Розіп'яте Косово: мир чи війна?

Обговорення долі Косово виходить на фінішну пряму. 10 грудня закінчується термін, наданий ООН сербам і албанцям для визначення статусу республіки. Шанси на знаходження загальноприйнятної формули страшенно низькі. Сторони ніяк не можуть дійти єдиної ухвали. Зусилля міжнародної трійки посередників у вигляді США, ЄС і Росії поки що також безрезультатні. Це означає, що до кінця року на планеті може виникнути ще один серйозний конфлікт.

WELCOME TO KOSOVO

Останнього разу в Косово я був 2004 року. Ситуація справляла гнітюче враження. Вулицями курсували озброєні люди невідомого походження. Скрізь віяло горем, злістю й відчаєм.

Нинішній візит примусив мене поглянути на невизнану республіку іншим поглядом. Вже не видно бороданів-автоматників, зовні також усе тихо та спокійно. Проте людського горя та невизначеності — анітрохи не менше. І ще, перебуваючи в будь-якій точці Косово не покидає відчуття, що тут знову може спалахнути полум'я. Тоді країна знову зануриться в страхітливі події, які мали місце декілька років тому.

На кордоні Сербії та Косово нас мало не затримали. Допомогли дипломатичні номери.

— Welcome to Kosovo, — мляво привітав нас капрал миротворчого контингенту, після чого ми продовжили шлях.

Дипломати тут у великій пошані. І серби, і албанці сподіваються, що численним дипмісіям удасться розплутати складний вузол і на цій багатостраждальній землі нарешті запанує мир. Хоча надії поки що залишаються надіями. Минулого тижня провалився черговий раунд переговорів і доля Косово знову зависла в повітрі. Ситуація ще більше ускладнилася після парламентських виборів. У них перемогла Демократична партія Косово, яка набрала близько 35% голосів. Із самого початку було очевидно, що хто б не святкував успіх на виборах, стан справ не дуже б змінився. Сьогодні серед косоварів-албанців неможливо знайти політичну силу, яка згодна ввійти до складу Сербії. Проте перемога ДПК стала найгіршим варіантом як для сербів, так і для міжнародного співтовариства. Адже її лідером є не хтось там, а сам Хашим Тачі — колишній польовий командир визвольної армії Косово. Відразу після виборів Тачі заявив, що при будь-якому результаті переговорів він готовий у односторонньому порядку проголосити незалежність. Щоправда після жорсткої реакції Заходу та Росії Тачі трохи пом'якшив тон, але факт залишається фактом: республіку очолила радикально налаштована сила.

Албанці отримали в парламенті 100 місць. Інші 20 заброньовано за нацменшинами. З них 10 — для сербів. Але схоже, що ці місця так і будуть порожніми, оскільки сербська діаспора бойкотувала вибори.

СЕРБСЬКОЮ НЕ ГОВОРИТИ

— Дійсно журналіст? А з якої країни? Якими мовами володієш? — влаштував мені міні-допит власник прикордонної крамнички, албанець за національністю.

— Англійська, українська, російська.., — почав я боязко перераховувати. Російську назвав у останню чергу, оскільки ще в Сербії мене попередили, що серед албанців краще не афішувати приналежність до всього російського. Росія підтримує одновірців, а це природно не подобається албанцям. Така тенденція більше простежується в невеликих містах і селах, зате в столиці автономії, Пріштіні, можуть спокійно гуляти і росіяни, і європейці і афроамериканці. Одним словом усі, окрім сербів. «Рівень злочинності в нас досить великий, але більшість злочинів носять побутовий характер, — заспокоїв мене албанський поліцейський. — Правопорушень на етнічному ґрунті набагато менше, аніж раніше. Головне дотримуватися заходів безпеки».

Під заходами безпеки мається на увазі не сунути ніс куди не потрібно. Якщо мапу Косово розфарбувати в два кольори, вийде щось схоже на шкуру леопарда — албанське тло з невеликими вкрапленнями сербських анклавів. Вони в основному зосереджені на півночі республіки. Серби покидають свої «резервації» лише в разі особливої потреби, і то в денний час. Бояться. Нерідко траплялися інциденти через те, що люди розмовляли сербською.

Ці побоювання підтвердили мешканці містечка Грачаніца, в якому мені довелося побувати. Грачаніца — другий за величиною сербський анклав із населенням менше аніж 12 тисяч. Живуть тут люди бідно і в постійному страху. Прем'єр-міністр автономії Агім Чеку неодноразово заявляв, що в незалежному Косово сербам буде гарантовано повну безпеку. Проте до таких обіцянок серби ставляться з великим побоюванням. «Сьогодні ніхто не може поручитися за безпеку наших родин, — скаржиться Предраг Драгович, власник невеликої лавки в центрі міста. — Що ж буде потім, коли Косово визнають незалежною державою? Якщо таке станеться, ми візьмемо до рук зброю. Благо, в нас є все необхідне».

