Смертна кара: Америка — країна-парiя
Коли в 1977 році Верховний суд США знову дозволив штатам застосовувати смертну кару, — яку він раніше заперечував, як неконституційну міру — він вимагав дотримання суворих процедур. Але потім Верховний суд обрав політику невтручання щодо застосування смертної кари. Замість того, щоб дотримуватись суворих стандартів, він відхилив заперечення, засновані на підтверджених фактами заявах про расові й класові забобони, неадекватне юридичне представництво, відсутність повідомлення консула, а також психічну недієздатність обвинуваченого.
У той час, як суди Америки дозволяють стратам множитися, більша частина світу (всього 108 країн) рухається в протилежному напрямку. Скасування смертної кари є наріжним каменем європейської політики в галузі прав людини, а Євросоюз в цей час регулярно критикує в своїх дипломатичних демаршах практику застосування Сполученими Штатами смертної кари. В багатьох європейських столицях обурення застосуванням в Америці смертної кари викликало гнівні вуличні демонстрації, а один колишній посол США доповідав, що його Посольство отримало петицію проти застосування смертної кари, яку підписали 500 тисяч місцевих громадян.
Як колишня головна посадова особа в Америці з питань прав людини, я можу стверджувати, що це не другорядні дипломатичні подразники. Важливі зустрічі між Америкою і її союзниками все більше і більше присвячуються тому, щоб відповідати на офіційні протести проти застосування смертної кари. Дійсно, ця практика підриває претензії Америки на моральне лідерство в галузі міжнародних прав людини, і, можливо, сприяла недавній приголомшуючій втраті Америкою свого місця в Комісії ООН з прав людини.
Ще більше хвилює те, що прихильність Америки до застосування смертної кари дає дипломатичну зброю країнам, на рахунку яких є факти більш грубих порушень прав людини. Китай, наприклад, постійно відбиває міжнародну критику з цього приводу, вказуючи на застосування смертної кари в Америці. Коли нещодавно було зроблено помилкову заяву про те, що тільки Киргизстан та США застосовують смертну кару до розумово відсталих людей, посол Киргизстану у Вашингтоні тут же став спростовувати ці дані. Всупереч сильно спотвореним фактам порушення прав людини з боку киргизького президента Аскара Акаєва, Посол заявив про те, що насправді Киргизстан iз 1999 року дотримує мораторій на застосування смертної кари.
Справа, що розглядається в цей час у Верховному суді США, «МакКарвер проти Північної Кароліни» перевірить відособленість Америки від іншого світу з цього питання. Перший раз за дванадцять років Верховний суд вирішуватиме, чи порушує застосування смертної кари до розумово відсталих людей заборона конституції США на «жорстокі й незвичні» покарання, які Верховний суд інтерпретує відповідно до «еволюціонуючих стандартів благопристойності, які відмічають прогрес суспільства, що розвивається». Верховний суд, коли востаннє розглядав це питання, відмовився прийняти беззастережне правило, що забороняє такі страти, але підтвердив, що «коли-небудь нація може прийти до згоди в питанні скасування смертної кари до розумово відсталих людей».
Існують переконливі докази того, що така згода вже виникла. В 1989 році тільки два штати і федеральний уряд ввели заборону на застосування смертної кари до розумово відсталих. На сьогоднішній день вже 15 штатів і федеральний уряд ввели закони, що забороняють дану практику, а ще два штати провели аналогічні закони, і тепер вони знаходяться на підписанні в губернаторів штатів. Нарівні з 12 штатами (і Вашингтоном, округ Колумбія), які повністю відмінили смертну кару, переважна більшість американської влади в даний момент офіційно заборонила дану практику.
Дев’ять відомих колишніх американських дипломатів, сумарний термін служби яких за президентів-республіканців і демократів нараховує майже 200 років, вирішили зробити заяву відносно справи МакКарвера. Вони довели до відома Верховного суду, що практика смертної кари розумово відсталих ув’язнених породжує дипломатичне тертя, псує відносини Америки з її союзниками, затьмарює імідж Америки, як лідера в боротьбі за права людини, і шкодить зовнішньополітичним інтересам Америки.
Президент Джордж Буш спочатку відреагував на записку дипломатів, сказавши: «Ми ні за яких обставин не повинні допускати смертну кару розумово відсталих». Хоча, будучи губернатором штату Техас, він не дозволив законодавцям заборонити дану практику й відкинув клопотання про помилування розумово відсталих ув’язнених. А потім він заявляв про те, що «наша судова система захищає людей, які не розуміють як природи скоєного ними злочину, так і покарання, яке вони повинні за це отримати».
Даний судовий захист розроблений з тим, щоб захистити душевнохворих, а не розумово відсталих людей. У багатьох штатах досі допускається застосовування вищої міри покарання до осіб, які, згідно з узаконеними критеріями, відносяться до розумово відсталих — звичайно, це визначається за коефіцієнтом інтелекту (IQ) нижчим 70-ти одиниць, низькою здібністю до адаптації і появою цього стану в ранньому віці — у випадках, коли встановлено вину підсудного, і незважаючи на наявність у нього відхилень в розвитку. З 35 розумово відсталих людей, підданих смертній карі в Америці, починаючи з 1976 року, принаймні, шість чоловік було засуджено до вищої міри покарання в Техасі, та один з них — під час проведення губернатором Бушем президентської передвиборної кампанії.
Президент Буш не може займати вичікувальну позицію. Якщо він щиро вважає, що розумово відсталі люди ні за яких обставин не повинні засуджуватися до смертної кари, то він повинен дати вказівки Департаменту юстиції і наполягати на тому, щоб губернатори штатів наклали заборону на дану практику. Те, чи визначиться президент Буш зі своїми суперечливими заявами, і в який бік, може стати зараз для Ернста Пола МакКарвера, дорослого чоловіка з розумовим розвитком десятирічної дитини, справою життя або смерті.
Гарольд Гонгджу Кох, професор міжнародного права Йельського університету, колишній помічник держсекретаря США. Він виступає як юрисконсульт у справі «МакКарвер проти Північної Кароліни».
