США – Росія: ще не зближення,

Від зустрічі президентів Росії та Сполучених Штатів Володимира Путіна та Джорджа Буша під Любляною очікували різного. Хтось — скандалу, оскільки в найчутливіших моментах позиції Москви та Вашингтону розходяться кардинально. Передусім — у питаннях договору про протиракетну оборону від 1972 р. та подальше розширення НАТО на Схід. Хтось — нового підтвердження того, що Вашингтон та Москва вже фактично поділили між собою сфери впливу, і далі їм сперечатися насправді немає про що. Насправді Буш та Путін, схоже, просто знайомилися між собою, залишивши всі можливі серйозні суперечки на потім.

Фактом, однак, залишається те, що і Москва, і Вашингтон усвідомлюють безперспективність нового протистояння — і тому об’єктивно налаштовані якщо не на зближення, то, принаймні, на вироблення нових підходів до світової політики. В якій вони залишаються ключовими гравцями. Виникає нова реальність, в якій так зване вдале геополітичне розташування України вже може мало кого цікавити, якщо Київ не знайде механізмів його реалізації — передусім за допомогою рівних партнерських відносин із США, із Європейським Союзом, вступ до якого названо головною метою української політики, і з Росією.

Напередодні зустрічі з російським президентом в місцевості Брдо, яка, можливо, все ще зберігає пам’ять про маршала Тіто, перебуваючи з візитом у Варшаві Буш багато говорив про те, що «досить Мюнхенів та Ялт», про необхідність справжнього партнерства між Європою та Америкою, про те, що жодній країні не можна відмовляти в праві вступати до європейських інституцій. Буш говорив і про важливість України для Європи, про важливість польсько-українських відносин для загальної стабільності — втім, зустрічатися з українським президентом він явно не поспішає.

Партнерство між Америкою та Європою виглядає досить дивним. Сполучені Штати явно не були готовими до того, що Європейський Союз заявить права на власне бачення цього партнерства. Більшість країн-членів ЄС не поспішає підтримувати бажання США запровадити національну систему протиракетної оборони і, якщо буде потрібно, відмовитися заради цього від Договору по ПРО, підписаного 1972 р. між США та СРСР. Однозначно на підтримку американської ініціативи виступили тільки Велика Британія та Іспанія, схильний її підтримати кабінет Берлусконі в Італії, не визначилася Німеччина. Однозначно проти перегляду Договору по ПРО виступили Франція та Швеція.

Не зовсім у дусі справжнього партнерства було й те, що Буш підтвердив незацікавленість США виконувати протокол Кіото про обмеження викидів шкідливих газів, запропонувавши шукати інші методи боротьби з загальним потеплінням.

Європейське турне Буша не додало нічого нового до подолання розбіжностей між США та Західною Європою — які, втім, іще далеко не критичні. Але одного разу можуть ними стати.

Розбіжностей між США та Росією, схоже, дійсно не так багато. І вони теж іще не антагоністичні. Однак враження, що сторони готові прислухатися до аргументів одна одної, поки що виглядають занадто оптимiстичними. Буш у Варшаві і потім, очевидно, під Любляною повторював, що НАТО, Польща та США не є ворогами Росії. Що Росія, безперечно, є частиною Європи, і їй непотрібне існування буферної зони з незахищених держав, як передає Бі Бі Сі. Проте досі у повідомленнях з Москви підкреслювалося, що позиція Росії стосовно нової хвилі розширення НАТО (вона планується на наступний рік) не змінилася і є дуже негативною. Був час, коли Москва навіть погрожувала контрзаходами в разі вступу до НАТО балтійських республік.

У той же час питання, чи можна проводити подальше розширення НАТО, для Буша не стоїть — є лише питання «коли»? Що знову ж таки матиме свої наслідки й для України, як позитивні, так і не дуже.

Поки що Путін закликає не поспішати з відмовою від Договору по ПРО, який, як вважають у Вашингтоні, був інструментом «холодної війни» — за словами російського президента, спочатку Росія та США могли б визначити чинники, які загрожують світовій стабільності , а потім експерти вже б могли знайти рішення.

І в цьому контексті нещодавній візит до Києва міністра оборони США Дональда Рамсфельда, який відмовився визнавати Україну стороною договору по ПРО, є досить красномовним.

Але, в усякому разі, залишається можливість уникнення «Мюнхенів та Ялт», про що говорив Буш. Навіть якщо це коштуватиме серйозного перегляду систем світоглядів, які залишилися в спадщину обом сторонам від «холодної війни».

ДО РЕЧI

Олексій ПЛОТНІКОВ, доктор економічних наук, Інститут світової економіки та міжнародних відносин:

— Я не вірю, що між Росією і США можливе зближення. Може йтися або про нормалізацію відносин, або про використання нових акцентів. Зближення як таке нереальне, враховуючи роль Сполучених Штатів у світі і враховуючи те, що Росія — це правонаступник колишнього Радянського Союзу, і економічні та політичні інтереси Росії у світі дуже високі. На Україну ці процеси нормалізації відносин навряд чи якось вплинуть. Не виключено, звичайно, що в якихось окремих конкретних моментах можливі консультації між США і Росією про те, як їм ставитися до України. Але враховуючи місце України у світі, я не думаю, що Україна буде привертати увагу і США, і Росії з погляду їх двосторонніх відносин.

Володимир ДЕРГАЧОВ, професор, доктор географічних наук:

— Про реальне зближення Росії і США не може бути й мови — не тому, що Америка до Росії погано ставиться, а тому що вони знаходяться у різних вагових категоріях. Росія зараз виявилася в унікальній ситуації — вона втратила свою економічну і військову потужність, але може грати на протиріччях Заходу і Сходу. Візит Путіна у Пекін якраз це і продемонстрував. Тому американцям нічого не залишається, як запропонувати Росії «солодку пілюлю».

Щодо України, то політологи часто плутають географічний центр, який знаходиться на території України, з геополітичним центром. А це різні поняття. Географічне положення країни не еквівалентне геополітичному. Кожна поважаюча себе країна повинна залишатися сама собою, а не шарахатися з одного боку в інший. Україні потрібна більш чітка, ніж так звана «багатовекторна політика простягнутої руки», зовнішньополітична стратегія. Я абсолютно переконаний, що в геополітичному коді України повинні бути присутні і Росія, і Захід. Це повинна бути політика зваженого прагматизму.