Мені вдалося поговорити з головою економічної ради Косово при сербському уряді Ненадом Поповичем. Він розповів про проблеми, з якими стикається сербське населення. «Усю політику косовського керівництва спрямовано на вигнання сербів, — говорить пан Попович. — Наші помешкання самовільно захоплюються албанцями, які не звільняють їх навіть за ухвалою суду. Сербів виганяють із робочих місць, яких у республіці й так замало. Усе це створює населенню нестерпні умови життя».

ЛІС РУБАЮТЬ, ТРІСКИ ЛЕТЯТЬ

У порівнянні з сербськими анклавами Пріштіна виглядає справжнім раєм. Тут відносно низький рівень безробіття — близько 40%. Уся столиця нагадує один великий будівельний майданчик. Зводяться величезні вілли, житлові квартали, торговельні та бізнес-центри. Будують із шиком. Складається враження, що перебуваєш не в невизнаній республіці, а в центрі благополучної Європи. Звідки в людей беруться гроші на спорудження таких палаців точно ніхто не знає. Іноді ці будинки належать людям, які працюють у інших країнах. Але частіше власники фешенебельної нерухомості — албанські посадові особи різних статусів і вагових категорій. Причина такого добробуту проста: Євросоюз спрямовує чималі гроші на відновлення Косово. Їх розподіляють європейські урядовці, але, мабуть, кошти не завжди йдуть за призначенням. Рядовим косоварам такий стан справ звичайно не подобається, але до того, що відбувається вони ставляться з розумінням. «Наші країна та уряд створюються з нуля, тому не завжди вдається обійтися без похибок. Згодом усе владнається і країна піде правильним шляхом», — говорять вони. Намагаючись виправдатися за колег, один албанський урядовець середньої ланки навіть процитував Сталіна: ліс рубають, тріски летять. «Російську я вивчив ще в молодості, коли навчався в Києві. У нас багато людей, які дістали освіту в колишньому СРСР», — пояснив шанувальник «вождя всіх часів і народів».

Населення Пріштіни дуже політизоване. Практично будь-який водій чи швець готовий видати детальний політичний огляд ситуації на Балканах. Причому з датами, цитатами та прогнозом на майбутнє. Албанців дуже обурила погроза держсекретаря міністерства Сербії в справах Косово Душана Пророковича. Урядовець нещодавно заявив, що коли Косово оголосить незалежність у односторонньому порядку, то сербські війська ввійдуть до автономії. «Це означає початок нової війни, в якій серби приречені, — обурювався таксист, який погодився прокатати мене містом. — На нашому боці весь Захід. Серби сподіваються на допомогу Росії, але нічого не вийде. Хіба раніше Росія змогла їм допомогти? І зараз не зможе. Косово в будь-якому випадкові набуде незалежності».

Так рішуче налаштовані всі албанці, з якими мені довелося спілкуватися. За ці роки вони встигли відчути смак незалежності. Адже що б не говорили в Белграді, Брюсселі чи Москві, де-факто Косово незалежне, нехай і під міжнародним протекторатом. Албанці впевнені в благополучному майбутньому автономії. Головне — вступити до ЄС. Це основне завдання невизнаної республіки після визнання незалежності.

ЧЕРГА НА ВІДОКРЕМЛЕННЯ

Сьогодні міжнародну трійку посередників об'єднує один інтерес — вирішити балканську кризу мирним шляхом. Цьому завданню заважає безліч чинників. Доволі важливий із них — відсутність згоди в самій трійці. Якщо Росія всіляко перешкоджає визнанню незалежності Косово, то Америка займає діаметрально протилежну позицію. ЄС більше схиляється до США, проте повної одноголосності немає і в її лавах. Наприклад, Іспанія, Греція та Румунія категорично проти однобічного визнання республіки.

