Сусідство без закритих тем

Багато хто з експертів називають зразком для інших країн відносини між Україною та Білоруссю, які демонструють готовність іти на компроміс заради розв’язання проблем, що перешкоджають зростанню взаємовигідної співпраці. Адже, незважаючи на помаранчеву революцію та політичну боротьбу, яка триває в Україні, товарообіг між країнами зростає, відбувається обмін візитами високопосадовців на різних рівнях. Днями відбувся державний візит глави Білоруської держави Олександра Лукашенка до нашої країни, під час якого була вирішена основна проблема українсько-білоруських відносин — президент Білорусі пообіцяв своєму українському колезі Вікторові Ющенку, що білоруський парламент ратифікує підписаний іще 1997 року договір про державний кордон. Як Мінську та Києву вдалося узгодити це й, зокрема, домовитися про погашення українського боргу Білорусі, що існував із 1992 року і перешкоджав винесенню договору на ратифікацію білоруським парламентом? Як позначилася світова фінансова криза на торгівлі між нашими країнами і чи були знайдені під час переговорів глав наших держав конкретні рішення стосовно спільних дій у подоланні наслідків цієї кризи? Яким є стратегічний вибір Білорусі й чого чекає Мінськ від програми «Східне партнерство»? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Білорусь в Україні Валентина ВЕЛИЧКА, котрий наразі є дуайєном дипломатичного корпусу в Україні.

«...МІЖ НАШИМИ КРАЇНАМИ НЕ БУЛО І НЕМАЄ ЖОДНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРЕТЕНЗІЙ»

— Пане посол, візит президента Білорусі Олександра Лукашенка до України виявився доволі успішним. Багато експертів сумнівалися, що сторонам удасться вирішити таке проблемне питання, як погашення українського боргу Білорусі, що існував із 1992 року й перешкоджав ратифікації білоруською стороною Договору про кордон між Білоруссю та Україною. Не могли б ви сказати, як усе-таки сторонам удалося досягти такого прориву у відносинах?

— Я почав би з того, що підготовка до візиту велася не лише протягом останнього року. Візит детально опрацьовувався. Цьому передували постійні робочі зустрічі між главами держав. Зокрема, на січневій зустрічі в Чернігові під керівництвом президентів Білорусі й України Олександра Лукашенка та Віктора Ющенка було прийнято меморандум про вироблення системи заходів щодо інтенсифікації двосторонньої торгово-економічної співпраці в умовах кризової ситуації, що склалася з початку року. Підпис під документом тоді поставили перші віце-прем’єри Володимир Семашко й Олександр Турчинов, а також голови національних банків. Це була відправна точка, яка давала можливість нам за цих умов подолати негативні чинники світової кризи. За цим документом урядам доручили негайно виробити невідкладні заходи, які мінімізували б наслідки економічної кризи.

А на Гомельській зустрічі президентів було визначено: потрібен офіційний візит. Почалася інтенсивна підготовка з напрацювання конкретних документів, аби візит був не заради візиту, а мав практичну віддачу для обох держав. При цьому плідно попрацювала двостороння міжурядова комісія. Прем’єр-міністр Республіки Білорусь під час візиту до Києва на найвищому рівні узгодив питання офіційного візиту білоруського президента до України. Глава українського зовнішньополітичного відомства Петро Порошенко під час робочого візиту 19 жовтня до Мінська практично деталізував раніше досягнуті домовленості, які лягли в основу офіційного візиту.

Хочу при цьому зазначити, що між нашими державами були певні питання, які упродовж низки років по можливості опрацьовувалися й відкладалися, не знаходячи практичного рішення.

— Ви маєте на увазі український борг Білорусі?

— Так. Так склалося, що після підписання у травні 1997 року двома президентами договору про державний кордон через різні обставини цей документ не було ратифіковано. І ось глави держав у спільному комюніке та під час прес-конференції оголосили про те, що договір буде внесено до парламенту на ратифікацію. По суті, в житті він не був помітний. Пункти прикордонного пропуску працювали у штатному режимі, й відсутність договору практично не позначилася на житті людей. Ба більше, між нашими країнами не було й немає жодних територіальних претензій.

Проте відсутність правового оформлення кордону стала чинником, який перешкоджав подальшому інтеграційному процесу України чи до Європейського Союзу, чи до інших структур. Тепер цей чинник практично подоланий.

— А як же його вдалося подолати? Адже весь час як перешкода фігурував український борг на суму 200 млн. доларів.

