Стовідсоткова спадкоємність

Сьогодні в Москві відбудеться інавгурація третього президента Росії Дмитра Медведєва. Церемонія пройде у Великому Кремлівському палаці. Усього на церемонію запрошено 2,5 тис. осіб. Згідно з ритуалом, обраний президент Дмитро Медведєв, виступаючи на церемонії інавгурації, промовить клятву президента Росії, яка складається з 33 слів разом із прийменниками і сполучниками.

Церемонія вступу на посаду президента Дмитра Медведєва пройде за зразком попередніх двох інавгурацій. Урочистість відбудеться у Великому Кремлівському палаці й буде повторенням аналогічних церемоній 2000 і 2004 років. Медведєв промовлятиме клятву в Андріївській залі Великого Кремлівського палацу, поклавши праву руку на спеціальний примірник Конституції РФ.

Україну на інавгурації російського президента Дмитра Медведєва представлятиме амбасадор України в Росії Олег Дьомін, якого Президент України Віктор Ющенка звільнив своїм Указом від 4 квітня. І було б, мабуть, дуже логічно, щоб на інавгурації російського президента був присутній новий посол України. Відомо, що церемонію інавгурації президента Дмитра Медведєва демонстративно проігнорує британський амбасадор у Москві Ентоні Брентон.

Учора в Москві відбулася несанкціонована акція проти інавгурації новообраного президента Дмитра Медведєва. Близько двадцяти активістів Авангарду Червоної Молоді (АЧМ) блокували громадську приймальню партії «Единая Россия» в Переяславському провулку. У громадській приймальні було розгорнуто транспарант «Геть престолонаслідування!», запалювалися фаєри, розкидалися листівки, один із учасників прикувався до будівлі наручниками. В АЧМ уточнюють, що таким чином було висловлено протест проти знищення громадянських прав і свобод у сучасній Росії, проти повернення до похмурої доби самодержавства. За підсумками акції затримано десять осіб, у тому числі прес-секретар АЧМ Анастасія Удальцова. Зараз усі затримані перебувають у відділі внутрішніх справ «Мещанское».

Але, схоже, більшість росіян не поділяє цих побоювань. А подібна стурбованість відчувається в інших країнах. Керівництво багатьох країн Заходу ставить питання, що чекає Росію після цієї урочистої частини вступу на посаду президента Дмитра Медведєва і хто визначатиме зовнішню політику: президент чи прем’єр-міністр? Сам же Медведєв сказав, що виконає обіцянку, дану в ніч після виборів. «Я поїду спочатку до Казахстану — близької нам країни, а з Казахстану — до Китаю, це й буде першим міжнародним вояжем», — цитують його слова російські ЗМІ.

Яку спадщину залишає Путін своєму наступнику? Чи зміниться зовнішня політика Росії за президентства Медведєва і, зокрема, російсько-українські відносини, зважаючи на те, що його попередник часто вдавався до жорсткої риторики у відносинах з багатьма країнами, враховуючи Україну?

КОМЕНТАРI

Борис МАКАРЕНКО , перший заступник генерального директора фонду «Центр політичних технологій», Москва:

— Путін залишає Росію з відновленою вертикаллю влади, що призвела до повного домінування бюрократії й знищення політичного плюралізму з високими прибутками від нафти і, як і раніше, недостатньою інноваційністю в інших галузях економіки, зі значно пом’якшеними за вісім років соціальними проблемами, але дуже високим розшаруванням суспільства, що як і раніше зберігається, й розривом у прибутках. Тож, напевно, хоч яку сферу візьми, скрізь будуть і досягнення, й не менш очевидна потреба подальших змін, аби мінуси не переважили плюси.

Красноярська промова Медведєва та програма розвитку до 2020 року свідчать про зміну економічної моделі, що потребує досить серйозних інституційних зрушень. Питання в тому, як ця модель піде. Очевидно, що основане на нафтових прибутках зростання споживчого попиту свої можливості вичерпало. Треба включити нові механізми.

Центрів впливу від завтра стає два. Власне, їх уже два. Перехідний період це вже показав. На перших порах, звісно, потужніший центр впливу — це як і раніше Володимир Путін. Хоча б унаслідок більшого досвіду й більшого авторитету в елітах і суспільстві. Але за чотири роки роль у цьому тандемі може якось змінитися. Що стосується перестановок, що намічаються в адміністрації нового президента та в уряді, багато не спрогнозуєш. Тому що поки ми можемо передбачати, як ті ж знайомі нам люди пересядуть з одних крісел в інші. І від цих пересадок, звісно, щось змінитися, але я не бачу ніяких радикальних змін. Питання в іншому, які нові люди приходитимуть і як російська влада виглядатиме через два роки. Поки ж ми бачимо, що спадкоємність стовідсоткова, оновлення серйозне, але заявлене лише в інтенціях.

У сфері зовнішньої політики я найменше чекаю змін, принаймні на перших етапах. Нагадаю, що в Путіна різкі заяви поєднувалися з цілком прагматичною взаємодією й співпрацею із західними лідерами. Мені б хотілося, щоб войовничої риторики поменшало. Бо вона не допомагає Росії розв’язати жодної проблеми.

Що стосується розвитку українсько-російських відносин. Нехай Україна визначиться: хоче вона до НАТО чи ні. У Росії знають, що українське керівництво до НАТО хоче. У Росії знають, що більшість населення на сьогоднішній день проти НАТО. Якщо Україна — демократія, то рішення всупереч волі більшості населення ухвалене бути не може. Відповідно, для мене як російського політолога відповіді на це питання немає. Доки цієї відповіді не буде, будувати якусь перспективу російсько-українських відносин, на мій погляд, несерйозно.

