Румунська тактика

У цьому році в українсько-румунських відносинах своєрідний ювілей — п’ять років базовому договору про дружбу та співробітництво. Водночас далеко не завжди контакти двох країн вирізнялися особливою дружністю. На сьогодні Румунія — фактично єдина країна, з якою Україна не вирішила питання делімітації (позначення на карті) кордону, причому як морської ділянки, так і сухопутної. Переговори між двома країнами тривають з 1997 року, коли президенти Румунії та України підписали базовий договір, яким підтверджувалася непорушність лінії кордону, що існувала ще з радянських часів. Переговорний процес мав завершитися в 2000 році підписанням двох документів, які б поставили остаточну крапку. Йдеться про договір про режим державного кордону та угоду про розмежування шельфу й виключних економічних зон у Чорному морі. Однак переговори гальмувалися, причому, як часто писала румунська преса, з вини України, оскільки Київ всю увагу зосередив на президентській кампанії 1999-го. У Києві притримувалися протилежної думки: нібито румунські президентські вибори позаминулого року призвели до вакууму в переговорному процесі. Як би там не було, але саме Румунія тривалий час не могла призначити голову своєї делегації на переговорах.

Острів Зміїний був «каменем спотикання» ще до підписання базового договору. Бухарест переконував, що він має відійти румунській стороні, оскільки Україні він дістався у спадок від Радянського Союзу, який у свою чергу загарбав його від Румунії за пактом Молотова-Ріббентропа. Дуже схоже, що невеличкий скелястий острівець не викликав би такого ажіотажу, якби не родовища газу та нафти високої якості на шельфі. Їхні обсяги оцінюються в 10 млрд. кубічних метрів та 10 млн. тонн відповідно. Саме з приводу розподілу шельфу зараз і ведуться напружені переговори. Було, що румунська делегація наголошувала на означенні Зміїного не як острова, а скелі. Тоді б розширювалася зона нейтральних вод за рахунок моря, що належить зараз Україні, оскільки мінялася б точка відліку кордону. Потім питання було поставлене так: ми вам віддали Зміїний, але давайте не будемо його враховувати при розгляді питання розмежування територіального моря та економічних зон. У Києві від цього відмовилися, посилаючися на міжнародне право. В базовому договорі 1997 року чітко записано, що острів належить Україні. Але спроби «переграти» все одно присутні, твердять українські джерела.

Минулого літа між Києвом та Бухарестом розгорівся справжній скандал. Румуни забили тривогу через розвідувальні роботи компанії «Чорноморнафтогаз» за 40 кілометрів від острова Зміїний. Згідно з двосторонніми документами, обидві країни повинні утримуватися від експлуатації мінеральних покладів до вирішення питання про делімітацію континентального шельфу. Бухарест заявив, що Київ порушив ці домовленості. У Києві ж наголосили, що розвідувальні роботи та експлуатація — абсолютно різні речі, і таким чином звинувачення відкинули. Восени минулого року до Києва навідався міністр закордонних справ Румунії Мірча Джеоане, який несподівано навіть для румунів заявив, що за підсумками його візиту досягнуто «значного прориву». Із того часу Бухарест старанно намагається згладити «кордонне» питання. Але «згладжування» відбувається тільки на публіці. У переговорах, повідомили «Дню» надійні джерела, які побажали лишитися невідомими, румунські дипломати проявляють принципову і часто безпідставну незговірливість. Тим часом якщо ще в липні минулого року прем’єр-міністр Румунії Адріан Нестасе не виключав можливості звернення Бухареста до Міжнародного Суду через розвідувальні роботи «Чорноморнафтогазу», то вже в лютому цього року, під час візиту до румунської столиці Анатолія Кінаха, він наголосив, що «жодних територіальних претензій у Румунії до України немає і не буде».

Звернення до Міжнародного Суду — окреме питання. До цієї структури сторони мають право звернутися у випадку, коли всі можливості на переговорах будуть вичерпані. Румунські дипломати в розмові з «Днем» визнали, що це задоволення Бухарестові «невигідне» з фінансової точки зору. Від українських дипломатів вдалося дізнатися, що подібна судова тяганина може обійтися позивачеві в $10 млн. Проте у Києві переконані, що коли справа дійде до суду, то її вирішення буде на користь саме України.

Чого насправді прагне від України домогтися Румунія, на нинішньому етапі зрозуміти складно. Румунська дипломатія з якихось причин у відкриту не заявляє своєї позиції. Українська ж полягає у непорушності кордонів, які лишилися від СРСР. Схоже, що румуни наполягають на ревізії кордону. Відомо, що вони вимагають два з п’яти островів в гирлі Дунаю (як своєрідну компенсацію за Зміїний), хоч обидва острови належали Радянському Союзу. Відомо, що більшість пропозицій української сторони румунами постійно відкидається. Зокрема під час одинадцятого раунду переговорів в січні цього року Київ висунув ідею запросити на переговори представників Європейського Союзу. Бухарест відмовився. Більше того, на тих же переговорах, коли українські дипломати поставили пряме запитання, чи визнають румуни лінію державного кордону, яку було зафіксовано ще в базовому договорі, позитивної відповіді вони не дали. У той же час у розмові з кореспондентом «Дня» румунський дипломат здивувався такій постановці питання. За його словами, базовий договір було ратифіковано парламентами двох країн, отож про жодні сумніви щодо його чинності не може йти мова.

Про жодні територіальні претензії на офіційному рівні Румунія, справді, не заявляє. З іншого боку — антиукраїнська критика в румунській пресі триває досі. На минулому тижні дві впливовi румунські газети «Курантел» та «Котідіанул» опублікували розгорнуті статті, в яких йшлося нібито про намагання України використати ситуацію можливого вступу Румунії до НАТО для вирішення питань щодо делімітації континентального шельфу між Україною та Румунією в Чорному морі. «Україна ставить палки в колеса на шляху вступу Румунії до НАТО», — як сказано в заголовку однієї з статей. Йдеться про те, що на Празькому саміті НАТО в листопаді Бухарест розраховує потрапити в число тих країн- щасливчиків, які стануть повноправними членами Альянсу. А одна з головних умов такого членства — відсутність територіальних претензій. Зараз перед Бухарестом, таким чином, стоїть завдання не тільки відрапортувати перед натівцями, яких успіхів Румунія досягла на шляху армійського реформування. Румунське керівництво наразі активно проводить зустрічі з натівською верхівкою, урядова делегація країни недавно відвідала Вашингтон, парламент ухвалив план дій щодо вступу в НАТО... Деякі факти свідчать, що Румунія справді може отримати бажане членство. За інформацією «Дня», НАТО може навіть не звернути уваги на те, що Бухарест не врегулював усіх питань по кордону із своїми сусідами. Йдеться, до речі, не просто про питання, а про реальні територіальні претензії (взяти до уваги хоч би дунайські острови). За подібного розкладу румунській дипломатії, дійсно, набагато доцільніше зараз затягувати переговорний процес і замовчувати реальний стан справ.

Вступ до НАТО мав би стати стимулом для Бухареста в переговорах із Україною. Поки що цього непомітно. Між тим до Києва в першій половині цього року обіцяв приїхати румунський президент Іон Ілієску. Прем’єр- міністри Анатолій Кінах та Адріан Нестасе домовилися, що до його приїзду мають бути вирішені деякі питання щодо кордону. Планується, зокрема, підписання з цього питання проміжного документа. Черговий раунд переговорів між сторонами, за інформацією «Дня», має відбутися в травні. Чи внесе він якісь кардинальні зміни? Інакше виглядатиме на те, що Ілієску доведеться відкласти візит.