— Ми б воліли не вживати слово «боргові зобов’язання», а відзначати фінансовий характер питання. Суть у тому, що тоді були національні валюти, які одночасно були прив’язані до російського рубля. Необхідне вивіряння робилося як по лінії національних банків, так і по лінії міністерств фінансів. На першому етапі говорили, що це є не державний борг, а борг окремих суб’єктів господарювання тощо. Я цю тему не розвивав би далі. Бо на експертному рівні все узгоджено. Я вважаю, що найближчим часом буде розв’язка. Якщо у нас глава держави про це сказав, то вже немає практично стримуючої сили — так воно й буде. Я в цьому цілком упевнений.

— Чи внесено це питання на порядок денний білоруського парламенту?

— У нас існує така система. За підсумками офіційного візиту робиться протокол доручень усім зацікавленим органам державного управління, в якому прописуються всі питання, що обговорювалися. Я вважаю, що цей момент уже відображений у протоколі, й сама процедура ратифікації не займе багато часу, позаяк до цього всі готові.

— Чи можна тоді чекати ратифікації договору до кінця року?

— Щойно питання буде внесено у порядок денний, буде й рішення. У нас не було таких випадків, аби хтось заперечував. І такої проблеми не буде.

«ПРИЙШОВ ЧАС ВИБУДОВУВАТИ ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ З УРАХУВАННЯМ ОБСТАВИН, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ»

— Пане посол, як ви розцінюєте реакцію Росії на візит білоруського президента до України й досягнуті домовленості між Києвом і Мінськом? Там, здається, не зовсім були задоволені цим візитом.

— Ми проводимо політику добросусідства, будуємо свої взаємовідносини з сусідами на взаємовигідній основі. Й усі наші дії спрямовані на те, аби забезпечити інтереси наших народів, підвищувати їхній добробут, зміцнювати економічну потужність наших держав. Навіть під час цього візиту ми не мали жодних закритих тем, і нам нічого приховувати. Перебуваючи у Києві, О. Лукашенко сказав: «Ми не дружимо проти когось. Ми лише хочемо, щоб наші люди жили дружно та в достатку». Подобається комусь чи ні, але прийшов час вибудовувати двосторонні відносини з урахуванням обставин, що складаються. У принципі, ніяких заяв із приводу візиту не було. Є якісь думки, але треба розуміти, що це особисте бачення окремих політиків.

— Добре, а як ви прокоментуєте думку заступника голови комітету Держдуми у справах громадських об’єднань і релігійних організацій Сергія Маркова, що заявив наступне: «По-перше, білоруси бояться російського капіталізму, «безглуздого й безпощадного», як і російський бунт. По-друге, Лукашенко не любить нинішній Кремль (у широкому значенні цього слова), тому й не «дружить із Росією більш міцно»? Російський політик вважає, що Росія повинна забезпечити реінтеграцію України та Білорусі у стилі XXI століття для спільного розвитку. Тому для Лукашенка «має бути знайдене таке місце в об’єднаній Росії та Білорусі, з яким би він погодився, адже він популярний у Білорусі й успішний».

— Я це вважаю приватною заявою. Питання — наскільки це його індивідуальна думка, наскільки вона узгоджується з думкою комітету. Мені здається, кожен має право на своє бачення процесів, що відбуваються. Вести полеміку? Вступати в дискусію? Я гадаю, це не дипломатичний метод. Ми з Росією будуємо союзну державу. Є союзні органи управління — це уряд, вища державна рада, до якої входять вищі посадові особи наших країн. Ось у грудні вони зустрінуться в Мінську й підведуть підсумки року, що минає, накреслять спільні плани на наступний. Тому нехай це лишається окремою думкою політика або депутата.

— Пане посол, ви, напевно, знаєте, що часто такі особи говорять те, що не можуть сказати вищі державні особи Росії?

— Є інститут експертів, політиків, є індивідуальні підходи. При цьому використовується преамбули: «на мій погляд», «як мені здається», «було б доцільно», можуть дуже цікаво звучати такі пропозиції та позиви. Але вони не несуть державної відповідальності за такі слова. Вочевидь непогано, коли існує велика кількість думок або розмаїття думок. Однак я не хотів би брати це за якусь істину в останній інстанції, яка в подальшому визначатиме чи то курс, чи то рух, а вважаю, що це —індивідуальні особливості того чи іншого політика або депутата.