Але, незважаючи на це прагнення українського керівництва, між Росією й Україною завжди буде широкаа співпраця й завжди буде суперництво. Це природно для двох сусідніх країн. І це все нормально. І навіть з НАТО й без НАТО ці зв’язки існуватимуть. І будуть конкретні питання, які вирішуватимуться більш чи менш вдало. Але поки Україна не визначитися в своєму військово-стратегічному виборі, як можна розробити якусь тривалу перспективу?

Валерій ЧАЛИЙ , заступник генерального директора Центру ім. О. Разумкова:

— Перш за все, ще не відомо, чи залишає спадщину Володимир Путін, чи він просто міняє у великій державній «корпорації» контрольний пакет і зовнішні зміни не призведуть до якихось суттєвих змін у керівництві країною. Хоча одне зрозуміло точно: в історії розвитку самої Росії і безпосередньо в період головування Путіна посада президента, в тому числі через певні додаткові механізми, внесення змін у законодавство — є не просто ключовою в Росії. А вона визначає на сьогодні всі процеси, які відбуваються в Російській Федерації. Тому в цьому сенсі якраз найочікуваніші кроки Путіна — це, по суті, зміна цієї спадщини, а саме: внесення змін у закон про уряд Росії і в інші закони, які б привели у відповідність до конституції ту законодавчу базу, яку Путін постійно змінював під себе. Тепер, мабуть, піде зворотній процес. Тому треба говорити про два періоди: безпосередньо входження Дмитра Медведєва на цю посаду, і період десь після року його перебування на президентській посаді. Абсолютно зрозуміло, що ми побачимо дещо іншого Медведєва і вже тоді зможемо оцінити, як він скористається цією спадщиною. Стосовно побудови моделі держави, я думаю, що тут є як позитивні елементи, так і деякі проблеми, які не виглядають сьогодні такими масштабними, але можуть стати викликами у найближчий період. Ефективність і централізованість управління, які постійно розбудовував Путін, дійсно, сьогодні дають можливість контролювати країну в цілому. Але при цьому є дуже багато латентних процесів, яким просто не давали виходу назовні. Скажімо, контрольовані канали телебачення дають можливість проводити державну інформаційну політику, але з іншого боку — ведуть до певного спотворення ситуації, яка реально існує, в першу чергу, на місцях. Тому така побудова, по суті, держави-корпорації, де вся російська верхівка є керуючою, не приведе до швидких змін.

Яким стане і як буде діяти Медведєв-президент, ми побачимо після того, коли він отримає пресловутий чемоданчик і зростання у найближчі місяці любові росіян, що традиційно відбувається в Росії з кожним керівником держави, починаючи від царів до генеральних секретарів, і закінчуючи президентами.

Насправді позиція нового президента Росії у зовнішній політиці залежатиме від того, як він вибудовуватиме саме власну стратегію. Якщо це буде не перехідний період від Путіна-1 до Путіна-2, тоді деякі зміни можуть відбутися, в тому числі тактичні. Якщо він це буде сприймати як тимчасове перебування, тоді, зокрема, для України можуть виникнути нові проблеми. І саме така тимчасовість може підштовхувати до певного форсування або навіть загострення деяких проблем.

Слід звернути увагу на те, що за конституцією у російського уряду є багато повноважень також у зовнішній політиці. Тому може статися певний перерозподіл на користь уряду, зокрема, у здійсненні повноважень у сфері зовнішньої політики. Для України, звичайно, кардинальних змін не буде. Але виникне нова ситуація, наприклад, у питанні, хто буде очолювати міждержавну чи міжурядову комісію Україна — Росія. Залишиться це на рівні президентів чи прем’єрів, як колись пропонувалось Росією? Які будуть позиції стосовно двосторонніх угод? Усе це передбачити складно. Звичайно, є сподівання, що Медведєв, з огляду на його попередній досвід і кар’єрний розвиток, відійде від жорсткої риторики, яка останнім часом спостерігалась у російського керівництва. Але навряд чи сутність цієї політики зміниться. Об’єктивно в стратегічних рішеннях Росії є зовнішньополітична лінія, яку змінити можливо тільки зі змінами розвитку демократії і трансформацією в самій країні.

Позицію щодо недопущення вступу України в НАТО не тільки розділяє і здійснює російське керівництво, але вона дуже розповсюджена навіть у колах російської інтелігенції. Інформаційна машина, яка останні три роки після подій помаранчевої революції працювала досить активно, дійсно зцементувала з боку Росії бачення процесів євроатлантичної інтеграції України. В той же час Дмитро Медведєв з початку своєї каденції, звичайно, буде налагоджувати контакти з керівниками важливих для Росії країн: США і ключовими європейськими державами. І не секрет, що рівень взаємодії Росії з країнами НАТО сьогодні набагато більший, ніж України з країнами НАТО. Тому, в принципі, його риторика і дії як президента багато у чому залежать від його суб’єктивної особистої позиції. І я думаю, що таку позицію потрібно формувати у відвертому діалозі, розмові. Я не хотів би перебільшувати можливі результати. Але принаймні спробувати з новим керівником Росії поговорити прагматично потрібно і на рівні Президента, і прем’єр-міністра України.

Що стосується неучасті Президента України в інавгурації, тут не треба робити проблеми, бо російська сторона задала формат на рівні послів. Але проблема існує в іншому. А саме — в тому, що ми не спромоглися до інавгурації призначити нового посла України в Росії, що було б абсолютно доречно і не тільки б вплинуло позитивно на наш імідж, а також дало б можливість цій людині розпочати роботу вже з перших контактів з новим президентом Росії. Думаю, тут ми припустилися якщо не помилки, то деякої неефективності забезпечення кадрової політики в зовнішньополітичній діяльності.