Що вирішують кадри

«ЧЕРНОМИРДІНЦІ» НА МАРШІ

Здається, поспішили ті спостерігачі, які пов’язали поразку Віктора Черномирдіна при обранні його головою уряду із поразкою «черномирдінства». І справді: своїх кадрів — принаймні в економічному секторі — у Примакова немає. Було б дивно, якби на ключові посади в уряді новий прем’єр-міністр запрошував старих друзів із когорти вчених горбачовської епохи. І не менш дивно було б, якби в період економічної кризи в уряді з’явилися справжні комуністи. Очевидно, що призначений першим віце-прем’єром колишній голова радянського Держплану Юрій Маслюков — не стільки комуніст, скільки символ комуністичної присутності. Він — старий номенклатурник, як і Примаков, Єльцин або Черномирдін. Не випадково ж його запрошував до свого цілком реформаторського уряду ще Сергій Кирієнко. Однак таких досвідчених номенклатурників, здатних зрозуміти й прийняти спільні правила гри у середовищі неокомуністичної номенклатури, небагато. Примаков спробував урівноважити уряд прихильниками лідера «Яблука» Григорія Явлінського. На перший погляд, це було б цілком логічно — адже саме Явлінський пропонував призначити Примакова новим головою уряду і стверджував, що допомагатиме йому. Однак, як виявилося, ця допомога аж ніяк не відбивається на участі Явлінського або ж інших депутатів від «Яблука» в кабінеті Примакова. Запрошувати до складу уряду прихильників московського мера Юрія Лужкова — значить буквально з перших кроків посваритися із президентським оточенням. І тоді виявляється, що єдиним табором, до якого може звернутися у своїх намаганнях укомплектувати уряд Примаков, залишається табір Черномирдіна. Президентські укази про призначення відразу двох нових віце-прем’єрів — Олександра Шохіна та Володимира Булгакова — мали б нагадати депутатам Державної думи про те, що ці високі функціонери фракції «Наш дім — Росія», або просто близькі соратники Черномирдіна, увійшли б до складу кабінету навіть у тому випадку, якби його формував відхилений ними прем’єр. Маслюков говорить про можливість призначення новим міністром фінансів Андрія Вавілова — радника голови правління РАТ «Газпром» Рема Вяхірева. Однак варто також нагадати, що сам Черномирдін під час формування уряду не спирався на своїх партійних соратників як на людей, що мають випрацювати антикризову програму: її створення було доручено віце-прем’єру Борису Федорову, який тепер скоріше за все залишить кабінет. Без портфелів залишаться й ті міністри, які були запрошені до «Білого дому» Сергієм Кирієнком, і ті, котрих дістав молодий прем’єру у спадщину від Черномирдіна. Зовсім нова команда занепокоєна найперше самозбереженням. Адже головне завдання для них сьогодні — зберегти НДР як «партію влади», навіть без Черномирдіна в уряді, а колишньому прем’єрові запропонувати почесну функцію у Держдумі, де тепер з’явилися одразу дві вакансії — першого заступника спікера й лідера фракції НДР. Однак спроможність черномирдінської команди — та ще й за відсутності Віктора Степановича й у присутності Примакова — подолати кризу, створити ефективний план, домовитися із міжнародними фінансовими організаціями — все це під дуже великим сумнівом...

«МОЛОДІ РЕФОРМАТОРИ» НА МАРШІ

У той час, як Євген Примаков закликає до свого уряду «птахів» із черномирдінського «гнізда», глава президентської адміністрації Валентин Юмашев займається зворотним — запрошує до Кремля відставних урядовців. Ситуацію Юмашева можна легко порівняти із ситуацією Примакова. Глава адміністрації позбувся своїх основних противників у боротьбі за вплив на президента Єльцина — прес-секретаря Сергія Ястржембського та секретаря Ради безпеки Андрія Кокошина. Однак після цього виникла необхідність заповнювати вакансії. І тут виявилося очевидне: у Юмашева ніколи не було — та й не могло бути — ніякої своєї команди. Якщо на посаду прес-секретаря він ще міг порекомендувати власного приятеля Дмитра Якушкіна, вже з призначенням секретаря Ради безпеки виникли перші проблеми: керівник федеральної прикордонної служби генерал Микола Бардюжа, що обійняв цю посаду, скоріше орієнтуватиметься на авторитетного у силових структурах прем’єра, аніж на главу адміністрації. І тут Юмашеву доводиться залишати в Кремлі «людину Ястржембського» — Сергія Приходька — на посаді керівника зовнішньополітичного напрямку і запрошувати з «Білого дому» відставного віце-прем’єра Олега Сисуєва та колишнього шефа секретаріату Кирієнка Джахан Полиєву — на посади заступників керівника адміністрації. Таким чином, уже сьогодні в Кремлі починає потроху складатися команда, яка навряд чи буде симпатизувати урядовцям: сам Юмашев, дочка Єльцина Тетяна Дяченко та Борис Березовський (коли повернеться) навряд чи швидко забудуть про поразку Черномирдіна й розглядатимуть кабінет (хай у ньому і є соратники Віктора Степановича) як перехідний до втілення у життя варіанту спадкоємності влади. Ну, а колишні співробітники Кирієнка навряд чи задоволені тим, що їм не дали допрацювати, та ще й замінили їх на людей, далеких від урядової практики...

ПАРЛАМЕНТАРІЇ НА МАРШІ

Навряд чи можна вважати визначеною позицію парламентаріїв. І тут треба сказати відразу про обидві палати Федеральних зборів. Губернатори без захоплення ставилися до Черномирдіна. Проте він був їм знайомий і зрозумілий. Не противник Примаков назвав загрозу дезінтеграції Росії першою з небезпек — навіть перед економічною кризою. Із регіональною елітою, яка сьогодні, як ніколи, тяжіє до самостійності, він ніколи не працював. Висновки з цього зробити неважко. У депутатів нижньої палати свої проблеми. Ліві із захопленням підтримали кандидатуру Примакова, однак зовсім не мріють розділити відповідальність за нинішню економічну ситуацію з його кабінетом. Один із функціонерів компартії визнав, що комуністи не знають, що робити: втратити нині шанс захоплення позицій у владі або ж цей шанс використати і втратити голоси виборців... Голоси, як на мене, будуть головним мотивом у стосунках парламенту й уряду — кілька тижнів ліві для ввічливості почекають, однак не більше... Між тим очевидно, що для реальних змін уряду Примакова, як і попередньому уряду Кирієнка, потрібна підтримка парламентаріїв і серйозні зміни у законодавстві. Коли уряд переконається, що такої підтримки немає й не буде він буде змушений піти на нову конфронтацію з Думою... До речі, зовсім іще невідомо, як вплине на думські настрої поява у керівництві нижньої палати парламенту Віктора Черномирдіна.

Проте очевидно, що свого ставлення до Бориса Єльцина парламентарії не змінять. І поява в кріслі прем’єра Примакова тільки посилить депутатське бажання припинити повноваження Єльцина достроково й провести нові вибори глави держави до 2000 року. Однак і тут головною обставиною буде подальший розвиток економічної кризи — розвиток, який навряд чи залежить сьогодні від портфельних маневрів.

Москва

№180 22.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»