Що стоїть за теплими відносинами між Москвою і Берліном?
Було вимовлено тільки одну фразу, та оскільки вона вийшла з вуст кремлівського лідера, який подався у свою першу зарубіжну поїздку, вона заслуговувала на увагу. «Німеччина була і залишається нашим провідним партнером у Європі і... у світі», — заявив Володимир Путін у червні минулого року в Берліні. Канцлер Німеччини Герхард Шредер прибув із візитом у Москву на святкування православного Різдва — і російський президент знову заявив про свої теплі почуття до всього німецького. Отже, з відвертістю, що вразила багатьох у Вашингтоні, не кажучи вже про європейські столиці, Путін, очевидно, дав зрозуміти, що готовий покласти край пострадянським часам, коли американському пануванню в Росії нічого не загрожувало.
Взаємини Путіна і Шредера (дуже теплі, на відміну від тих, які ми зі здивуванням спостерігали на зустрічі із Клінтоном) вельми показові. Розмовна німецька мова Путіна, звичайно, полегшила їхнє зближення, а відсутність перекладачів зробила це зближення — принаймні на фотографіях — іще помітнішим. Візит Шредера в Москву, можливо, ознаменував собою поворотний пункт у російсько-німецьких відносинах. Однак рух Москви назустріч Німеччині і вбік від США спостерігається вже давно. Є багато причин цього як економічного, так і політичного характеру, серед яких треба назвати війну НАТО в Косово та економічну потужність Америки. Більше за те, Німеччина є найбільшим торговим партнером Росії на Заході. Не слід забувати і про кредити. На знак вдячності за підтримку возз’єднання Німеччини уряд Коля надав Росії допомогу в розмірі близько 67 млрд. доларів.
Однак новий світогляд, котрий нині зароджується в Кремлі, пояснюється, головним чином, особистістю президента. На думку багатьох росіян, Путін має типово німецькі риси характеру: безпристрасність, прямота і дисциплінованість. Коли в переддень минулого Нового року Борис Єльцин залишив Кремль, відкриваючи дорогу Путіну, московські експерти відразу помітили його риси характеру, властиві німцям. Вони казали, що Обломов пішов із Кремля, і його місце зайняв Штольц.
У романі класика XІX ст. Івана Гончарова Обломов, улюблений персонаж багатьох поколінь росіян, відомий своєю інертністю. Штольц, його друг, німець за національністю, який здійснює поїздки в Європу, — цілковита протилежність йому. Іще під час літнього візиту Путіна в Німеччину (в минулому, будучи офіцером КДБ, він служив у Дрездені) багато які аналітики в Росії зауважили, як життя схоже на згаданий літературний твір. «Принаймні в нас є свій справжній Штольц», — заявив кореспондент одного з телеканалів. Шредер прибув цього тижня в Москву, щоб відсвяткувати православне Різдво, побувати на балеті і, без сумніву, обговорити питання про прагнення Джорджа Буша добитися створення національної системи ПРО і подальшого розширення НАТО. Але, передусім, він приїхав у Росію, щоб переконати Путіна дати обіцянку, що Росія виплатить Німеччині радянські борги в розмірі 20 млрд. доларів. Німецькому лідеру це вдалося. Однак Росія не виплатить 1,5 млрд. доларів, які вона винна Паризькому клубу в першому кварталі 2001 року. І все ж таки Путіну, можливо, вдасться добитися від німців нових кредитів, інвестицій та розвитку торгових відносин. На сьогодні росіяни звільнилися від чару американських піонерів «дикого» Заходу. «Ми вважали, що американці знають, що треба робити, але ми були наївними, — наголосив провідний російський банкір. — Американці обережні. Вони хочуть заручитися всілякими гарантіями, перш ніж інвестувати хоч би що-небудь. Німці розуміють, як треба в нас вести справи: коли їм подобається операція, вони не ставлять дуже багато запитань, вони дають гроші». Німці хочуть, щоб Росія була стабільною. «Усі засоби гарні, щоб повернути борги», — каже один американський банкір у Москві. Завдяки своїм прихильникам у Франкфурті і Берліні, Путіну, скоріше, вдасться розморозити кредити МВФ, призначені для Росії. Однак Німеччині треба бути обережною. Торгова карта має зворотний бік. Майже весь свій газ Німеччина одержує від російського газового гіганта «Газпрому». Як мовиться в популярному жарті російських газовиків, натисни на вимикач у штаб-квартирі «Газпрому», і у Франкфурті погасне світло. Симпатія Путіна до всього німецького, звичайно, може бути і на краще для Росії. «Німецька завзятість», якою Гончаров наділив Штольца, може допомогти йому здійснити довгождані радикальні реформи. Проте цими днями, кажучи про «німецький досвід» стосовно Росії, історики часто посилаються на Веймарську Німеччину і хаос після Першої світової війни, що сприяв приходу до влади Гітлера. «Веймарська Росія» — це повсякденна фраза серед тих, котрі стежать за діями Кремля.
Звичайно, можна провести історичну паралель. Після розпаду СРСР і десятиріччя економічного та військового занепаду росіяни хотіли б знову бачити свою батьківщину великою. У певних колах вважають, що тільки сильна людина може підняти Росію з колін. Звичайно, росіяни мають цілковите право вибирати свій власний шлях розвитку, хоч би яким неправильним його вважали на Заході. Однак буде дуже сумно, коли об’єднана Німеччина, зачарована своїм чудовим слов’янським сусідом, який навіть розмовляє її рідною мовою, допоможе укріпити цю сильну руку. А для Росії це буде ще більшою трагедією.
