Школа Єльцина
Російські політики знову розмірковують про можливість дострокової відставки президента Бориса Єльцина. Спочатку «день Х» було призначено на 19-го вересня. Коли очікувана дата минула, а нічого не відбулося, почали підозрювати, що російський лідер все ж таки піде у відставку — і саме 19-го, але не вересня, а жовтня. Річ навіть не в тому, що політики, які виступають із такими передбаченнями й розрахунками (19 жовтня «запустив в обіг» Олександр Шохін), користуються звичайною логікою людей, що звикли діяти згідно з обставинами, а Борис Єльцин завжди діяв всупереч обставинам. Головне, що влада — це повітря, яким дихає президент Єльцин. Не історична роль, не інтереси оточення, а саме влада, влада, влада... Тому можна було уявити собі Михайла Горбачова, який зачитує звернення у зв'язку із закінченням повноважень президента СРСР. Можна було уявити собі Леоніда Кравчука, який передає президентство Леоніду Кучмі й виїжджає з Маріїнського палацу. Однак уявити собі Єльцина, який повідомляє про свою відставку або передає владу наступнику, я, як не намагаюся, — не можу. Як зачитує повідомлення про перенесення виборів — легко. «Дор-рогие россияне...» А от — «сегодня я принял нелегкое для себя решение» — ну ніяк. Готовий погодитися з Віктором Черномирдіним, який саркастично сказав журналістам, що запитували в нього про можливість дострокової відставки президента: «Що значить — достроково? Дай Бог, щоб пішов у призначений термін»...
Горбачов або Кравчук — люди, які живуть, ніби прочитуючи статтю про себе в енциклопедії. А от, скажімо, Назарбаєв і Лужков — політики монументальних — у точному розумінні цього слова — бажань. Їм потрібно, щоб батьки розповідали малюкам через сто років: ось бачиш, Нурлан (Іван), цю столицю (цей храм) побудував для нас батько Нурсултан (дядько Юрій). Подивись, малий, і повернемося до нашої «хрущоби» — на житло грошей не вистачило... Але є ж і такі політики, які вміють жити сьогоднішнім днем — такий уже в них хист. Тому Єльцин сам ніколи нікуди не піде — вічно будете говорити про його відставку! А щоб краще зрозуміти цей екзотичний характер, маємо усвідомити, що другий президент України — теж, м'яко кажучи, не енциклопедист. Історичну роль він залюбки віддасть Кравчуку, відбудову Хрещатика — Омельченку, навіть дніпропетровський метрополітен — і той вважається трудовим подвигом Лазаренка!
Леоніду Даниловичу потрібно те ж саме, що й Борису Миколайовичу. Він — із цієї школи. Школи влади заради влади.