«...НАША КРАЇНА НЕ РУХАЄТЬСЯ СТРІМКО ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ»

— Оскільки ви згадали слово «курс», то хотілося б від вас почути, яким є наразі стратегічний вибір Білорусі: рухатися до Європи аби стати повноправним членом європейської спільноти, чи будувати союзну державу, яка включає Росію та Білорусь? Моє питання викликане тим, що цьогоріч ми багато чули заяв Лукашенка про те, що Білорусь орієнтуватиметься на Європу.

— Можливо, це прозвучить недипломатично, та наша країна не рухається стрімко до Європейського Союзу. А те, що сьогодні складаються хороші відносини з країнами Європи, на мою думку, пояснюється розумінням того, що це взаємовигідно як Республіці Білорусь, так і Європі. Почнімо з торгово-економічних відносин. Із 2000-го по минулий рік білоруський експорт до країн ЄС зріс у понад 20 разів. 2008 року він становив 44% всіх наших експортних поставок, оскільки до Російської Федерації постачалося 32%. Хоча раніше у зовнішній торгівлі домінував показник експорту до Росії. По-друге, рано чи пізно ми рухатимемося до зони вільної торгівлі з ЄС.

— Пане посол, які очікування покладає ваша країна на програму «Східне партнерство»?

— Ми хочемо працювати на рівних умовах, не бажаємо, щоб комусь давалися якісь преференції. Ми бачимо велику перспективу в частині співпраці з Україною, яка витікає з ратифікації договору про кордон. Мається на увазі облаштування наших прикордонних переходів і спільна охорона кордону. В цьому зацікавлена і Європа. Очевидно, під ці цілі виділятимуться певні фінансові кошти, і це було обговорено під час візиту Лукашенка до Києва. Йдеться і про інфраструктуру, зокрема, будівництво доріг: підключення траси Одеса — Санкт-Петербург до автостради Берлін — Варшава — Москва, а також перспективи енергетичних проектів. Білорусь може стати не лише імпортером української електроенергії, але й транзитером її на Литву й Польщу. Перспективним проектом переробки нафти є використання нафтопроводу Одеса — Броди, а в майбутньому — й українських газових сховищ. У цих напрямках у принципі все зрозуміло, залишається тільки опрацювати механізми їхньої реалізації. Думаю, що поетапно все це робитиметься, аж ніяк не зачіпаючи інтересів інших держав. Я вважаю, що у Брюсселі наші зовнішньополітичні відомства та керівники спільно просуватимуть ці інтереси.

— А що зараз, у принципі, заважає реалізувати бодай деякі з перерахованих вами проектів?

— Гадаю, перешкодою є те, що «Східне партнерство» не до кінця організаційно оформлене, як, наприклад, його парламентський вимір. Так, існує пропозиція, згідно з якою кожна країна надає по десять депутатів. Але одна з європейських країн пропонує, щоб від Білорусі чомусь було п’ять депутатів, а решта п’ять — інші особи. Уявіть собі: як можна зрівняти у правах обраних народом депутатів і людей, які ні за що не відповідають і практично нікого не представляють. Виникає природне питання: якими вони наділені повноваженнями? Я думаю, що вже на початку грудня це питання знайде своє необхідне рішення.

Ще один важливий момент: хто буде сполучною ланкою або лідером? Ми на лідерство не претендуємо.

— Україна нібито має намір узяти на себе лідерство...

— Розумне лідерство завжди треба підтримувати.

— Пане посол, не могли б ви прокоментувати таке питання. Багато експертів вважають, що білоруський парламент затягує з визнанням незалежності Абхазії та Південної Осетії, оскільки Мінськ хоче в обмін за це рішення отримати від Москви кредити або інші привілеї.

— Після серпневих подій на Південному Кавказі другий рік поспіль триває розмова про те, хто буде першим або другим. Я гадаю, що тут немає ніякого змагання. Кожна країна має свій зовнішньополітичний курс, визначений главою держави й вищим законодавчим органом. Я не вважаю, що у нас ідеться про якийсь торг. Питання про визнання цих республік не внесене у порядок денний білоруського парламенту. Тому слід вийти з цих позицій. Не думаю, що буде зроблено якийсь квапливий рух на догоду комусь.

КРИЗА І СПОНУКАЛЬНІ МОТИВИ ДЛЯ КООПЕРАЦІЇ

— Оскільки наші країни вразила фінансова криза, що вибухнула торік, не могли б ви розповісти, як це позначилося на торгівлі між нашими країнами, і чи були знайдені главами наших держав конкретні рішення щодо спільних дій із подолання наслідків цієї кризи?

