Санітарний кордон

А втім, чому анекдот? Лукашенку не подобалась владна опозиція — і він її спокійнісінько позбувся. Навіть тих нечисленних представників білоруської еліти, які вирішили попередити співгромадян про неминучий крах «республіки бацьки», перетворив на маргіналів. Ті, хто маргіналами ставати не бажав, просто здихали на мінських вулицях. Беклемішева — теж не подарунок для Лукашенка. Депутат від неприємної йому фракції «Яблуко» опинилась чомусь поруч із порушниками порядку, от і палкий прихильник білоруського лідера, спікер комуніст Геннадій Селезньов, замість того, щоб засудити мінських міліціонерів, здивувався, чого ж це депутатка виявилася в непотрібному місці. А й справді — хай би на демонстрацію на підтримку президента йшла, портрет «бацьки» несла — та хто її чіпав би таку правильну?

У Росії дуже багато незадоволених демократичними процесами в цій країні. Для своїх претензій вони мають чимало підстав. Але порівняння із Білоруссю відразу ж демонструє, що Росія пройшла певну й дуже важливу відстань. Уявити, що депутата російського парламенту затримують у центрі Москви міліціонери, все ж таки поки що дуже важко. Уявити собі, що затримують іноземного парламентарія, не звертаючи уваги на його документи та вимогу викликати консула — ще важче. Інцидент з пані Беклемішевою продемонстрував, якою бачить білоруський режим свою інтеграцію з сусідами. Лукашенку хотілося б поширити свій досвід радянського начальника не тільки на Мінськ і Гомель, а й на Москву та Єкатеринбург, а якщо вийде — то й на Київ і Дніпропетровськ. Така от мрія, над здійсненням якої білоруський президент наполегливо працює.

Можливо, для того, щоб захистити росіян від тероризму, треба будувати санітарний кордон навколо Чечні. А от, щоб захистити російську демократію, треба споруджувати санітарний кордон навколо братньої Білорусі. Бо дуже небезпечно.