Сталінізація Росії

Найавторитетніша в Російській Федерації соціологічна служба — Левада-Центр 20—23 березня 2015 року провела репрезентативне соціологічне опитування громадян цієї держави щодо їхнього ставлення до постаті Й. В. Сталіна, оцінки його тяжких злочинів (або, на думку певної — чималої частини тамтешнього суспільства, вагомих заслуг) та його політичної спадщини в цілому.

Результати цього опитування наразі — перед читачами «Дня». Можливо, когось вони здивують, когось навіть шокують, хтось не знайде в них геть нічого несподіваного, а хтось байдуже знизуватиме плечима (мовляв, це — справа росіян і України не стосується). Остання реакція — короткозора й помилкова. Стосується, і напряму. Можемо однозначно стверджувати: якраз і саме через те, що 39% (!) громадян РФ оцінює діяльність Сталіна позитивно, а ще третина ставиться до постаті тирана байдуже (надзвичайно тривожна цифра: ось на таких людей робить ставку Кремль) — саме через це сьогоднішні мешканці Федерації або відверто схвалюють агресію своєї держави проти України, або «нічого не знають» про це, або перелякано мовчать. Все це — наслідки вже не «повзучої», як у 2000—2004 роках, а одвертої і цілком продуманої сталінізації Росії, системно здійснюваної Путіним.

Привертають увагу декілька аспектів проведеного Левада-Центром опитування. По-перше, це не те, що тривожна, а просто загрозлива динаміка зміни настроїв росіян щодо сталінізму й Сталіна за останні 10 років (на тлі значної частини байдужих, що показово). По-друге, явна залежність позиції респондентів від рівня освіти, місця проживання і місця в соціумі (серед незаможних підтримка диктатора є на порядок вищою). І, нарешті, по-третє. Звичайно, переважна частина опитаних не пам’ятає добу Сталіна, не знає її з особистого досвіду (в силу зрозумілих причин). Отже, вирішальну роль відіграють або сімейний досвід (спогади рідних) — або «засоби масового ураження» електронних та друкованих ЗМІ сучасної Росії, які продукують отруйні міфи.

Отже, сталінізація Росії — це короткочасна хвороба чи злоякісне переродження? Що чекає масову свідомість росіян? Про це ми запитали експертів «Дня».

«РОСІЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НАЛАШТОВУЄТЬСЯ НА АГРЕСИВНУ ПОЛІТИКУ»

Євген ГОЛОВАХА, завідувач відділу історії, теорії та методології соціології, заступник директора Iнституту соціології НАН України:

— Результати цього опитування можна пояснити суспільною атмосферою. У Росії створюється мобілізаційне суспільство, яке протистоїть абстрактному ворогу. Ним є Захід та Україна.

Якщо створюється авторитарна влада і мобілізаційне суспільство, то кумирами стають жорсткі, авторитарні люди. Сталін став для росіян зараз  символічною постаттю. Коли він створював свою тоталітарну систему, то обрав кумиром Леніна. Це все природньо, але це — погана ознака, яка свідчить про те, що суспільство налаштовується на агресивну політику.

Російська масова свідомість вже згуртована навколо авторитарного лідера. Зі своєю дружиною Наталією Паніною я ще на початку 1990-х рр. писав, що в Росії буде орієнтація на жортский авторитарний режим. Під різними ідеологічними прапорами там все так і виходить. Зараз же не тільки йдеться про Сталіна. Микола І, Олександр ІІІ — жорсткі правителі-кумири, які створювали імперську ідеологію, стали популярними, оскільки імперська стратегія в Росії стала домінуючою.

Тривалість цього залежатиме від того, якою буде влада і як вона буде спрямовувати пропаганду. Якщо вона буде посилювати мобілізаційний компонент, то буде посилюватися і сталінізація. Якщо влада зміниться, і пропаганда не буде говорити про ворогів, які оточують Росію, то попит на такі постаті як Сталін буде менший.

«ЛЮДИ, ЯКІ ГОВОРЯТЬ ПОЗИТИВНО ПРО СТАЛІНА, НЕ ДУМАЮТЬ ПРО МАСОВІ РЕПРЕСІЇ»

Роман ДОБРОХОТОВ, голова громадського руху «Ми»:

— Особа Сталіна однозначна. За роллю в історії її можна порівняти з особою Гітлера. Але я не став би надавати якогось серйозного значення яким-небудь соцопитуванням у невільній країні — соціологія в авторитарних країнах спотворюється.

За цим опитуванням можна сказати, що респонденти вважають, що Сталін зараз є дуже популярною фігурою і з цим краще не сперечатися. Це тривожний результат, оскільки означає, що концепція тоталітарної держави, масових репресій не викликає жорсткого відторгнення у людей. Коли до них вдаються, то ніколи не запитують у людей — підтримують вони їх чи ні. У цьому й сенс масових репресій — придушити будь-який опір. Питання в тому, сформується в Росії остаточно тоталітарна держава чи не сформується? Але це ніяк не залежить від соцопитувань.

