виживання: Вашингтон допоміг ввести більшість країн Центральної Європи та колишні радянські прибалтійські республіки до складу НАТО та Європейського Союзу; підтримував «кольорові революції» в Україні, Грузії та Киргизії; заснував військові бази в Середній Азії й оголосив про плани розміщення елементів балістичної протиракетної оборони (ПРО) в Центральній Європі. Для Росії все виглядало так, ніби Сполучені Штати пожирають її периферію, щоб гарантувати, що Москва завжди залишатиметься вразливою.
За останні шість років Росії певною мірою вдалося протидіяти західному впливу в більшості колишніх радянських республік. Однією з причин цього успіху стало те, що Сполучені Штати були зайняті іншими питаннями, здебільшого на Близькому Сході й у Південній Азії. Більше того, Вашингтон опинився в полоні хибного уявлення, що Росія офіційно не намагатиметься відновити свого роду імперію. Але, як свідчить історія, вона повинна це зробити.
ПЛАНИ ПУТІНА
Путін оголосив у вересні, що він намагатиметься повернутися в крісло президента Росії на виборах 2012 року, і що він вже почав формулювати свої цілі на відповідний майбутній період правління. Він заявив, що Росія оформить свої стосунки з колишніми радянськими державами шляхом створення Євразійського союзу; інші колишні радянські держави запропонували цю концепцію ще приблизно десять років тому, але Росія тільки зараз опинилася в такому становищі, коли вона може почати реалізовувати цю ідею. Росія почне це нове повторення Російської імперії зі створення союзу з колишніми радянськими державами на основі нинішніх об’єднань Москви, таких як Митний союз (Росії, Білорусі та Казахстану), союзна держава (Росії та Білорусі) та Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Це дозволить Євразійському союзу стратегічно охопити і економічну сферу, і сферу безпеки.
Майбутній Євразійський союз — це не відродження Радянського Союзу. Путін розуміє неминучі слабкі сторони, з якими Росія зіткнеться, поклавши на себе економічний і стратегічний тягар турботи про таку велику кількість народу на території площею близько дев’яти млн квадратних миль. Це була одна з найсерйозніших слабких сторін Радянського Союзу: спроба контролювати надто багато безпосередньо. Замість цього Путін створює союз, у якому Москва впливатиме на питання зовнішньої політики і безпеки, але не відповідатиме за більшу частину внутрішніх справ кожної країни. Росія просто не має коштів, щоб підтримувати таку інтенсивну стратегію. Москва не відчуває необхідності розбиратися з киргизьким театром політичних дій або підтримувати українську економіку для контролю цих держав.
СТВОРЕННЯ ЄВРАЗІЙСЬКОГО СОЮЗУ — ПОВЕРНЕННЯ ДО РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
Кремль має намір зробити так, щоб Євразійський союз був повністю сформований до 2015 року, коли, на переконання Росії, США знову звернуть свою активну увагу на Євразію. Вашингтон завершує процес виконання своїх зобов’язань в Іраку цього року і має намір завершити бойові операції та значно зменшити чисельність своїх військ у Афганістані, тому до 2015 року Сполучені Штати матимуть і військову, і дипломатичну увагу, яку вони зможуть приділити цьому регіону. Крім того, в цей період мають бути підготовлені до розміщення американських об’єктів балістичної системи ПРО в Центральній Європі. Для Росії це означає появу проамериканського фронту в Центральній Європі безпосередньо на кордонах колишнього Радянського (і майбутнього Євразійського) союзу. Це створення нової версії Російської імперії, яка збігатиметься з консолідацією американського впливу на периферії цієї імперії, і це поєднання, ймовірно, викличе нову ворожість у відносинах між Москвою і Вашингтоном.
Це може створити умови і для нової версії холодної війни, хоча вона і не буде настільки довгостроковою, як попередня. Інша причина, яка рухає Путіним у питанні відновлення Російської імперії, полягає в тому, що він знає, що коли Росію атакує наступна криза, він майже напевно завадить Росії знову воскреснути: Росія вмирає. Демографічні показники країни — одні з найгірших у світі, і вони постійно погіршуються з часів Першої світової війни. Рівень народжуваності значно нижчий за рівень смертності, і в країні вже більше громадян у віці за 50, ніж підлітків. Росія може бути великою державою без міцної і ѓрунтовної економіки, але жодна країна не може бути глобальною силою без людей. Ось чому Путін намагається підсилити і забезпечити Росію зараз, до того як демографічна криза остаточно її ослабить. Проте навіть зважаючи на демографічну ситуацію, Росія зможе підтримувати своє нинішнє зростання в плані сили і впливу ще як мінімум протягом одного покоління. Це означає, що наступні декілька років є, ймовірно, останнім великим моментом для Росії — моментом, який буде ознаменований поверненням країни на світову арену у ролі регіональної імперії, а також новою конфронтацією зі своїм попереднім супротивником, Сполученими Штатами.
