Скорбота за депортованими

Жертв «чорного червня» пом’янули минулими вихідними балтійські країни. Естонці, латиші й латвійці відзначили 68-мі роковини сталінської депортації 1941 року, під час якої у ніч із 13 на 14 червня до Сибіру було вислано 60 тис. осіб з Естонії, приблизно по 35 тис. із Латвії та Литви, повідомляє vostokmedia.com. До Сибіру їх відправляли в теплушках для худоби. Згідно з дослідженнями істориків, близько половини депортованих померли, не витримавши холоду, голоду та через хвороби. Президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес, спікер парламенту Ене Ергма і прем’єр-міністр Андрус Ансіп виступили зі спільною заявою, яка засуджує «злочини комунізму». «Вшановуючи й виявляючи скорботу за своїми депортованими співвітчизниками, ми пам’ятаємо й тужимо за всіма жертвами комунізму та нацизму, якими б не були їхні національність, віросповідання або батьківщина. Депортації, Голокост і Голодомор є злочинами проти людства», — йдеться у заяві. Центром траурних заходів став пам’ятник героїні естонського епосу Лінде в Талліні, біля якого пройшов мітинг за участю спікера парламенту та прем’єр-міністра.

Одну з найтрагічніших сторінок своєї історії пригадала й Латвія. Як передає телеканал TV5, серед насильно вивезених було майже 2,5 тис. дітей віком до десяти років. Переважно для заслання були відібрані сім’ї, члени яких обіймали керівні посади у країні в таких сферах, як економіка й культура. 25 березня 1949 року пішла друга хвиля депортації, коли до віддалених районів СРСР було насильно вивезено понад 42 тис. мешканців Латвії.

Сейм Литви вшанував Дні скорботи і надії, окупації та геноциду. За пропозицією спікера Арунаса Валінскаса парламентарі вшанували хвилиною мовчання тих, хто не повернувся із заслання або був замордований на батьківщині. «Депортували громадян Литви, бо хотіли назавжди знищити литовську державу», — сказав А. Валінскас, передає ELTA. 1941 року, червень якого у литовській історії названий «чорним», із республіки напередодні війни вивозили мирне населення, вважаючи його неблагонадійним. Це були представники різних соціальних прошарків, та найчастіше — освічені люди й католицькі священики. Дві третини засланих складали жінки й діти, більшість яких загинуло в Сибіру від холоду й голоду. «День» попросив прокоментувати посла Литви в Україні Альгірдаса КУМЖУ значення Дня пам’яті жертв депортацій для литовців.

— 15 червня 1940 року Радянський союз окупував, а потім анексував незалежну державу Литва. Це все сталося за так званим пактом Молотова-Ріббентропа, який було підписано 1939 року 23 серпня. Крім цього, 28 вересня було укладено ще одну угоду, в якій були встановлені сфери впливу Німеччини та СРСР. Ця угода зумовила подальшу трагічну долю Литви. Таким чином, ще до початку Другої світової війни у Литві вже проходили військові дії. 15 тис. опинилися в ув’язненні або були вбиті, 18 тис. — депортовані до віддалених куточків СРСР. Ось такі наші втрати через пакт Молотова-Ріббентропа. У червні ми згадуємо ці трагічні події й думаємо про те, щоб більше таке в історії людства не повторювалося.

Коли на мітинги скорботи приходять молоді люди, то навіть вони ще відчувають безпосередній зв’язок із подіями 68-річної давнини. Адже буквально в кожній литовській сім’ї хтось постраждав, загинув або був депортований. У мене, людини середнього покоління, були депортовані близькі родичі. У ці дні люди приходять на мітинги, щоб вшанувати пам’ять жертв депортацій і подумати про те, як не допустити подібного у майбутньому.

З питань компенсації за депортації та окупацію була створена група, яка має вести переговори з Росією, але переговори не сходять із мертвої точки, оскільки партнер із переговорів на переговори з нами не приходить.