Старт Качинського

Учора після інавгурації нового президента Польщі закінчилася довготривала «ера Квасневського». У польській історії починається новий період. Лівого Олександра Квасневського на президентськiй посадi замінив поміркований націоналіст Лех Качинський, який побоюється глибокої європейської інтеграції і вірить у необхідність збереження католицьких цінностей в польському суспільстві.

Перейнявши на себе повноваження президента Польщі, 56-річний Лех Качинський має наміри боротися з політичною корупцією, організувати чистку колишніх комуністів в органах державної влади та надати соціальні гарантії найменш захищеним верствам польського суспільства. Хоч згідно з польськими конституційними правилами, прем’єр в країні має ширші повноваження, ніж президент, за Лехом Качинським залишатиметься можливість законодавчих ініціатив, накладання вето на закони й командування збройними силами.

Чи зміниться з приходом влади у Польщі зовнішня політика? Вочевидь, не може йтися про те, що 56-річний Лех Качинський докорінно її переформатує. Тим більше сумнівно, що зазнають суттєвих змін (у негативному розумінні) відносини Києва та Варшави. Хоч окремі напрямки міжнародної політики з приходом на президентську посаду вихідця iз славнозвісної «Солідарності» можуть змінитися.

Вся попередня біографія і робота Леха Качинського свідчить лише про позитивне ставлення до українців. Можна пригадати, що у своїх передвиборних виступах він наголошував, що відносини з Україною мають бути стабільними та інтенсивно розвиватись. Тому можна сподіватися, що співпраця нашої країни з Польщею під час його каденції ставатиме дедалі тіснішою. Польська реалістична еліта, до представників якої належить і президент Качинський, дуже добре розуміє, що для Німеччини чи Франції — Польща вторинна, а з Україною разом може бути конкурентоспроможною для європейських ринків. І на цьому наголошував Лех Качинський: «Україна для Польщі — це ковток свіжого повітря. Українців 48 мільйонів, поляків 40, хто має більший в Європі потенціал? Разом це 88 мільйонів».

Знаменно, що новообраний президент Польщі Лех Качинський збирається свої перші поїздки як глава держави здійснити до США, Ватикану та України. Це, безумовно, є позитивним сигналом для поглиблення відносин між поляками та українцями. Проте існують й інші, не настільки приємні «месиджi»... Так, за даними останнього соціологічного опитування, котре проводилося у Польщі 11—14 листопада 2005 року, 70% поляків заявили, що вони не люблять арабів, 65% — ромів (тобто циган), 61% — росіян, 53% — турків і 50% — українців.

Напрошується доволі сумний висновок: важливість України як геостратегічного партнера визнає в основному польська еліта, а не більшість польського населення. Саме за такої ситуації розпочинатиме зміцнення стратегічного тандему Україна — Польща Лех Качинський. Не вдаючись до посилань на колишні історичні колізії, котрі формували й нині, на жаль, формують негативний образ українців серед польського суспільства, необхідно зазначити, що стійкі партнерські вiдносини з країною, у якій половина її громадян негативно ставиться до свого стратегічного партнера, є досить проблематичними. Очевидно, що не всі в Україні (особливо в західних областях) також могли б задекларувати своє позитивне ставлення до поляків. Але, звісно, що ця цифра «негативізму» в жодному разі не буде хоч якось наближеною до зазначених 50 польських відсотків. Отож, одним із пріоритетів в українсько-польських вiдносинах має стати остаточне нівелювання з боку наших суспільств тих історичних образ, котрі для пересічних поляків все ще стоять на перешкоді в усвідомленні важливості об’єднання спільних зусиль поляків і українців на світовій арені.

Паралельно з цим президенту Леху Качинському доведеться взяти під свій контроль продовження до території Польщі стратегічного для обох наших країн нафтопроводу Одеса — Броди. Нинішнє газове протистояння Росії з Україною наочно доводить, що полякам і українцям необхідно терміново визначитись iз альтернативними джерелами енергопостачання. Власне, напередодні інавгурації президента Леха Качинського навколо взаємин iз Росією піднялася нова інформаційна хвиля. Олександр Квасневський, якого брати Качинські неодноразово критикували за надто м’який зовнішньополітичний курс стосовно Росії, публічно застеріг майбутнього главу держави від будь-яких жорстких заходів щодо Російської Федерації. За його словами, взаємні претензії не призведуть ні до чого хорошого. У зв’язку з цим Квасневський порадив Леху Качинському провести зустріч iз російським керівництвом не в Польщі чи Росії, а на нейтральній території. Можливо, що у разі досягнення домовленості про таку зустріч, Лех Качинський міг би запропонувати зустрітися в Україні. Хоча для Володимира Путіна проведення подібної зустрічі, можливо, було б значно комфортніше перенести до Німеччини.

На долю нового президента Польщі випадає ще одна «історична місія», пов’язана з вирішенням питань, що залишилися від недавнього комуністичного минулого. На початку президентства Леха Качинського має завершитися судовий процес над екс-президентом Польщі генералом Войцехом Ярузельським. Суд над ним у значній мірі є судом над польським комуністичним минулим. У Польщі тривають дебати щодо того, чи порушив Ярузельський конституцію, запровадивши у 1981 році надзвичайний стан. 82-річному Войцеху Ярузельському також може інкримінуватися переслідування й інтернування тисяч противників комуністичного режиму. Напередодні інавгурації Лех Качинський відвідав на півдні Польщі шахту, де 16 грудня 1981 року було убито 9 шахтарів, котрі протестувати проти запровадження надзвичайного стану. «Ми ніколи не забудемо про цей злочин», — написав Лех Качинський у книзі відвідувачів, а пізніше поклав квіти до пам’ятника загиблим шахтарям.

Польща в очікуванні змін. Але не революційних, а радикальних, — наголосив новий президент. Очевидно, що за президентства Леха Качинського Польща у зовнішній політиці намагатиметься поєднувати необхідність глибше інтегруватися до ЄС та бажання того, аби польський народ став великою і впливовою країною. Україна та Польща — важливі партнери і де в чому рівноправні. Принаймні про «адвокатство» сторони вже заявляють менше. Можливо, тому, що і Україна виконала в цьому році роль своєрідного адвоката, спробувавши примирити Польщу і Білорусь...