Люди, які говорять позитивно про Сталіна, не думають про масові репресії. Вони думають про те, що Сталін — це «порядок», який переможе всіх корупціонерів. Навіть той, хто підтримує масові репресії, сподівається, що буде тим, хто «стукає», або тим, хто розстрілює. Люди не думають, що можуть бути тими, хто сяде. Хоча якщо масові репресії й будуть, то вони якраз і «сядуть».

Якщо запитати тих-таки людей, чи хочете ви, щоб ваш сусід, аби отримати вашу житлоплощу, настукав на вас у КДБ і вас розстріляли б без суду, цифри були б іншими.

Відсутність імунітету — дуже показова, оскільки вона полегшує завдання для влади щодо знищення опозиції й незалежних ЗМІ. У росіян відсутня генетична пам’ять, яка є у європейців і  пострадянських сусідів, які натерпілися від сталінського режиму. Це тому, що в російських підручниках історію ХХ століття викладали виключно в ключі захвату й не акцентувалася увага на помилках. Сталінським репресіям присвячувалося не більше абзацу.

Тим часом, у Німеччині є ціла державна програма, присвячена усвідомленню досвіду нацистської Німеччини. У сім’ях, мистецтві — скрізь ця тема переварена, наскільки це можливо. Росія ніколи не мала досвіду боротьби з тоталітарним режимом: ні тоді, коли вона воювала з гітлерівською Німеччиною, ні коли Росія звільнялася від Радянського Союзу. Як ми бачимо, зараз російська пропаганда активно використовує фашистську ідеологію — інструменти й навіть гасла.

1991 року була перемога не стільки над тоталітарним режимом, скільки дарована Горбачовим перебудова й гласність, яку підхопило населення. Основна маса людей як була конформістською за совка, так залишається й зараз. У менталітеті росіян нічого не змінилося, зокрема й щодо Сталіна продовжують діяти міфи, нав’язані пропагандою.

Ми пам’ятаємо, що радянська тоталітарна свідомість дуже швидко змінилася на розкріпачену, щойно змінилася політична система. Мейнстрим може швидко змінитися, але важливіші цінності — права людини, свобода — міняються повільніше.

Російському суспільству потрібне нове інформаційне середовище. У медіа й освіті треба більше приділяти часу історичним помилкам і проблемам. Акцент має зміститися з виправдувального характеру розуміння історії, імперського гордовитого сприйняття власної країни на тверезий, прагматичний й орієнтований на цінності підхід, у якому людина є головною цінністю. Якщо через цю призму розглядатимуть історію, то тоді ставлення до таких фігур, як Сталін, теж зміниться. Але це не виникне одразу. Має з’явитися нове покоління в новому інформаційному середовищі. Воно має виховати в собі імунітет проти ксенофобії, ідей тоталітаризму — щоб у суспільстві людина, яка сказала щось позитивне про Сталіна, ставала б ізгоєм.

«НАЙСЕРЙОЗНІШИЙ СТРИБОК СИМПАТІЙ ДО АВТОРИТАРИЗМУ СТАВСЯ НАВЕСНІ МИНУЛОГО РОКУ»

Олексій ГРАЖДАНКIН, заступник директора Левада-Центру:

— Населення країни з болем ставиться до тих жертв, які були в сталінську епоху. Коли ми дивимося на всі дані щодо ставлення до Сталіна й того, що відбувалося в країні за сталінських часів, ми знаходимо точку перелому в російській громадській думці. Вона пов’язана з подіями річної давності в Києві й конфліктом, що розгорнувся після Майдану, — між Україною та Росією.

Занепокоєння тими масовими безладами, загроза розуміння того, що соціальні конфлікти в країні, протести проти влади можуть обернутися труднощами, які переживає Україна, змушує людей повернутися до ідеї «твердої руки». Упевненість у тому, що влада не повинна застосовувати насильство заради досягнення якихось цілей, похитнулася.

Симпатії до Сталіна зростають не через розпалювання їх владою, а «оформлені» самою пропагандою. Починаючи з 2000-х років, коли ми почали заміряти ставлення до Сталіна, воно серйозно покращилося. Найсерйозніший стрибок стався навесні минулого року. З одного боку, це результат позитивного ставлення до тієї моделі, яку демонструє нинішнє керівництво Росії, Володимир Путін. На відміну від 1990-х рр., про що ми говорили вище, 2000-ті роки пов’язані з самопідйомом матеріального благополуччя в Росії. У першій половині «нульових» була розв’язана проблема бідності. Кількість людей, які жили за межею бідності, скоротилася в рази. Якщо тоді ця цифра була 40%, то зараз лише 5% вважають, що вони перебиваються з хліба на воду.

Усі ці позитивні зміни пов’язані зі зростанням ціни на нафту та доходів держави, які могли піти на розв’язання соціальних проблем. Але в масовій свідомості це поліпшення пов’язане з діяльністю нинішнього російського лідера — Володимира Путіна, який демонструє авторитарний, мімікруючий стиль управління.

Відповідно, фігура Сталіна й усіх російських правителів починає сприйматися в зв’язку з цим сприятливішим чином.