— Справді, під час зустрічі було намічено цілу низку позицій стосовно кооперації, підвищення товарообігу. Підписано угоду про прикордонну торгівлю між нашими державами. Це дає можливість Волинській, Чернігівській, Рівненській, Житомирській, Київській, Брестській та Гомельській областям безперешкодно проводити ярмарки, обмінюватися продукцією, яка в нашій країні виробляється згідно з ГОСТ.

Хочу зазначити, що в цей важкий час нам удалося досягти такого розуміння, що сьогодні треба приходити до згоди відносно спільної кооперації та комплектації. Негоже сьогодні чи то з одного боку, чи то з іншого обкладати ПДВ ті комплектуючі, які йдуть на зборку, готову продукцію, бо це підвищує її собівартість і природно знижує рентабельність. І все це кладеться на плечі покупців. Можу сказати, що з українського боку в кооперації задіяні приблизно 40 підприємств.

Напевно, хорошим знаком є те, що національні банки прийшли до розуміння, що сьогодні варто будувати розрахунки у наших національних валютах, оскільки це розширює взаємовигідний товарообіг. Окрім того, банки забезпечили можливість відкривати кореспондентські рахунки і працювати за ними. Я гадаю, така практика й надалі розширюватиметься.

Спонукальним мотивом є створення спільних підприємств, які успішно працюють на взаємовигідній основі. Сьогодні спільно збираються трактори, ліфти, залізничні вагони, сільськогосподарська техніка. У зв’язку з кризовими явищами з’явилася нова форма співпраці — виробництво продовольчих товарів. Білорусь має можливість наступного року виробляти понад сім мільйонів тонн молока, що дозволить увійти до п’ятірки перших країн світу з виробництва молока на душу населення. Спільні підприємства створені й працюють на білоруській сировинній базі в Україні, що дає можливість не лише реалізовувати продукцію на внутрішньому ринку, але й робити експортні поставки.

З іншого боку, криза кризою, а наш машинобудівний комплекс працює ні на жодному іншому, крім українського металу. Дві третини металу на виробництво нашої техніки йде з України. 90% труб надходять до Білорусі з України. Основна частина вагонів зроблена з українських комплектуючих. У всі часи ваша країна була гарантованим постачальником сільськогосподарської продукції. Минулого року ми закупили сільськогосподарської продукції більш ніж на 450 млн. доларів. Це нам загалом дозволило мати торік рекордний товарообіг — п’ять мільярдів доларів. Україна стала у нас другим стратегічним партнером. А ми ввійшли до першої десятки країн, із якими українська сторона має торгово-економічні відносини.

«МИ ПОЧУВАЄМОСЯ ТУТ КОМФОРТНО...»

— Пане посол, ви знаходитеся в Україні дуже тривалий час. Багато дипломатів кажуть, що політична ситуація в нашій країні негативно впливає на відносини Києва з іншими країнами. Чи позначається те, що відбувається в Україні, на двосторонніх відносинах із Білоруссю?

— Я дуже комфортно почуваюся в Україні. Адже ніхто ні в уряді, ні у Верховній Раді, а тим паче в регіонах, не ставить питання, що Білорусь є ненадійним партнером. Треба тим самим і відповідати. Якби не було такої взаємної шанобливості, односторонній рух був би неефективним, і на ньому далеко не заїдеш. Немає жодної області у вашій країні, де б я не був. Я знаю всіх керівників, я з ними спілкуюся. Я спілкуюся з нашою діаспорою, білорусами, які тут виросли, завели дітей. Я завжди їм кажу: будьте законослухняними, доля вибрала вас, і весь сенс вашого життя — тут. Ми почуваємося тут комфортно і вдячні за таке розуміння. Напевно, це один з основних елементів успіху, який ми сьогодні маємо. Це забезпечує наш рух уперед.

— А в особистому плані, що вам найбільше подобається в Україні?

— Хотілося б мати більше часу. Інколи мені розписують стільки, що не знаєш, як встигнути скрізь. Найчастіше я відвідую театр ім. Івана Франка. Крім того, неодмінно відвідую виставки. А оскільки я став дуайєном, то на зустрічах із послами я їх орієнтую, як потрібно спокійно й витримано працювати, проте особливо не піддаватися якимось хвилинним емоціям.