У ході багаторічного переговорного процесу було перепробувано масу варіантів, але жоден із них не влаштував усі сторони. На початку листопада трійка посередників, яка опинилася в цейтноті, активізувала дії. Наприклад, керівник ЄС у трійці міжнародних посередників Вольфганг Ішигнер запропонував сторонам укласти угоду про нейтральний статус Косово. На думку урядовця це дозволить сербам і албанцям нормалізувати стосунки та залишити можливість для об'єднання в майбутньому. Ідею Ішигнера підтримали США. Проте шанси на проходження цієї пропозиції малі. По-перше, до неї критично поставилися і серби, і албанці. По-друге, не поспішає давати згоду Росія, яка, поки що, віддає перевагу іншому варіантові. Зокрема, так званій гонконгській моделі. Її суть полягає в тому, що Косово протягом тривалого часу залишається під протекторатом ЄС, але з деякими повноваженнями власних органів влади. Можливості на успіх у цього варіанта також малі, оскільки ним не захоплені албанці. Та й інші члени трійки налаштовані вельми скептично.

Експерти вважають, що явні суперечності не дозволять сторонам дійти єдиної думки. Адже вони розходяться не лише в методах вирішення кризи, але й у прогнозах на майбутнє. Захід вважає, що Косово ні в якому разі не повинне стати прецедентом для інших автономій і спірних територій. Росія ж упевнена, що визнання незалежності Косово істотно вплине на устрій світу і на планеті виникне безліч нових конфліктів. Це може торкнутися й колишніх республік СРСР, на території яких чимало відщепенців: Нагірний Карабах, Придністров'я, Абхазія, Південна Осетія. Якщо до цього списку додати Автономну Республіку Крим, заселену російськомовним населенням, північну частину Казахстану та інші території, виникне не дуже райдужна перспектива.

У Пріштіні я зустрів професора Єльського університету, політолога Уєйна Нормана. Ми довго розмовляли про балканську кризу. Наприкінці бесіди він сказав: «Уся проблема в подвійних стандартах. Сьогодні їх застосовують усі. Наприклад, США виступають за територіальну цілісність пострадянських республік, але беззастережно підтримують косовських сепаратистів. Росія ж навпаки, всіляко підтримує всі невизнані республіки колишнього СРСР, але проти незалежності Косово». На думку політолога Росія сама може опинитися в незручному становищі. Не виключено, що в країні вишикується черга з тих, хто бажає відокремитися. Схоже, що в Росії цей варіант вважають малоймовірним. Тому її вищі чини із завидною постійністю повторюють, що в разі визнання Косово Росія визнає незалежність невизнаних держав, розташованих біля її кордонів. Наскільки це реально, точно не знає ніхто. Деякі експерти впевнені, що Росія не піде на такий ризикований крок і її обіцянки ніщо інше, як інструмент у торгівлі із Заходом. Так чи інакше світ, який затамував подих, із нетерпінням чекає 10 грудня, до якого залишаються лічені дні.

КОМЕНТАРI

Вольфганг ІШИГНЕР, керівник ЄС у трійці міжнародних посередників:

— На мою думку, Косово не повинно стати прецедентом для інших регіонів, які думають про відокремлення. Косовська ситуація унікальна. Вона полягає в тому, що 8 років тому Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, яка поставила Косово під міжнародний контроль і зробила республіку протекторатом. Усі ці роки Косово керувало безліч міжнародних урядовців, там перебувало десятки тисяч іноземних солдатів. Тому копіювати випадок Косово для інших бунтівних регіонів абсолютно невиправдано. З цього питання Росія дотримується іншого погляду. Але ми продовжуємо працювати й, сподіваюся, зможемо переконати наших російських партнерів.

Олександр БОЦАН-ХАРЧЕНКО, повпред міністра закордонних справ РФ по Балканах:

— Незалежність Косово — далеко не кращий варіант. По-перше, ніяк не можна перекреслювати суверенітет Сербії. По-друге, однобічний сценарій небезпечний загалом для Балкан. Адже серби нізащо не погодяться з відокремленням Косово, і ми отримаємо поділ краю де-факто. І головне, що Косово створить прецедент. Адже суверенітет цієї республіки в обхід Сербії стане могутнім стимулом для сепаратизму в інших куточках світу. Наші західні партнери говорять, що Косово — унікальний випадок. Це — спірна думка. Та й у інших регіонах навряд чи погодяться з тим, що одним відокремлення дозволене, а іншим — ні.

Ніно БУРДЖАНАДЗЕ, голова парламенту Грузії:

— Я гадаю, що в Грузії модель урегулювання відносин із невизнаними республіками повинна встановлювати не Росія. Цю модель ми обговоримо з міжнародним співтовариством. У ній будуть врахованi всі права кожного абхаза, осетина та представників інших етнічних груп. Якщо Росії подобається модель Косово, то вона може використати її на своїй території. Для експериментів у неї безліч федеральних структур та автономій, і ці питання Росія має вирішувати сама. Адже ми не втручаємося у внутрішні справи Росії! Але Грузія так само вимагає, щоб i до її внутрішніх справ не втручалися інші держави.