Служба в ізраїльській армії як школа демократії
Служба у війську настроює вояків миролюбно. Це випливає з досліджень, проведених в ізраїльській армії. «Всупереч поширеній думці, військові не є мілітаристами», — коментує результати досліджень доктор Цвіка Баркай зі Школи політичних наук в Університеті Хайфи.
Доктор Баркай (полковник запасу) починаючи своє дослідження, поставив за мету перевірити, чи дійсно армія є політично нейтральною, як цього вимагає закон. Він виходив з гіпотези, що служба в політично нейтральному війську не повинна впливати на погляди і переконання особи. Протягом трьох з половиною років він опитав близько 490 військових обох статей, як призваних до армії рядових, так і офіцерів. Він задавав їм ті ж самі запитання перед початком служби, через півроку після початку служби і відразу після її закінчення. З анкет випливає, що велика частина ізраїльських призовників настроєна дуже войовничо. Через півроку служби їхні погляди стають ще радикальнішими. Однак за три роки, на момент демобілізації, виявляється, що яструби перетворилися в голубів: вони стали більш схильними до порозуміння з палестинцями, толерантними до арабської меншини, яка мешкає в Ізраїлі, більш чутливими до прав людини.
Найбільш лагідними стають вояки з польових підрозділів, причому офіцери більше, ніж рядові. З фундаменталістів вони перетворюються в прагматиків і надають більшого, ніж на початку служби, значення демократії, верховенству права і правам меншин.
Цікаво, що у жінок — зворотній процес. Вони приходять до війська настроєні більш мирно, ніж чоловіки, і в ході служби набирають войовничості. «Однак варто зауважити, — говорить доктор Баркай, — що завдяки цьому їхні погляди наближаються до центру, стають більш прагматичними, зовсім як у випадку чоловіків, які також наближаються до центру, але з протилежного боку».
З анкет також випливає, що спільна військова служба веде до кращого порозуміння між релігійними і невіруючими військовослужбовцями. Автор дослідження робить висновок, що армія для ізраїльтян є доброю школою демократії. Він закликає брати до війська тих громадян Ізраїлю, які сьогодні не підлягають обов’язковій службі — ультраортодоксальних євреїв і арабів. «Навіть якщо це буде некорисно і навіть шкідливо з точки зору боєздатності армії, політичні переваги можуть перевершити військові мінуси, і це слід враховувати», — робить висновок учений.
Теорія доктора Баркая підтверджується практикою. Як відомо, в минулорічній Ліванській війні ізраїльська армія старалась уникнути масштабних наземних операцій. Багато командирів не хотіли наражати на небезпеку життя своїх солдат. Країна втомилася від людських втрат. Протягом останніх років існував моральний тиск на уряд і військову адміністрацію тих, хто втратив своїх родичів. Обережність дійшла до того, що батальйон «Алія», сформований з колишніх радянських офіцерів, які пройшли Афганістан і показали свою ефективність під час боїв у Газі, не був допущений до бойових дій у Лівані через те, що вони «легко натискають на курок».
Аналогічні тенденції можна помітити і в Європі. Молодь часто віддає перевагу альтернативній службі. В Іраку воюють переважно контрактники. І навіть професіонали воліють здаватися в полон, ніж жертвувати життям за чужі інтереси.
Хто пройшов радянську армію, погодиться з висновком ізраїльського дослідника, що служба у війську сприяє порозумінню між представниками різних народів. А ось щодо миролюбності, то цікаво було б провести аналогічні дослідженні серед російських військовослужбовців у Чечні. Мабуть, результат був би зовсім іншим. І пояснити це легко: ізраїльтяни отримали зовсім інше виховання і є носіями іншої великої і древньої культури.
