Союз трьох з перспективою
AUKUS спрямовано проти Китаю, але й Росії варто замислитисяУ світі відбувається геополітична поляризація. Її основні напрямки задані так званою доктриною Байдена. Вона визначає вісь світового протистояння як боротьбу диктатур і авторитарних режимів проти демократій.
Виявом протистояння стає створення системи блоків, здебільшого військово-політичних, для стримування в першу чергу Китаю, а також Росії та Ірану.
Президент США Джо Байден ініціював першу в історії очну зустріч лідерів чотирьох провідних демократій Індо-Тихоокеанського регіону, що входять у неформальний альянс Quadrilateral Security Dialogue (QUAD) - Чотирибічний діалог з безпеки. Як очікується, прем'єр-міністри Австралії Скотт Моррісон, Індії Нарендра Моді та Японії Есіхіде Суга обговорять з президентом Байденом дуже мінливу ситуацію в регіоні, що створює нові загрози й виклики для членів QUAD.
Продовженням, хоча воно й має самостійне значення, став союз трьох держав AUKUS - акронім утворений за складом учасників Australia, United Kingdom, United States. Це вже формальний альянс, який має яскраво виражену оборонну спрямованість.
Першою дією нового об'єднання стало рішення, по-перше, про відмову Австралії від контракту з Францією на постачання підводних човнів вартістю 90 млрд австралійських доларів або $66 млрд. Закінчення контракту передбачалося 2040 року.
По-друге, Австралія стає першою державою, якій США та Велика Британія погодилися передати технології будівництва підводних човнів з атомними двигунами. Угода також передбачає поглиблення співпраці трьох країн у сфері кібербезпеки, квантових технологій і у сфері штучного інтелекту.
Це найважливіше зрушення не лише політичне, а й юридичне. Для того, щоб такий союз став можливим, США та Великій Британії довелося змінити своє законодавство щодо обміну технологіями в критичних системах озброєнь, до яких належать і підводні човни.
Документи щодо створення AUKUS були розроблені британськими міністерствами, а остаточна домовленість була досягнута на саміті G7 у червні.
Відмова Австралії від контракту з французьким концерном Naval Group на будівництво субмарин Barracuda викликала бурхливу реакцію в Парижі аж до відкликання послів із США та Австралії. Насправді тут не лише політика, хоча вона й домінує.
Переговори про будівництво підводних човнів Канберра вела з Вашингтоном і Лондоном протягом десяти років. Головною перешкодою була неможливість тоді передавати критичні технології. Вибір французького концерну для Австралії був вимушеним через відсутність тоді альтернатив.
І одразу після його підписання 2016 року виникли проблеми. Дуже повільно й неохоче французькі виробники йшли на узгодження технічних параметрів. Було зрозуміло, що підводні човни Barracuda застаріли й не відповідають сучасним вимогам. Щойно з'явилася можливість отримати сучаснішу зброю, Австралія відмовилася від контракту. У цьому Париж марно звинувачує покупця, оскільки пропонований ним товар не відповідає необхідним вимогам.
Ще один важливий фактор. За минулий період істотно зросла агресивність Китаю, зокрема щодо свободи судноплавства в Південно-Китайському морі (ПКМ). Це найважливіший транспортний вузол, через який щорічно проходять товари на суму понад $5,3 трлн, при цьому обсяг торгівлі США становить $1,2 трлн. Це включає майже 40% обсягу зовнішньої торгівлі Китаю, 80-90% імпорту нафти Японії та Південної Кореї, а також 6% зовнішньої торгівлі США.
Китай здійснює насипання островів у ПКМ, будує на них військову інфраструктуру, перекидає війська, авіацію й кораблі, а потім оголошує прилеглу акваторію своєю економічною зоною. Фактично він претендує на захоплення усього ПКМ.
Тож не дивно, що Австралія, фактично острівна держава, вкрай занепокоєна таким розвитком подій і шукає можливості захисту своїх національних інтересів, зокрема в оборонній сфері у вигляді утворення союзів. Повідомляється, що Канберра планує закупити у США крилаті ракети Tomahawk, які «дозволять розширити потенціал для завдання ударів по цілях на великих відстанях». Експерти розцінили це як чіткий сигнал Китаю.
Відповідаючи на звинувачення Парижа щодо удару «ножем у спину», прем'єр-міністр Австралії Скотт Моррісон чітко заявив, що «я не шкодую про рішення (розірвати контракт з Naval Group. - Авт.). Тут нема про що шкодувати. Приймаючи це рішення, ми розуміємо, що тут йдеться про захист суверенних інтересів Австралії й, звичайно, це велике розчарування для французького уряду, військово-морської групи й тих, хто працював над проєктом. Я розумію їхнє розчарування, але водночас Австралія, як будь-яка інша суверенна держава, має приймати рішення у своїх національних оборонних інтересах».
Так у досить дипломатичній формі австралійський прем'єр дав зрозуміти Парижу, що його країна не хоче платити за застаріле озброєння.
Якщо повернутися до політичної складової, то наявною є кардинальна зміна геостратегічної конфігурації в Індо-Тихоокеанському регіоні. Три англосаксонські союзники створили досить потужну оборонну організацію, яка в найближчому майбутньому стане привабливою для всіх тих, хто вже зараз побоюється зростання експансіоністських прагнень Пекіна.
Тож не дивно, що в Китаї негативно відреагували на створення нового альянсу. Прессекретар китайського МЗС Чжао Ліцзяні назвав створення AUKUS «вкрай безвідповідальним» і «вузьколобим» кроком, проявом «мислення холодної війни» і «загрозою безпеці в регіоні».
Як передає державне інформагентство ЦТАК, представник МЗС Північної Кореї назвав створення AUKUS «надзвичайно небажаним і небезпечним вчинком, який порушить стратегічний баланс в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні».
Австралійський міністр оборони Пітер Даттон відповів, що «ми не вперше спостерігаємо різні напади з боку Китаю з приводу позиції Австралії. Ми пишаємося нашою демократією і єдині з нашими сусідами в прагненні забезпечити міцний мир. Ось правда, яку ніяка пропаганда не спростує».
Під час урядової години у британській Палаті громад глава уряду Борис Джонсон заявив: «Ми твердо захищаємо міжнародне право й рішуче заявляємо про це всьому світу, зокрема Пекіну» і додав, що у Лондона немає бажання ворогувати з Китаєм.
У наявності формування регіональних оборонних союзів з участю обмеженої кількості держав. Вашингтон і Лондон переконалися, що НАТО і взагалі більшість європейських держав не схильні йти на далекосяжну конфронтацію з тоталітарними та авторитарними режимами. Як з Росією, так і особливо з Китаєм. Європа хворіє на мюнхенський синдром, і англосаксонські союзники зрозуміли, що мають діяти самостійно.
Ще одна надзвичайно важлива обставина. Франція та Німеччина заражені системою der Putin-versteher - розуміння Путіна, і звідси їхня схильність до угодовської політики в обмін на економічні преференції.
Слід очікувати, принаймні, двох наслідків.
Перше. У Індо-Тихоокеанському регіоні складатимуться антикитайські й антиросійські союзи на чолі з США.
Друге. У Європі посилюватиметься протистояння між так званими старими членами ЄС і новими. Останні на чолі з Польщею дедалі більше покладатимуться на тісні оборонні зв'язки з США і тим самим утворюватимуть новий центр сили як у НАТО, так і в ЄС.
У найближчій перспективі процес зміни світової міжнародної конфігурації максимально прискориться.